Календар подій

85 років від дня народження Петра Павловича Ребра (1932-2014), українського гумориста і сатирика, поета, прозаїка, драматурга, публіциста, літературознавця, перекладача, журналіста, громадського та культурного діяча

Бо сміх — це дух, що не зламати,
Бо сміх — це воля до життя.
Цей сміх — найбільша сила нині,
Це горді крила поколінь.
На них новітній Україні
В майбутнє линути.
Амінь.

Петро Ребро

 Вiн  належить до числа найвідоміших сучасних гумористів і сатириків України. В доробку письменника – сто книг для дорослих і дітей, загальним накладом – понад 5 млн. примiрникiв. Його серію «Козацькі жарти» газета «Літературна Україна» визнала «чи не найпомітнішою серед літературних новинок останнього десятиліття». Академік Микола Жулинський назвав її «дотепною енциклопедією сміху січового козацтва», а  канадський журнал «Все- сміх» писав про митця як про «козацького барда», який  «і сміється, й жартує так реально, що його козацькі вірші – а їх десятки, сотні – сприймаються, говорячи сучасними термінами, як репортажі з минулого».

Петро Ребро — український поет, журналіст, гуморист і сатирик. Олесь Гончар в свій час відзначив, що від його творів  «віє теплим і веселим і тими просторами, де живуть люди, славні люди, що і в добрі, і в скруті здатні сміятися».

 Петро Павлович Ребро народився 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці  Запорізької області в сім”ї колгоспника.

 Після закінчення Запорізького педагогічного інституту служив в армії, деякий  час викладав у школi рiдну мову. У 1950-их pp. Петро Павлович працював у редакціях обласних газет «Червоне Запоріжжя», «Запорізька правда». З 1959 старшим редактором в обласному книжково-газетному видавництві, в обласному управлінні культури, з 1967 року — відповідальний секретар Запорізької організації Спілки письменників України.

 З 1960 по 1967 рік  Петро Ребро очолював обласне літературне об’єднання, а з 1967 по 1998 рік – Запорізьку обласну організацію Національної Спілки письменників України. Вiн один із організаторів Запорізької обласної організації національної спілки письменників України, яку очолював понад 30 років.

 Був засновником і головним редактором альманахів  «Хортиця» (нині — журнал), «Спокута», «Дніпровські сміховини», «Козацькі читання», «Весела Січ», «Пересмішник» та інших.

 П.Ребро один із засновників обласної організації Товариства української мови «Просвіта» і Асоціації національно-культурних товариств Запорізької області (очолював 15 років), був президентом (кошовим) Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ».

 Ним виховано цілу плеяду талановитих літераторів та засновано ряд літературно-мистецьких свят, зокрема, «Поетичний травень».

 Петро Ребро почав друкуватися з 1946 року. Тоді у газетi «Зірка» опублікували його дитячі вірші, а перша збірка «Заспів» побачила світ у 1955.

За довгi роки творчостi вiн став автором збірок ліричних і сатиричних поезій: «Заспів» (1955), «Вітер з Дніпра» (1957), «Проти шерсті» (1958), «Родичі сонця» (1961), «Проміння серця» (1962), «Перо під ребро» (1963), «Гірке причастя» (1964), «Людяність» (1965), «Запорізька веселка», «Заячі вуса» (1967), «Вогнярі» (1971), «Порохівниця» (1972), «Могорич» (1974), «Криця» (1975), «Листи до земляків» (1976), «Гаряча прокатка», «Побратимство» (1979); драматичної поеми «Заграва над Хортицею» (1980); книжок нарисів і віршів «У сусідів по планеті» (1960), документальних повістей «Грім над Запоріжжям», «Ніжна сталь» (1969); літературознавчого дослідження «Над синім Дніпром — Буревісник» (О. М. Горький на Запоріжжі, 1973); книжок для дітей «Сонечко», «Чому заєць косоокий» (1958), «Найсмачніші огірки» (1959), «Солов'ята» (1961), «Мій тато — сталевар», «Дірочка від бублика» (1962), «Козацькі жарти» (2010) та ін.

