• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

175 років від дня народження Миколи Вiталiйовича Лисенка (1842-1912), українського композитора, диригента, піаніста, збирача пісенного фольклору, талановитого педагога, громадського діяча

 При своїй волі і любові до праці я міг

добитися коли не блискучого, то доброго

 міцного становища у виконавському світі.

Але знав і те, що моя рідна музична культура

– ще не займане ніким поле, якому потрібен

свій орач і сівач. Йому я й замислив

присвятити свої скромні сили.

Миколa Лисенкo

 Його ім`я - ціла епоха в історії української культури. Микола Віталійович Лисенко — засновник національної музично-творчої школи, основоположник української класичної музики, національної композиторської школи та українського професійного театру,  його ще називають автором національної музичної мови. За 70 років життя Микола Лисенко написав 11 опер, створив музичне оформлення  для 10 постановок, одним із перших інтерпретував «Кобзаря» Тараса Шевченка, робив обробки народних пісень, автор понад 100 вокальних творів, сонат, рапсодій, сюїт, полонезів, ноктюрнів. Як один з кращих пiанiстiв-вiртуозiв свого часу, створив більше 50 фортепiанних творів.

 Микола Лисенко є автором музики 2 творів, без яких неможливо собі уявити українську націю. Знаменитим творінням композитора є музика до вірша Олександра Кониського «Молитва за Україну», більше відомого як духовний гімн України «Боже, Великий, Єдиний нам Україну храни…». У 1992 році цей твір офіційно отримав статус гімна української православної церкви Київського патріархату. З кінця XX століття пісня сприймається як  духовний гімн незалежної України. Також композитор створив музику, на яку покладені слова найвідомішого твору Івана Франка «Вічний революціонер». Цi твори виконував хор Кирила Стеценка під час Свята Злуки 22 сiчня 1919 року.

 Iван Франко з нагоди 35-річного ювілею творчої діяльності Миколи Віталійовича Лисенка писав: «Ваше ім’я зв’язане нерозривно з відродженням української пісні, української музики. Ви, як ніхто перед Вами або обік Вас, вникнули глибоко в ту душу нашого народного генія, окрилили нашу народну пісню своїм талантом і рознесли її славу широко по Слов’янщині. Та не досить того: Ви сотворили нашу національну музику, і ім’я Ваше, осяяне всіми чарами рідних мелодій, стоятиме повік високо в ряді творців, у ряді тих, що підносять душу своїх сучасних понад буденність, в ряді тих майстрів живих типів, що вміють однаково зрозуміло говорити до своїх людей і всіх поколінь».

 Микола Віталійович Лисенко народився  22 березня 1842 року в мальовничому селі Гриньки  Полтавської губернії, в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка, полковника Орденського кірасирського полку. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків та з козацького роду Булюбашів.

 Микола Лисенко  - виходець із старовинного козацького-старшинського роду. Предок його відомий історії, як соратник Максима Кривоноса - Вовгура Лис. Про предка композитора розповідали, що він з невеликим загоном козаків міг протистояти набігу турецької орди, володів силою вовка і хитрістю лисиці.

 Домашнім навчанням Миколи займалися мати та однополчанин батька, вiдомий російський поет Афанасій Фет. Коли Миколі виповнилося 5 років, мати виявила у сина схильність до музики. Для розвитку таланту була запрошена вчителька музики. І вже у 9 років до дня народження маленького Миколи батько видав у друкованому вигляді його перший композиторський твір - стилізовану польку. Поступово юний Лисенко стає відомим піаністом. Його часто запрошують на бали і звані вечори, на яких він виконує танцювальні композиції та імпровізує з українськими мелодіями.

 З раннього дитинства Микола захоплювався поезією Тараса Шевченка та українськими народними піснями, любов до яких йому прищепили двоюрідні дід і бабуся — Микола і Марія Булюбаши.

