Календар подій

День пам’яті жертв політичних репресій

Биківнянські могили, подібно як багато інших

знаних чи ще не знаних масових захоронень невинних жертв

 політичних репресій, – це національний і духовний скарб

українського народу. Це та пам’ять, на якій будується тривале

 майбутнє, – майбутнє не смерті, не терору, а життя.

Любомир (Гузар)
єпископ Української греко-католицької церкви

 Не одну трагедію пережив український народ за весь період тоталітарного радянського панування. Голодомор – це не єдина наша трагедія. Друга не менша трагедія – намагання винищити цілий народ, який за кілька років до того не встиг знищити Голодомор. Прагнучи позбавити наш народ його душі, було загублено чи приречено на муки та голодну смерть у таборах, заслано в далекі безлюдні землі мільйони неугодних режиму людей – не «ворогів народу», не «шпигунів», «диверсантів», а селян і робітників, вчителів, священиків, науковців і головне - письменників.

 Як відомо 2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

 Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

 Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му – 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744. Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

 Заради належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства  було встановлено щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня - День пам'яті жертв політичних репресій.

 Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», став всеукраїнським центром вшанування Дня пам’яті жертв політичних репресій.

 Таємна спецділянка НКВД УРСР у Биківні почала офіційний відлік своєї діяльності навесні 1937 року. 20 березня цього року Президія Київської міської ради ухвалила рішення про відмежування земельної ділянки «для спецпотреб» у 19,20 кварталах Биківнянського лісу. Упродовж 1937-1941 років вантажівки майже щоночі привозили тіла розстріляних у київських в’язницях НКВД для таємного поховання у Биківнянському лісі. У заздалегідь підготовлені ями скидали тіла жертв, які потім присипались вапном та ґрунтом. Тут околиці Києва у Биківнянському лісі знайшли свій останній спочинок письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук,  Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших жертв «Великого терору».

 Вперше останки знищених радянською владою людей були виявлені в цих лісах восени 1941 року. Під час німецької окупації ці поховання було розрито загарбниками, щоб представити злочини комуністичного режиму. Проте після визволення територій від німецько-фашистських окупантів радянська влада спробувала приховати правду, засекретивши інформацію про поховання у Биківні та назвавши її місцем поховання в’язнів Дарницького табору військовополонених. Лише урядова комісія у 1988 році встановила, що це є місцем поховання жертв сталінських репресій, страчених у 1936 – 1941 рр. На сьогодні ж встановлені імена 14191 розстріляної людини, а за оцінками дослідників загальна кількість похованих у Биківні складає щонайменше 20 тис. осіб. Та дослідження захоронень тут триває.

 Сьогодні «Биківнянські могили» – найбільш живий свідок комуністичного терору, найнеспростовніший доказ злочину проти людства, такого ж масштабного, як ті, що вчинені в Катині, Аушвіці, Бухенвальді, Бабиному Яру, на Соловках.

 Історики стверджують, безіменні поховання жертв сталінських репресій розсіяні не тільки по всій українській землі, а й по всьому пострадянському просторі.  Поступово відкривають свої моторошні таємниці  місця поховання жертв беззаконня: нині в Україні виявлено щонайменш 18 місць масових поховань жертв політичних репресій лише 1937–1941 рр. Зокрема, сумнозвісний Лук’янівсьий цвинтар (Київ), місце, де згодом збудовано Центральний універмаг в Хмельницькому, парк культури і відпочинку у Вінниці, 9-й кілометр Запорізького шосе у Дніпропетровську, центральне міське кладовище в Сумах…

 У цей національний День скорботи ми вшановуємо світлу пам’ять безвинних жертв тоталітарного режиму – хліборобів і священиків, діячів культури та науковців, військових і письменників, інженерів та лікарів, які волею невблаганної долі потрапили у пекельні жорна репресивної машини.

 Ми схиляємо голови на знак пам'яті про всіх тих, хто загинув або постраждав в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму.

 Все, що залишилось – пам'ять... Про тих, хто міг жити поруч. Про тих, кого нещадно вбили … Ми пам`ятаємо...

ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ

Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!

Василь Симоненко

23.XII.1962

Go to top