Календар подій

160 років від дня народження Андрія Яковича Чайковського (1857-1935), українського письменника

 Любіть Україну, любіть своє рідне,

 хоч воно не дорівнює чужо­му,

 але воно своє, старайтесь це рідне

піднести до рівня чужихкультур.

Андрій  Чайковський

 Вiн поставив перед собою завдання  через свою творчу працю  виховувати молоде покоління у любові до своєї країни, до її історії.

 Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні оповідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковеєм.  Він збагатив українську літературу творами, в яких реалістично показав галицьку дійсність, створив картини побуту різних верств населення краю.

 Андрій Якович Чайковський  народився 15 травня 1857року в мiстi Самборі на Львівщині, в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Малий Андрій зростав біля своєї бабусі неперевершеної казкарки й оповідальниці. Вiн жадібно вбирав у себе казки, легенди, оповіді про минулі часи, прислухався до пісень і парубоцьких жартів. Враження дитинства пізніше прислужилися йому як письменникові.

 Від спочатку навчився  читати польською, оскільки українського букваря не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно.

 В подальшому в 1869-77 роках навчався в Самбірській гімназії. Там вперше  п’ятому класі,  Чайковський осягнув Шевченків «Кобзар», й зрозумів „...хто я є!» Ця книжка перевернула все духовне єство молодої людини, пробудивши в ньому цікавість до всього, що називалося Україною. Тоді  й сам почав писати свої перші несміливі драми та оповідання. Однак скоро полишив літературні вправи. Як  стверджують дослiдники, особливості  таланту Чайковського, потребували життєвого досвіду, живих фактів дійсності, а для історичних повістей — систематичних історичних знань.

 В гімназійні роки, у 1873 році, Андрій Чайковський примкнув до  таємного гуртка «Студентська громада», а в 1877 році - став його головою. В цей період почала формуватися національна самосвідомість майбутнього письменника: його зацікавило історичне минуле України. Та першими доступними для нього книгами такого змісту були твори польських письменників — М. Чайковського, Г. Сенкевича, які зверталися до української тематики.

 По закінченню гімназії Чайковський вступає на філософський факультет Львівського університету. Не маючи чим платити за навчання, він кидає філософію і йде до війська. Через рік повертається до університету — тепер уже на юридичний факультет. Тут з головою поринає у студентське життя — очоливши молодіжну організацію «Дружній лихвар», а невдовзі став одним із засновників «Кружка правників».

 1882 року Андрія Чайковського, як і тисячі інших українців, мобілізували в австрійську армію. Результатом враженнь від тогочасних історичних подій стала книга «Спомини з-перед десяти літ», що була видана у Львові у 1894 році, коли А. Чайковський уже працював адвокатом у містечку Бережани на Тернопільщині. Мемуари одержали позитивну оцінку Івана Франка. Великий Каменяр заохочував молодого автора до писання. Осип Маковей згодом зазначав: «Загалом сі «Спомини» подобалися публіці і авторові додали віри в себе.

 Розпочинається судова практика, А.Чайковський близько знайомиться з життям простих людей, публікує в «Ділі» дослідницьку статтю «Причини зубожілости наших селян і міщан через судівництво» (1888), на матеріалах якої пізніше напише оповідання «Образ гонору», яке високо оцінив І.Франко.

 Вдалий дебют надихнув Чайковського до творчої праці. Виходять друком нариси, оповідання, гуморески, повісті: «Вуйко» (1895), «Образ гонору» (1895), «Олюнька» (1895), «Бразілійський гаразд» (1896), «В чужім гнізді» (1896), «Серенада в навечеріє св. Войцеха» (1896), «Моя перша любов» (1896).

 За порівняно невеликий час окрім газетних публікацій А.Чайковський видав п’ять книжок. А оповідання «Курателя» і «Рекрут» уперше надрукувала американська «Свобода» (1896), а вже пізніше, 1897 р., їх передруку­вало «Діло».

