Календар подій

105 років від дня народження Михайла Панасовича Стельмаха (1912-1983), українського прозаїка і поета, драматурга, фольклориста, публіциста та кіносценариста

Мене любили, я любив –
І це найбільше в світі щастя.
Тому й з душі пролився спів,
Як бризки неба, синім рястом.

Михайло Стельмах

 До беззаперечних надбань нашої нації в ХХ століттi, належить творчість Михайла Стельмаха — «поета у прозі». Самобутній, цікавий талант! Видатний художник слова! Один із найяскравіших знавців багатств української мови. Своїми поезіями, оповіданнями, повістями і романами він підніс рідне слово до високих вершин в українському письменстві.

 «Любити безмежно життя і людей» — ось головний мотив його творчості. «З природи чулий і закоханий у світ», — так сказав про  Михайла Стельмаха  Євген Гуцало. Вiн відкривши світові лагідну і поетичну українську душу з її духовним багатством, мужністю та працелюбством - співав гімн життю та людинi на цiй землi. У його художньому світі земля і людина посідає центральне місце, це вісь, за словами М.Т.Рильського, навколо якої обертається вся творчість Михайла Стельмаха.

 Зовні життєвий шлях талановитого митця М.Стельмаха сприймається як благополучний. Але з багатьох романів йому довелося вирізати «неблагополучні» розділи й епізоди, робити декілька редакцій, щоб твір нарешті, але вже у скаліченому й виправленому вигляді дійшов до читача.

 Його творам притаманне специфічне переплетення соцреалізму та почуттів автора. Та Стельмах умів писати правдиво про все – і «свої» читали між рядків те, що «чужі» не бачили.

 На його творах виросло не одне покоління читачiв. Сучасне прочитання їх відмінне від часу позначеного iдеологiчними рамками соціалістичного суспiльства, проте не­змінним залишається протиставлення письменником вічних понять добра і зла, правди і кривди, людяного і нелюдяного, у дусі народної моралі, народних уявлень про красиве й потворне. Михайло Стельмах був і залишається в пам’яті українського читача як літописець українського села, хранитель правди і добра на землі.

 Михайло Панасович Стельмах народився  24 травня 1912 року  у селi Дяківці  на Вінниччині.   Батько і мати його були селяни, i весь рід споконвіку був хліборобський.  Казковий світ свого дитинства Стельмах згодом змалює у автобіографічних поемах-повістях «Гуси-лебеді летять» та «Щедрий вечір». Вiн рано самотужки навчився читати. За спогадами письменника,  в дитинствi його найбільше захопили дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Зачарували, заполонили вони уяву хлопця і змістом, і чудовою барвистою мовою.  Ще багато незабутніх вражень лишилося від дитячих років. І одне з них — від вистави, яку вперше побачив Михайлик у сільській хаті-читальні. Враження було таке сильне, що хлопець вирішив і сам написати п’єсу. Звичайно, це було дитяче, наївне писання. Але отой потяг до поетичного слова, до мислення образами — то був прояв природного обдарування, таланту майбутнього майстра слова.

 В 1928 роцi  Михайло  Стельмах закінчив школу колгоспної молоді і вступив до Вінницького педагогічного технікуму імені Івана Франка, потім — на філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту. Ще під час навчання почав друкувати в пресі замітки, статті, рецензії.

 Після успішного закінчення у 1933  iнституту Стельмах учителював у школах рідного Поділля, Київщини, у селах Катюжанка та Літки. Тут він викладає українську мову і літературу, організовує фольклорний гуртом. Збір та вивчення скарбів фольклору стало для молодого учителя професійним покликанням.

 Свій шлях у велику літературу Михайло Стельмах починав  з поезії. З 1936 року у газетах та журналах починають друкуватися його вірші, де літератор-початкiвець оспівує рідну землю, людину праці, передає схвильовані особисті переживання та почуття. Серед перших опублікованих поетичних творів сільського учителя вірші «В рідних місцях» та «Весняне». Саме тоді він знайомиться із Максимом Рильським, який мав  великий вплив на становлення  Стельмаха як поета та зіграв надзвичайно благотворну роль у його долі.

 У 1940 р. Михайла Стельмаха приймають до Спілки письменників України, а у 1941 р. виходить у світ його перша збірка поезій «Добрий ранок», із передмовою Максима Рильського, редактором якої  був Андрiй  Малишко. Поезію Стельмаха вирізняє глибокий ліризм, пісенність, емоційність, вплив фольклору, багатогранність тематики.

