• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

135 років від дня народження Христини Олексіївни Алчевської (1882-1931), української письменниці, драматурга, прозаїка, поетеси і педагога

Я —провозвісниця гніву безодні,
Білая чайка над морем сумним,
Думка, що збуджує сили народні,
Гасло, що променем сяє ясним!

Гей же, до мене, чайки, прилучайтесь,
Лучче не жити, а згинуть в бою.
Хутко зі мною над морем єднайтесь,
Міцно борітесь за долю свою!

Христина Алчевська

 В українськiй літературi кінця ХІХ- початку ХХ століть, поряд зi славетними iменами класиків, є сьогоднi менш знанi та вiдкритi сучасному читачевi постаті. До них належить і талановита українська письменниця та педагог Христина Олексіївна Алчевська, зi славетного роду Алчевських. Своє життєве покликання вона вбачала в невтомнiй працi на ниві народної освіти й літератури.

 Христина Олексіївна Алчевська народилася 16 березня 1882 року в Харкові, її нарекли іменем святої Христини на честь матері, що також носила це ім’я. Вона належала до славетної української родини Алчевських, яка відігравала одну з ключових ролей у формуванні національної свідомості українства наприкінці ХІХ – на початку ХХ cт.

 Батько - Олексій Кирилович — український промисловець, банкір, меценат, громадський діяч, людина передових поглядів - брав участь в українських просвітницьких гуртках. На його кошти було відкрито недільну школу у Харкові, школи для сільських дітей. Серед його друзів були відомі українські письменники, вчені, театральні діячі.  

 Мати - Христина Данилівна — була відомою діячкою народної освіти, організатором просвітницької праці серед селянства і робітників. Зустрічалася й листувалася з І. Франком, М. Павликом, Л. Толстим, Ф. Достоєвським, І. Тургенєвим, А. Чеховим, В. Короленком. Удостоєна високих міжнародних літературних і педагогічних нагород за поширення в народі письменності.

 В родинi було шестеро дітей, кожен із яких реалізувався у тій чи іншій галузі науки чи мистецтва. Дмитро був кандидатом природничих наук, Григорій став композитором, викладачем вокалу; донька Ганна, дружина архітектора Олексія Бекетова, закінчила художню школу; Микола – педагог, літературознавець, театральний критик, Іван – оперний співак, чий ліричний тенор знали в усій Європі, голова українського літературно-мистецького товариства «Кобзар» (Москва). Христя, була «останньою пещеною дитиною» Алчевських і успадкувала різноманітні таланти – до музики, живопису, акторської гри.

 Атмосфера, в якій зростала майбутня письменниця, інтерес і любов до українського слова,  традицій, звичаїв виховали в ній естетичні смаки та визначили подальший шлях у житті. Завдяки сімейній бібліотеці була обізнана з критичними та філософськими працями В. Бєлінського, М. Чернишевського, М. Добролюбова, Л. Фейєрбаха. Свої перші вірші та оповідання. десятирічна Христя, поміщає в рукописному журналі «Товарищ», який видає впродовж 1892—1894 рр. разом зі своїми шкільними подругами.

 Христина спочатку навчається в Харківській жіночій гімназії, а згодом пройшла педагогічну підготовку на вищих педагогічних курсах у Франції, в Сорбонні (1902). Тут, у Сорбонні, вона захоплюється історією Паризької комуни, вивчає її архівні матеріали. Повернувшись на батьківщину закінчує ще й Харківську художню школу.

 На формування світогляду Христини Алчевської великий вплив мали зустрічі й бесіди: з Борисом Грінченком,  Миколою Міхновським, Миколою Вороним та Гнатом Хоткевичем. Незабутнім для неї стало особисте знайомство з українськими письменниками: Михайлом  Коцюбинським, Лесею Українкою, Василем Стефаником, Михайлом Старицьким на урочистому відкритті пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві (1903). Однією з причин її «зукраїнізування» стали, знайомство з Ольгою Кобилянською, яке перейшло у теплу і сердечну дружбу на довгі роки, а також пізніші особисті контакти й листування з  Іваном Франком.