 Спочатку Лисенко навчався в пансіоні Вейля, а потім Гедуена. Далi вступає в 1855 до 2-ї Харківської гімназії, яку закінчує  зі срібною медаллю.

 Потім було навчання на природничо-науковому факультетi Харківського університету. Через рік батьки поїхали жити до Києва і Микола перейшов до Київського університету, на фізико-математичний факультет. Його він закінчив з відзнакою, а 1865 р. захистив дисертацію, ставши кандидатом природничих наук. Йому пророкували блискучу кар’єру вченого, пропонували залишитися викладати, але Лисенко обрав собі інший шлях, пов’язавши своє життя з музикою

 Ще навчаючись в Київському університеті, він прагнув придбати якомога більше знань з музики. Тому ретельно вивчав опери таких відомих композиторів, як Глінка, Вагнер і т.д. Саме з цей час Лисенко  почав збирати  українські народні пісні. Так, наприклад, він записав весільний обряд (з текстом і музикою) у Переяславському повіті. Серед українського студентства університету панувала атмосфера патріотизму, і це сприяло формуванню Лисенка як громадського діяча. Він належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов'язаних з етнографічною діяльністю, викладав у недільних школах. Одночасно Микола Лисенко організував студентський хор, якими керував, і виступав разом з ним на публіці.

 З 1865 по 1867 рік, одразу після закінчення Київського університету, Лисенко працював у Таращі на Київщинi, на посаді мирового посередника. Там же  служив і батько Миколи Лисенка, Віталій Романович. У цей період Лисенки активно збирали фольклор і опублікували розвідку «Про історичні вподобання у смаках і модах народного одягу у Сквирському та Таращанському повітах».

 У вересні 1867 року Микола Лисенко вступає до Лейпцизької консерваторії, що вважалася однією з кращих в Європі. Навчаючись в  консерваторії, він зрозумів, що важливіше створювати, збирати і розвивати українську народну музику, ніж копіювати закордонних класиків. Незважаючи на зайнятість, вiн був активним пропагандистом українства в Європі. 28 грудня 1867 року у Празі відбувся надзвичайно успішний його концерт, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.

 Влітку 1868 року Микола Вiталiйович одружився з Ольгою О О'коннор, яка припадала йому троюрідною племінницею. Однак після 12 років спільного життя вони розлучилися через відсутність дітей, не оформляючи офіційно розлучення,

 Перший твір Микола Лисенко написав в 1868 р., коли навчався в Лейпцігській консерваторії. В цей перiод вiн написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Ця робота мала величезну науково-етнографічну цінність.  Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною», написаних до річниці смерті Шевченка. Далі був цілий цикл під назвою «Музика до Кобзаря». До нього увійшло понад 80 окремих творів.  Жанри їх були різними. Всі твори видавалися 7-ма серіями. Остання вийшла в 1901. Мистецтвознавцi стверджують, що деякі твори з «Музики до Кобзаря» Лисенка через короткий час після створення, отримували вічне життя, ставши народними піснями.

 Закінчивши з успіхом у 1869 році навчання в Лейпцігській консерваторії, Микола Віталійович повернувся в Київ. Після навчання в консерваторії  його називали піаністом-віртуозом. 1 лютого 1870 р. в залі Дворянського зібрання (сьогодні зала Київської філармонії) він дає великий концерт. Перший концерт мав  гучний успіх, тож Лисенко вирішив продовжувати цю справу. Квитки на Лисенкові концерти розкуповувались заздалегідь, а слухачі приїжджали навіть із провінції. Побачивши зацікавленість публіки, Лисенко вже з кінця 1870-х років виступає не лише у Києві, а й у Полтаві, Чернігові, Катеринославі тощо.

