• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

565 років від дня народження Леонардо да Вінчі (1452- 1519), італійського живописця, скульптора, архітектора, вченого, інженера, мислителя

Якщо запастися терпінням і виявити

старання, то посіяні насіння знання

неодмінно дадуть добрі сходи. Навчання

корінь гіркий, та плід солодкий.

Леонардо да Вінчі

 Є не так  багато особистостей в історії людства, які визнаються геніями практично всіма і повсюдно. До таких безсумнівно відноситься і геній Ренесансу, великий художник і винахідник, обчислення та розробки якого далеко випереджали свій час, відомий нам під ім'ям Леонардо да Вінчі.

 Ось уже майже понад п'ять століть його постать викликає незмінний інтерес. Сьогодні він відомий в першу чергу як художник, чиї шедевральні полотна прикрашають найвідоміші музеї світу. Загадка посмішки його Мони Лізи досі викликає десятки самих божевільних теорій, а на знаменитій фресці  «Таємна вечеря» дослідники бачать пророцтво кінця світу. Цей незвичайний вчений все знав і все вмів – все, що знав і вмів його час; крім того, він передбачав багато що, про що в його час ще навіть і не думали.

 Життя Леонардо да Вінчі досі оповито ореолом таємниці. Вчені та дослiдники так i не знають, як насправді вiн виглядав.

 Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року селищі Анкіано, біля містечка Вінчі, неподалiк Флоренції, в провінції Тоскана. Він був позашлюбним сином 25-річного нотаріуса i землевласника П’єро да Вінчі та селянки на ім’я Катерина. Насправді, «да Вінчі» в його iменi означає що вiн родом з «містечка Вінчі». Повне  ім’я великого iталiйця – «Леонардо, син пана П’єро з Вінчі».

 Його дитинство проходило у сільській Тоскані і було наповнене тривалими прогулянками та спостереженнями за явищами живої природи. Леонардо одержав непогану домашню освіту, однак йому не вистачало систематичних занять грецькою і латиною. З самого дитинства великий флорентієць виявляв схильність до багатьох наук. Швидко схоплюючи ази, він був здатний поставити в глухий кут навіть самого досвідченого вчителя.

 Як позашлюбна дитина, Леонардо не мав права на навчання в університеті. На відміну від інших великих майстрів епохи Відродження, Леонардо не мав хоч якоїсь офіційної освіти. Все життя вiн був вимушений займатися самоосвітою і ніколи не знав латини, мови освiчених осіб того часу. Його рукописи і щоденникові записи написані народною мовою або зашифрованим письмом.

 Леонардо з дитинства цікавився науками, до того ж виявляв однаковий інтерес як до математики, так і до музики, поезії, живопису. Але найбільше подобалися йому живопис і скульптура. Ними він захоплювався самозабутньо, що досить скоро стало помітно його батькові.

 Оскільки Леонардо був позашлюбним сином, батько не став нав’язувати йому професію нотаріуса. Тим більше, що малюнки Леонардо вже до того часу прикрашали стіни будинків найзаможніших міщан. Батько, віддавши належне ескізам сина, вирішив показати їх своєму другові, знаменитому в той час живописцю Андреа Верроккьо.

 Творчість Леонардо да Вінчі справило велике враження на майстра, і він запропонував стати його вчителем, на що батько, недовго думаючи, погодився. В 1469 році Леонардо переїхав до Флоренції і поселився в майстерні знаменитого художника. Майстерня Верроккьо перебувала в інтелектуальному центрі тодішньої Італії, що дозволило Леонардо навчитися гуманітарних наук, а також придбати деякі технічні навички. Він вивчив креслення, хімію, металургію, роботу з металом, гіпсом та шкірою. Крім цього юний підмайстер займався малюванням, скульптурою і моделюванням.

 Біографія Леонардо да Вінчі, викладена Джорджо Вазарі, живописцем і першим мистецтвознавцем, містить згадку про те, що Верроккьо не просто помітив талант свого підмайстра, але відмовився назавжди брати кистi в руки після того, як побачив живописну роботу  Леонардо - так це його зачепило.

 Вже через три роки Леонардо да Вінчі був прийнятий в Академію, що знаходилась на площі Сан Марко в Флоренції. І знадобилося зовсім небагато часу, щоб він став великим майстром. Картини Леонардо да Вінчі прославилися ще за життя майстра.