 З середини 80-х років гуморист зосередився в основному на одній темі, а саме – на темі запорозького козацтва,  пиcав і про козаків-січовиків минулого, і про козаків наших днів.  Мабуть, що саме у цьому знайшов вiн себе і визначився як першокласний гуморист. Із 1993 року по 2001 рік  видав 9-ть книжок «Козацьких жартів».  В цiй серiї привертає увагу жанрове розмаїття гумористичних творів П.Ребра. Тут є і гуморески, і фейлетони, і співомовки, і притчі, і пісні, і прозові й віршовані мініатюри.   І все це сповнено козацькою мудрістю, приперчене добродушною запорізькою іронією, заквашене січовою волелюбністю.

 В останні роки побачили світ його «Вибрані твори» в 5-ти томах, «Козацькі жарти» у 12-ти книгах, серія літературно-краєзнавчих нарисів «Українська Мекка», дилогія «Тарас Шевченко й Запоріжжя». Крім того, до читача прийшли збірки поета «Острів Байди», «Моя Білоцерківка» (лірика), «Помаранчевий сміх» (фейлетони й гуморески), «Ображений гусак» (байки), «Веселі дуелі» (пародії), «Петрів батіг» (епіграми), «Веселиця»(твори для дітей). Його книга «Веселиця» видана в серії «Золота колекція української поезії для дітей».

 Петро Павлович працював також у жанрі поетичного перекладу. Зокрема, переклав українською вірші башкирського поета Салавата Юлаєва «Рідна сторона», «Соловей», «Стріла», «Кош».

 Твори П. Ребра перекладені на багато мов народів СНД і світу. Вони ввійшли до антологій, календарів, шкільних підручників тощо.

 Останні десять років Петро Ребро був керівником (головним редактором) науково-редакційного підрозділу з підготовки та випуску серії книг «Реабілітовані історією». За його редакцією побачили світ 4 книги названої серії, тритомник «Повернені імена», десять випусків альманаху-щорічника «Спокута» та ін.

 Петро Ребро лауреат літературних премій: імені С. Руданського (2006), імені І. Нечуя-Левицького, імені П. Тичини, імені Остапа Вишні, імені гетьмана П. Сагайдачного, імені С. Олійника, імені М. Нагнибіди, імені В. Лісняка, імені М. Андросова.

 Помер Петро Павлович Ребро 22 березня 2014 року.

«На наш погляд, творчість Петра Ребра - це ціла епоха у розвитку літератури нашого регіону. І вона є віддзеркаленням проблем і складностей літературної свідомості другої половини ХХ - початку ХХІ століття. Звичайно,про його понад півстолітнiй творчий  доробок не можна не говорити,  як про самобутнє, оригінальне мистецьке явище у світовому культурному просторі» –  Ольга Стадніченко, доцент  Запорізького національного університету

«Це не просто письменник і громадський діяч, це – своєрідний каталізатор певної громадської думки, процесу збереження найціннішого, що є у нашого народу – його культури» –  Віктор Чабаненко, професор, завідувач кафедри загального та слов’янського мовознавства Запорізького національного університету.

 

ПАМ’ЯТНИК

                                                         Я памятник себе воздвиг нерукотворный...
                                                                                                                    О.С. Пушкін

О Пушкіне, прости, пробач мені нахабство
В епіграф ставити твій золотий рядок:
Як ти, я гриз перо і ненавидів рабство,
І не вберігся від пліток.

Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний,
Піднявся вище він, ніж заводський димар,
Бо я завжди і скрізь – в святки і в будень чорний –
Підносив жарти людям в дар.

Коли шумів комиш, коли дерева гнулись,
А привид височів над світом, як мара, 
Один я клопіт мав: щоб люди усміхнулись, 
Щоб спала з їх облич жура.

Сварилися вожді, казились чинодрали –
«Сміх – це громовідвід!» – таким був мій девіз.
І як би дундуки мене не «діставали» –
Ніхто моїх не бачив сліз.

І навіть будучи в фаворі чи в опалі,
Не забував давать, як кажуть, під ребро.
Усе життя служив я музі, а не кралі, 
І вчив за так робить добро.

Сюди приїде хтось чи, може, прийде пішки
З букетом кропиви чи з келихом в руці,
Бо я щасливим був тоді, коли усмішки
В людей сіяли на лиці.

Ачей, він визнає, що правду я глаголю,
Бо день і ніч моя трудилася рука,
Щоб шар віків пробить і випустить на волю
Веселу душу козака.

Квітуй, душа, ликуй, промінься і іскрися,
Наснажуй, надихай і бадьори усіх,
Щоб сльози із очей Вітчизни не лилися,
А на вустах був тільки сміх.

Петро Ребро

Go to top