  Із 1903 року Алчевська працює в недільній школі, де, попри заборону, читає учням українські книжки. Вона активно займається і громадською роботою, зокрема у жіночих організаціях, ведучи активну просвітянську та культурологічну пропаганду української мови і культури, що відображено у її численних статтях та листах до відомих її сучасників І. Франка, О. Олеся, Н. Кобринської та інших. З поетичним зверненням «До дітей мого краю» вона дебютувала у листопаді 1905 року, у газеті «Хлібороб».

 З 1905 р. Христина Олексіївна працювала викладачем української та французької мов у середніх і вищих навчальних закладах Харкова. Тоді ж написала ряд художніх творів, спочатку російською, потім українською мовами, в яких відбилися настрої та сподівання демократичної інтелігенції, засуджувалися соціальна нерівність й національний гніт. Її вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: «Українська Муза», «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Українська хата», «Літературно-науковий вісник», тощо.

 Протягом 1907-1917 рр. у різних видавництвах вийшло дванадцять поетичних збірок Христини Алчевської. Її першу збірку «Туга за сонцем» (1907) позитивно оцінив Іван  Франко. За висловом поета Алчевська належала до того покоління українського письменства, яке започаткувало ХХ століття в нашій літературі «досить значним піднесенням духу, зростанням ентузіазму, зростом праці на різних полях, виясненням мети, консолідацією сил, небувалим досі загальним оживленням». Особливістю творчої манери Христі Алчевської є те, що тонкий ліризм її поезії може поєднуватися з громадянським пафосом, а її пейзажні замальовки пронизують суспільні мотиви.

 Але немало творів цього часу, позначенi мотивами розгубленості, смутку.  Проте в кращих віршах збірок: «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів» (1914), «Моєму краю» (1914) поетеса висловлювала надію на духовне розкріпачення людини та щасливе майбутнє рідного краю.

 У пейзажнiй та інтимнiй ліриці Алчевської мрійливі поривання у світ краси та гармонії переплелися з осудом несправедливого суспiльного ладу, а меланхолійні почуття посилювалися мотивами загубленості української жінки-інтелігентки серед лихого світу. У своїх поезіях вона  найчастіше зверталася до таких форм, як елегія, етюд, пісня, марш, романс, легенда, послання, віршові цикли, лірична і драматична поема, посвята.

 З радістю  сприйняла Христина Алчевська події березня 1917 року. Її сподівання  яскраво виражені у поезіях збірки «Пробудження», яку вона видала 1917 року. Алчевська, як і значна частина української інтелігенції, була сповнена надії на щасливе майбутнє свого народу. Але ці надії виявилися тим маревом, яке на довгі роки оповило свідомість української нації. Після утвердження в Україні більшовицького режиму письменниця відійшла від громадської діяльності i зосередилася на культурно-просвітницькiй та – меншою мірою – літературнiй  праці.

 На початку 1918 вона писала поему «Кочубеївна» – про патріотичнi почуття і драму нездійснених надій героїні на звільнення України від деспотизму Петра І, який «приборкав, знищив, загнив, задушив» вільний край. Перу письменниці належать такі глибоко психологічні прозові твори, як «На отлет», «На роковину», «Несвідомо», «Метелик», «Хлоя», «Одірвана гілка».

 Чимало віршів присвятила письменниця видатним  діячам української культури, борцям за народне щастя й волю. До 50-ї річниці з дня смерті Тараса Шевченка Христина написала поезію «Співець великий, син народу» та інші твори, що увійшли до її збірки «Вишневий цвіт». Остання збірка поетеси «Clematis» побачила світ у 1922 р.

 Справжній  творчий  пiд`йом  Христі Алчевської припадає, на другу половину 20-х років, на час дружби з Анрi  Барбюсом   — відомим французьким письменником, автором знаменитих на той час романів: «Вогонь», «Правдиві історії», «Ясність». Відблиск тієї дружби лягає на останні твори поетеси. У 1927 р. Христина Алчевська почала вивчати твори  Барбюса про Першу світову війну. Під їхнім впливом вона створила драматичну поему про героїчний подвиг 26 бакинських комісарів - «Загибель юнака» (1931), яку присвячує своєму французькому другові.