 1874–1875 Лисенко вдосконалював свою музичну майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова. У 1872  він написав оперу «Різдвяна ніч» і оперету «Чорноморці». Згодом вони стали основою національного українського мистецтва, назавжди увійшовши в театральний репертуар. Микола  Лисенко разом зi своїм троюрідним братом   Михайлом Старицьким, добиваються дозволу на публічні постановки п'єс українською мовою. В груднi 1872 року в Києвi відбулася перша вистава українського музичного театру  — з оперетою «Чорноморці», Миколи Лисенка. Постановник оперети — Михайло Старицький. Він же — автор лібрето. Оперу «Різдвяна ніч» вперше  було виконано  театральним колективом 24 січня 1874 року на сцені Київського міського театру. Саме цей день вписаний в історію українського мистецтва як дата народження оперного театру в Україні.

 У 1874 Лисенко видав першу музикознавчу розвідку про український фольклор «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем». Згодом були виданi ще: запис дум і пісень кобзаря О. Вересая,  «Про торбан і музику пісень Відорта» (1892), «Народні музичні інструменти на Вкраїні» (1894).

 У 1878 році Микола Лисенко займає посаду викладача фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж стають зміни і в особистому житті композитора. У тому ж році він вступає у цивільний шлюб з Ольгою  Липською, яка була піаністкою і його ученицею.  Від цього шлюбу Лисенко мав п'ятеро дітей. Ольга Липська померла в 1900 році після народження дитини. Цiкаво, що 11 творів композитор присвятив дружині, один із них – «Коли розлучаються двоє», і жодного твору матері своїх дітей.

 У 1890-і рр. композитор навчав молодь в музичних школах Тутковського і Блуменфельда. В 1903 році під час святкування 35-річчя його творчої діяльності, зібрані друзями кошти для придбання власного житла, Лисенко витратив на відкриття своєї школи (1904). В нiй навчалися переважно діти бідняків та людей середнього достатку. Школа стала першим закладом, що надавала вищу освіту на рівні консерваторії. Крім безпосередньо музичної освіти, у цьому навчальному закладі працювали відділення української та російської драми. Також в цій школі працював перший на всій території Російської імперії клас гри на народному інструменті. У навчальному закладі Лисенка педагоги викладали основи гри на бандурі (перший випуск учнів, незважаючи на труднощі в організації, відбувся у 1911 році). Школа, відкрита композитором, потім виросла в Музично-драматургічний інститут, якому присвоєно ім'я Миколи Лисенка. Багато його випускникiв стали видатними дiячами  українського мистецтва та авторами головних досягнень української культури XX століття. «Виростуть, зміцніють крила у наших орлят. Навчимо їх літати, і понесуть вони людям пісню і могутнє слово, що будять думку, зогрівають серце. Хіба для цього не варто кинути все інше і цілком віддатись школі?» — говорив Лисенко своєму другові, відомому співаку Олександру Мішузі.

 У 1880 році  Лисенко розпочинає роботу над своїм самим значним твором, вершиною української класичної музики — епохальною оперою «Тарас Бульба» за однойменною повістю Миколи Гоголя, на лібрето Михайла Старицького, яку завершить лише через 35 років років.  На жаль, ні Лисенку, ні Старицькому не довелося за життя побачити свого «Тараса Бульбу» на сцені, хоча Чайковський пропонував задіяти свої зв'язки і домогтися постановки твору на московській сцені. Михайло Старицький припускав потім, що причиною відмови було те, що композитор не хотів представляти своє дітище публіці на нерідній мові. Тільки в 1924 році в Харкові вперше поставили оперу, а в Києві в 1937. Завдяки митрополиту Андрею Шептицькому партитуру вдалося зберегти в Українi, зараз вона зберігається в нотному відділi Львівської публічної бібліотеки.

 Серед авторських досягнень Миколи Лисенка є створення нового жанру дитячої опери. З 1888 по 1893 роки він написав три дитячі опери за мотивами народних казок на лібрето Дніпрової-Чайки: «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна, або Снігова Королева».