 «Олюнька» була визнана Іваном Франком «найціннішим надбанням» конкурсу на кращий новелістичний твір, оголошеного 1895 року правлінням Наукового Товариства ім. Шевченка і редакцією журналу «Зоря». Уважний до кожного нового таланту в рідній літературі,  Франко з захопленням привітав письменницькі починання Андрія Чайковського. В листі від 26 березня 1895 року вiн пише: «Щасти Вам на писательськім полі! Я думаю, з тим широким знанням життя і мови люду і з тим талантом обсерваційним, який у Вас є, Вам не може не пощаститися!».

 Багато часу в письменника забирала адвокатська робота. У ній він досяг справжньої майстерності. Його адокатськi промови  відзначалися розумінням людської душі, знанням юридичних законів, глибокою життєвою логікою. Вони здебільшого досягали своєї мети — виправдання підсудних. Чайковського любили селяни, бо він захищав у суді їхні інтереси, часто розмовляв з ними, давав безоплатні консультації.

 Чайковський-адвокат написав цілий ряд оповідань та нарисів «з судової зали»: «Ні разу не вдарив», «Краще смерть, чим неволя», «Хто винен?», «За віхоть сіна», «Жаль ваги не має», що ввійшли до збірок «Оповідання» (1904), «Оповідання» (1920). Образи справедливих, людяних служителів суду, які допомагають селянам, змальовані у творах: «Не було виходу... Історія одної парцеляції. Оповідання з галицького життя» (1927) і «За наживою. Повість з галицького життя» (1934).

 Тритомна антологія «Вік» (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського біо-бібліографічними відомостями про нього і уривком із повісті «Олюнька». Відтоді він стає справді всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії.

 Громадськість чекала нових творів цього талановитого автора. Відомі українські письменники заохочували до творчості, давали оцінку зробленому. Михайло Коцюбинський у листах до А. Чайковського на початку 1907 року зізнався: «Я все цікавий на Ваші оповідання й повісті... Я поклонник Вашої музи...».

 У тематично розмаїтій творчій спадщині Андрія Чайковського найбільш вагомою складовою частиною є його історична проза. Творенню її автор присвятив майже три десятиліття літературної діяльності. Дорогу історичної та художньої правди Чайковський обрав не в пору написання історичної розвідки «Запорожжя», а набагато раніше - ще тоді, коли творив першу свою повість про минуле «За сестрою». «Захоплення Козаччиною і любов до України змусили мене за­повняти прірву в нашій літературі історичними оповіданнями», - писав А.Чайковський у своїй автобіографії.

 До кращого його доробку належать повісті: «За сестрою» (1907), «Від­дячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (утрьох частинах) (1926-1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та ін. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.

 Найбільшим твором  письменника, саме тим, який автор вважав найголовнішим, є роман «Сагайдачний», що його було задумано у 6-ти частинах. У своїх спогадах вiн писав: «Я упросив пана професора М. Грушевського прочитати рукопис. Він справив мені історичні помилки і порадив зробити з цього матеріалу трилогію, в якій мав би поміститись цілий життєвий шлях гетьмана». Тринадцять рокiв працював над рукописом автор.

 Перші три частини рукопису загинули під час Першої Cвіто­вої війни. Лише у 1918 р. А.Чайковський відновив і видав першу частину твору під назвою «Побратими». Ще дві частини роману вийшли 1929 та 1932 років у Тернополі та Коломиї під назвою «До слави». Повне видання цього твору (три частини) здійснено в Києві аж через 54 роки після смерті Андрія Чайковського у видавництві «Дніпро», хоч i є свiдчення, що видання «Сагайдачного» у такому ж обсязі колись видали в Америці.

 Вдячним матеріалом для творчості Андрія Чайковського стали також пройдені ним в юності «університети життя», про що переконливо свідчать автобіографічна повість «Своїми силами» (1902) та близька до неї за сюжетом і ідейним задумом повість «З ласки родини» (1911). 