 Однією з найпомітніших в її письменницькому доробку є драматична поема «Луїза Мішель» (1926, видана 1930). Нею письменниця започаткувала розробку історико-революційної тематики. Свій твір про паризьку комунарку вона будує виключно на достовірному життєвому матеріалі, з багатьма реальними персонажами. Однак  цей твір було розкритиковано як далекий від правдивого зображення пролетаріату.

 Чимало зробила  Алчевська і як літературний критик та публіцист. Вона автор численних літературно-критичних статей, присвячених творчості Т. Шевченка, В. Стефаника, інших українських і російських демократичних постатей кінця XIX- початку XХ ст. («З поля двох письменств», «Майстри слова», «Пам’яті Шевченка», «Дух велетня», «Селянська дитина- Василь Стефаник», «Письменники Карпат і Прикарпаття», «Український гравер Василь Касіян», «Два ненависники війни: О. Кобилянська — А. Барбюс»).

 У 1928 вона подала до Держвидаву України двотомник своїх творів (передмова – професора М. Плевака), однак влада не дозволила його видання.

 Христина Алчевська збагатила світову та українську культуру і як перекладач. Далеко не все з написаного нею опубліковано, переважна більшість перекладів залишилась у рукописах. Особливу цінність серед них мають у переклади російською мовою: збірка «З галицької і нашої літератури» (1915), ліричні вірші та поема «Мойсей» І. Франка; українською мовою: вірші О. Пушкіна, К. Рилєєва (уривок з поеми «Войнаровський»), І. Нікітіна, О. Толстого, Я. Полонського, М. Огарьова. Переклади Христиною Алчевською романів В. Гюго «Бюґ Жарґаль» (1928), «93 рік» (1929), «Трудівники моря» (1931), віршів Вольтера, П. Корнеля — це її вагомий внесок у поширеннi та популяризації кращих зразкiв  світової літератури. Французькою мовою письменниця переклала вірші Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини.

 Алчевська – авторка двох мемуарних творів: «Автобіографія «Спомини і зустрічі» та «Автобіографічні уваги».

 Лірична поезія Христі Алчевської надзвичайно мелодійна, низка її віршів стали піснями. Серед них вiдомий романс «Душа – се конвалія ніжна», музика до якого, написана братом Григорієм  Алчев­ським.

 Вона все намагалася «вписатися» у новий мистецький лад. «Не було вже давно на світі ні Лесі Українки, ні Коцюбинського, ні Франка, а для тієї літературної молоді, що боролася в боях горожанської війни, я, звичайно, могла б видатись лише тим, чим є стара сова для повної життя пташини…» – констатувала письменниця.

 Померла Христина Олексіївна Алчевська  27 жовтня 1931 р. в Харкові, від хвороби серця у неповні 50 років. На її скромному могильному надгробку написано «Просвітителька народу»...

 Христина Олексіївна залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.

 У Львові названа вулиця ім’ям Христини Алчевської. 100-річчя від дня її народження  було внесено до переліку пам’ятних дат ЮНЕСКО (1982).

 Хоч i прожила Христина Олексіївна Алчевська  усього піввіку, але залишила нащадкам у спадок своє щире, небайдуже і красиве Слово.

 

До Кобилянської 

Лебеді білі над морем летіли,
Над морем безкраїм до теплих країв;
Лебеді з сонцем єднатись хотіли,
Кричати про волю, про любих братів;
Срібнії хвилі на морі здіймались,
Бажали піднятись у ясну блакить,
З променем сонця палким обіймались,
Світилися радістю, щастям в ту мить…
Люди тих лебедів всіх постріляли,
Надії закинули в хвилі життя,
Мрії і думи мої осміяли,
До сонця спинили нове вороття…
Ти ж привітала ті мрії забуті,
Душею тужливою їх обняла,
Серцем зогріла і смутком окуті
Ті думи нещасні до світла взяла.
Знов за тобою вони полетіли
До ясних надій, і краси, і пісень,
Струни нового життя забриніли,
Рожевий зайнявся на обрії день…

Христина Алчевська

Alchevska (1)
Alchevska (6)
Alchevska (8)
Alchevska (10)
Alchevska (5)
Alchevska (7)
Alchevska (9)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top