 Кваліфікацію майстра Леонардо отримав у двадцятирічному віці. Він стає членом Флорентійської Гільдії художників в 1472 році. В 1478 році Леонардо відкриває власну майстерню, але віддавав образотворчому мистецтву він не дуже багато часу. Леонардо да Вінчі був відомий як художник, який малює виключно повільно, і тому багато його робiт так і не набули завершеного вигляду. Цим пояснюється той факт, що художня спадщина Леонардо кількісно невелика. Так у паризькому Луврі, поряд з «Моною Лізою» (одній з небагатьох закінчених робіт), зберігається незавершена робота «Діва і Немовля зі святою Анною». В музеї Ватикану часто виставляється інша знаменита робота художника, також так і не завершена, «Святий Ієронім».

 Ще одна із найвідоміших робіт художника для трапезної церкви Санта-Марія-делле-Граціє «Таємна вечеря», виконана для ордена домініканців в Мілані, навіть в  незавершеному вигляді картина вражає досі.

 На даний момент часу майже всі його картини зберігаються в музеях Європи і тільки одна в США. Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку.

 Проблемою, а можливо бiльше геніальністю, Леонардо було в тому, що він не міг займатись чимось одним, і не доводив початі справи до кінця. За ним закріпилась репутація талановитого, але повільного і iнодi безвідповідального майстра.

 Поряд з недописаними картинами залишилося безліч так і не доведених до кінця проектів і винаходів Леонардо да Вінчі. Може тому, що геній зрозумів, що їх час ще не настав?

 Простий перелік його позахудожніх інтересів здається неймовірним: анатомія, ботаніка, картографія, геологія, математика аеронавтика, оптика, акустика, цивільне будівництво, конструювання зброї, планування міст...

 Якщо своїм живописом Леонардо да Вінчі надихнув багатьох сучасників і поклав початок мистецтву Високого Відродження, то його технічні напрацювання було неможливо втілити в життя при тому рівні розвитку технологій, який був в XVI столітті. У результаті, за життя да Вінчі не багато  його ідей не був втілено. Просто величезним є список винаходів Леонардо да Вінчі, cеред них: парашут, колесцовий замок, велосипед, металевий візок для перевезення солдатів, легкі переносні мости для армії, прожектор, катапульта, велосипед, надувна труба (прототип гумових човнів), ножиці, а також зробив проекти надпотужних гармат, димових машин, літальних апаратів, броньованого автомобіля та підводного човна.  Прототип контактної лінзи, верстата, здатного замінити руки ткача, він намалював у своїх щоденниках. До речі, саме Леонардо вперше пояснив, чому небо голубе.

 Займався вiн i проблемами містобудування та меліорації, в 1509 за його проектом побудувано канал св. Христофора, а також іригаційний канал Мартезани. У Франції ним був спроектований канал між Луарою і Соной.

 Та дізналися про всi праці геніального винахідника змогли тільки після його смерті, оскільки він ніколи не виносив свої нотатки на публічне обговорення.

 Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив своїми дослідженнями майже всі сфери науки того часу, розглядаючи замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Його конструкторські надбання  набагато випередили свій час.

 Те, що винаходи да Вінчі дійсно «працюють», вже доказано в нашi часи. Випробування парашутів і дельтапланів, виконаних за ескізами майстра, підтвердили, що лише недосконалість матеріалів не дозволила йому піднятися в небо. Любителям дайвінгу варто сказати «спасибі» за акваланг саме Леонардо да Вінчі: його кресленнями та інструкціями для апарату підводного занурення скористалися сучасні вчені.

 У 1485 році, після страшної епідемії чуми в Мілані, Леонардо запропонував владі проект ідеального міста з певними параметрами, плануванням і каналізаційною системою. Міланський герцог Лодовіко Сфорца відхилив проект. Пройшли століття, і влада Лондона визнали план Леонардо досконалою основою для подальшої забудови міста. У сучасній Норвегії знаходиться діючий міст, створений за проектом Леонардо да Вінчі.

 Леонардо да Вінчі занотовував усі свої спостереження до записної книжки. Так виник унікальний щоденник, аналогів якому немає у всій світовій літературі. Малюнки, креслення, ескізи супроводжуються тут короткими замітками з питань перспективи, архітектури, музики, природознавства, військово-інженерної справи та ін. Усе це пересипано різноманітними, філософськими, роздумами, алегоріями, анекдотами, байками.

 Величезна літературна спадщина Леонардо да Вінчі, це близько 7 тисяч сторінок, дійшла до наших днів у хаотичному вигляді (рукописи, написані лівою рукою). Хоча Леонардо да Вінчі не надрукував жодного рядка, у своїх записах він постійно звертався до уявлюваного читача, а в останні роки життя щиро бажав видати свої праці. «Трактат про живопис», складений після смерті учнем Леонардо Франческо Мельці із фрагментів, багато в чому самостійно взятих із контексту його записок, справив великий вплив на художню культури Європи.