 Все своє життя Микола займався не тільки творчістю, а й громадською діяльністю. Він - один з організаторів селянської недільної школи. Займався підготовкою «Словника української мови» Бориса Грiнченка. Брав участь в перепису київського населення. Працював в Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. У 1906 році він створив «Об'єднаний комітет зі спорудження пам'ятника Тарасу Шевченку», на адресу якого надходили благодійні пожертвування з Австралії, Канади, США та європейських країн. У 1911 Микола Віталійович був головою комітету, який сприяв встановленню монумента Т. Шевченка. В останні роки свого життя композитор очолював першу легальну українську організацію «Український клуб». Останньою громадською акцією в діяльності Лисенка було святкування 50-ї річниці смерті Тараса Шевченка.

 Внаслідок утисків з боку царського режиму заходи вимушено були перенесені з Києва до Москви. У результаті в поліції з'явилася справа про закриття Українського клубу і «притягнення ради старійшин на чолі з учителем музики Миколою Лисенком до відповідальності за антиурядову діяльність». Влада вирішила розправитися, як вона вважала, з непокірним націоналістом. Через 4 дні після порушення кримінальної справи композитор раптово помирає від серцевого нападу.

 Микола Вiталiйович Лисенко помер 6 листопада 1912 року. Його похорон історики називають першою демонстрацією української самосвідомості. Згідно з історичними даними, приїхало до Києва на похорон маестро від 30 до 100 000 людей. Нинішній бульвар Шевченка був повністю забитий людьми, навіть на дахах і на деревах сиділи бажаючі попрощатися з українським генієм. Відспівування проходило у Володимирському соборі. Попереду траурної процесії йшов хор у складi 1200 чоловік  і їх спів було чути навіть у центрi Києвa. Труну до Байкового кладовища, де поховано Лисенка,  пронесли на руках. За старовинним звичаєм труну композитора було покрито «червоною китайкою», так роблять, коли проводжають в останню дорогу представника козацького роду.

 У багатьох статтях, тих сумних днів, Миколу Віталійовича називали «гетьманом української музики», «інтимною силою українського руху, його вогнем і живим зв’язком».

 Ім’я М. В. Лисенка присвоєне Національній філармонії України, Львівському вищому музичному інституту, Харківському театру опери та балету, Київській музичній школі-інтернату, струнному квартету, в багатьох містах є вулиці композитора. Пам'ятники йому відкрито біля Національної опери України та на батькiвщинi,  у селі Гриньки. Щорічно українським музикантам присуджується Премія імені Миколи Лисенка; періодично в українській столиці проводиться Міжнародний конкурс імені великого маестро. В Києвi вiдкрито Будинок-музей Миколи Лисенка.

 Та найголовніше, його твори не забуті, вони є в репертуарi сучасних як театральних колективів, так i окремих виконавцiв. Cуворий поцінувач людських діянь – час – тільки помножує  славу Миколи Лисенка - справжнього генiя української музичної культури.

 «Якщо Чайковського ми називаємо чарівником російської музики, то Лисенка, цього прекрасного композитора, який полонить красою своєї музики, ми можемо сміливо назвати сонцем української музики» писав Костянтин Станіславський

 «…вага й значення Лисенка в розвиткові української музичної культури, як першого справжнього многостороннього українського композитора – величезні. Ідеали, які запалювали його до творчої праці, подати українську музику в якнайкращому вигляді й вибороти для неї якнайбільші права – були високі, й він намагався, в межах своїх обдаровань і можливостей, здійснити їх з найбільшою любов’ю і чесністю»- український композитор, піаніст і диригент Антін Рудницький.

 «Тільки реальні творчі здобутки, переконливий прорив у нову, вищу якість мистецтва забезпечували Миколі Лисенку, Лесі Українці, Михайлові Коцюбинському той авторитет і магнетичну привабливість, завдяки яким вони ставали потужними організаторами національного культурного життя і формували його силові лінії в напрямку модернізації та ідентифікуючого впливу на суспільство» - написав академік, лiтературознавець Iван Дзюба.

Lysenko (1)
Lysenko (2)
Lysenko (3)
Lysenko (4)
Lysenko (5)

 

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top