 Приятель Івана Франка і Михайла Грушевського, письменник  часто зустрічався з цими велетами духа, разом із Франком часто подорожував, ви­ ступав на вічах, став одним з відомих громадських діячів краю. Цікавою сторінкою життя А. Чайковського є його листування з К. Студинським, Я. Гординським, В. Охрімовичем, В. Щуратом, І. Огієнком, А. Шептицьким, В. Стефаником, І. Франком та іншими письменниками, вченими, просвітницькими діячами.    

 Активною і багатогранною була громадська діяльність Андрія Чайковського. На початку Першої світової війни Чайковський організовував набір до лав Легіону українських січових стрільців у Самбірському повіті. У 1915 році очолив «Комітет українців» міста Львова. Після встановлення української державності у 1918—19 рр. став повітовим комісаром Самбірського повіту. Сам письменник вірив у майбутнє української держави, події 1919 року вважав за національну катастрофу. Не одній молодій людині Андрiй Якович Чайковський допоміг «вийти в лю­ди», не одному допоміг стати щирим українським патріотом, за­лучав молодь до праці в повітовому осередку «Січі» чи в «Просвіті».

 У 1919 році письменник переїхав до Коломиї.

 Андрій Чайковський у Коломиї належав до мистецького середовища, яке творили композитор Я.Барнич, художник Я.Лукавецький, диригент коломийського «Бояна», професор гімназії Р.Шипайло, письменник, гімназійний професор П.Франко, театральний діяч О.Скалозуб та багато інших діячів культури.

 Важливою подією в житті самого письменника, друзів, однодумців та шанувальників був 40-літній ювілей його літературної діяльності. 21 грудня 1928 року у Львові відбулись урочистості, а 2 березня наступного року естафету Львова перейняла Коломия. Це свято готувалося за участю товариств «Просвіта» майже з усіх населених пунктів Коломийщини. Коломийці справді вклали душу і серце, щоб ювілей Андрія Чайковського запам'ятався надовго.

 Наступні три роки життя Андрій Чайковський віддав адвокатській праці, писав літературні твори. Так, 1930 року видано «Четверту заповідь», 1931-го — «За чужі гріхи», 1932-го — «Чар-зілля».

 Художня проза Андрія Чайковського мала широкий резонанс. Його твори видавалися у Львові, Коломиї, Чернівцях, Станіславі, Тернополі, Києві, Харкові, Катеринославі, Відні, Празі, Кракові, у США та Канаді.

 2 червня 1935 року важка хвороба обірвала життя Андрія Яковича Чайковського. Залишились нездійсненними творчі задуми, плани, хоч він працював до останніх днів своїх...

 Похорон Андрія Чайковського  відбувся 4 червня і вилився у велику національну маніфестацію. Василь Сімович писав, що такого здвигу народу Коломия ще не бачила. Тисячі шанувальників творчості Андрія Чайковського з'їхалися до Коломиї. Розповідають, що процесія розтяглася від ратуші до церкви святого Благовіщення.  Делегація з Бережанщини привезла з собою землю з гори Лисоні. Цю землю покладено у могилу Андрія Чайковського.

 Коломийські студенти несли вінок, майстерно вписаний у раму, яку кількома роками раніше виготовив сам письменник (тепер вона зберігається в музеї в Коломиї). Вдячна молодь на вінку зробила напис «Великому вчителеві — українське студентство». Поховали славного письменника на центральному цвинтарі поблизу найстарішого Божого храму в Коломиї.

«Історична проза А. Чайковського будила (й будитиме далі!) любов до книжки, до історії свого народу та його козацької слави, до завзяття і відваги, побратимства, безоглядної самопожертви, але самопожертви розумної, виваженої любов’ю до своєї землі й народу» - написав В. Яременко, український філолог.

Мені байдуже, чи мої письменницькі праці перейдуть

до світової письменницької скарбниці. І я не писав на експорт,

лише для свого любого, дорогого українського народу.

 І я щасливий сьогодні, що мої простенькі праці

зайшли під селянську стріху і там їх радо прийняли.

Андрій Чайковський

Andriy Chaykovskuy (1)
Andriy Chaykovskuy (2)

Go to top