 Рукописну спадщину Леонардо да Вінчі повністю було опубліковано тільки у ХІХ – ХХ ст. Крім величезного наукового та історичного значення, вона має також художню цінність завдяки стислим, енергійним висловам і надзвичайно чистій мові. Леонардо захоплював сучасників красою і виразністю своєї мови, був гарним імпровізатором, але не вважав себе літератором.

 Білл Гейтс за 30 млн. доларів у 1994 році придбав Codex Leіcester – збірник робіт Леонардо да Вінчі. З 2003 року воно демонструється в Музеї Мистецтв Сіетла.

 У 1482 році він вирушає в Мілан, розраховуючи на покровительство герцога Лодовіко Сфорца. Чим йому тут тільки не доводилось займатись! Да Вінчі працює над театральними декораціями, організовує весільні церемонії та інші сімейні урочистості в палаці Сфорца, працює над проектом будівництва міланського кафедрального собору, стає головним інженером по системах міського водопостачання.

 В 1502 році Леонардо да Вінчі стає головним архітектором і інженером при дворі Чезаре Борджіа, сина папи Александра VІ.

 1500-1505 - час роботи великого Леонардо над одним з головних своїх шедеврiв - картиною «Мона Ліза» або «Джоконда». Про цю найвідомішу роботу митця –– досі не вщухають дискусії. В 2005 році вченим вдалося знайти справжні свідчення що да Вінчі працюєвав над портретом Лізи Герардіні, дружини Франческо дель Джокондо.

 Першим місцем, де побачили «Джоконду», була лазня великого політика і колекціонера короля Франциска I. За легендою, перед смертю Леонардо да Вінчі продав «Джоконду» Франциску за 4 тисячі золотих монет. На ті часи це була просто величезна сума. Король помістив картину в баню не тому, що не усвідомлював, який шедевр йому дістався, а як раз навпаки. У той час лазня в Фонтенбло була найважливішим місцем у Французькому королівстві. Там Франциск не тільки розважався з коханками, але і приймав послів.

 У свій час «Мона Ліза» так сподобалася Наполеону Бонапарту, що він перевіз її з Лувру у палац Тюїльрі і повісив у своїй спальні. Наполеон нічого не тямив у живопису, але високо цінував да Вінчі. Правда, не як художника, а як генія-універсала, яким, до речі, вважав і себе. Ставши імператором, Наполеон повернув картину до музею в Луврі, який назвав своїм ім'ям.

 «Мона Ліза» – єдиний шедевр світового живопису, якому в Луврі відводиться окремий простір. Сьогодні вона займає близько 70% Державного залу. Це рішення було прийнято адміністрацією Лувра в зв’язку з тим, що на колишньому місці, в оточенні інших картин італійських живописців, цей шедевр губився, а публіці доводилося стояти в черзі, щоб побачити знамениту картину.

 Існує версія, що насправді Леонардо написав дві картини «Мона Ліза». Відома всім – у Луврі, інша, так звана «Айлворотська» – у Швейцарії. Експерти доводясь, що обидва портрети виконані да Вінчі.

 У 1512 році Леонардо переїхав до Риму під заступництво папи Льва X, три роки жив у римському Бельведері, де працював над картиною «Іван Хреститель». У Бельведері да Вінчі створив серію малюнків на тему всесвітнього потопу.

 В 1516 році Леонардо приймає запрошення монарха переїхати у Францію. Відтепер він  вважається придворним художником французького короля, однак тут створює лише декілька креслень меліоративних каналів. Леонардо да Вінчі був здивований жахливими запахами, які перебували у всьому Парижі, через відсутність каналізації. Тоді вiн спроектував для короля Франциска 1 каналізацію зі зливом. Але Франциск не оцінив ідею і туалети так і не були побудовані.

 Помер Леонардо да Вінчі 2 травня 1519 року в Кло-Люсе і був похований у замку Амбуаз. На могильній плиті вибито напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».

 У римському аеропорту, що носить ім'я Леонардо да Вінчі, встановлена велетенська статуя вченого що йде в небо, з моделлю вертольота в руках. 

 На честь Леонардо да Вінчі було названо астероїд - 3000 Леонардо.

 Iснує три різновиди людей: ті, хто бачить; ті, хто бачить,

коли їм показують; та ті, хто нічого не бачить.

Леонардо да Вінчі

Leo (1)
Leo (2)
Leo (3)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top