 Друга Свiтова війна застала письменника в Білорусії, де він служив рядовим артилеристом-зв’язківцем. Після важкого поранення в боях вiн потрапив до госпіталю. Тяжке поранення надовго прикувало його до ліжка, але й тут він не випускає із рук пера – пише вірші, нариси, оповідання, мовою художніх образів передає жахи війни, мужність народу. Його фронтова лірика полонить суворою правдою, філософською заглибленістю. Після тривалого лікування лiтератор знову повертається на фронт —вже спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини», Першого Українського фронту.

 В роки війни М. Стельмах видав кілька збірок поезій: «За ясні зорі» (1942), «Провесінь» (1942), обидві — за редакцією Максима Рильського. Після війни, на його запрошення, вiн стає науковим співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР, де  пише наукові статті, працює над власними творами, упорядковує і редагує збірники народної творчості: «Народні перлини» (1971), «Дівчина з легенди Маруся Чурай» (1974), «Думи. Історико-героїчний цикл» (1982).

 У післявоєнні роки  виходять збірки  поезій: «Шляхи світання» (1948), «Жито сили набирається» (1954), «Поезії» (1958), «Мак цвіте» (1968). В поетичному доробку Михайла Стельмаха  багато задушевних, ліричних творів інтимного характеру. Це вірші про молодість, про кохання і дружбу, про радість і щастя у житті.

 Та особливо мистецький талант письменника проявився у прозі. Перша збірка прозових творів «Березовий сік» (1944), редактором якої був  Юрій Яновський, засвідчила, що на обрії нашої літератури з’явилося нове ім`я  першої величини. Ця збірка стала, ніби прологом до наступних прозових творів письменника. 1943 роком датується початок роботи над вимріяним ще до війни великим прозовим твором.

 У 1949 році вийшов перший великий роман — «На нашій землі», який автор визначив як першу книгу роману-хроніки. У 1951 році він видає другу книгу цього роману — «Великі перелоги». Об’єднавши в один твір обидві частини, письменник дає назву романові «Велика рідня» (1951). Це – своєрідний художній літопис життя подільського села Новобугівки  за чверть століття, з кінця громадянської війни до визволення України від німецько-фашистських загарбників. За цей роман-дилогiю у 1951 році Михайло Стельмах був удостоєний звання лауреата Державної премії.

 У наступні  роки  письменник  порадував  читача новими  прозовими творами. У 1952 році вийшла з друку його повість «Над Черемошем», а згодом — «Гуси-лебеді летять» (1964) та «Щедрий вечір» (1967). Повість «Щедрий вечір» ? один з найоптимістичніших та життєстверджуючих творів письменника. У ній автор розповідає про своє дитинство, яке пройшло за років Жовтневої революції та громадянської війни.  Життя України в двадцяті роки було непростим, скрути зазнавали дорослі й діти. Але дитяча пам'ять головного героя всотує тільки найяскравіші, найщасливіші епізоди життя.

 З часом Михайло Стельмах написав такі романи: «Кров людська — не водиця» (1957), «Хліб і сіль» (1959), «Правда і кривда» (1961), «Дума про тебе» (1969), «Чотири броди» (1961-1974). Його шість романів - це художня енциклопедія сільського життя і сільського жителя, від мрій про свою землю до колгоспів, у які вірив письменник. Його герої «усі потроху філософи» (за словами одного iз героїв «Правди й кривди»), бо все життя ходять біля землі, хліба, меду, сонця.

 У 1961 році романи письменника «Кров людська – не водиця», «Хліб і сіль» були удостоєні найвищої на той час нагороди – Ленінської премії. Одержавши премiю  Стельмах  вирішив… пожертвувати грошовий еквівалент премії на будівництво школи у рідному селi – бо діти вчилися у звичайних хатах…

 Останньою роботою і своєрідним творчим заповітом митця став роман «Чотири броди» (1979 р.), за який М.Стельмаха нагородили у  1980   році Державною   премією України ім. Т.Г.Шевченка. Тривалий час роман не дозволяли друкувати, адже  письменник згадує в ньому трагічні сторінки в історії українського народу: роки Голодомору (1933) та жорстоких репресій (1937). Символічна і назва роману «Чотири броди». Вона несе філософський підтекст, осмислюючи людське життя, у просторі якого людині доводиться всього зазнати. Зіновій Сагайдак, один із героїв роману, сказав, що в кожної людини є чотири броди в житті, які вона має перейти: «…блакитний, як досвіт – дитинство, потім, наче сон, – хмільний брід кохання, далі – безмірної роботи і турботи, а зрештою – онуків і прощання. Мій дід, бувало, казав: чотирма бродами стікають води життя, а назад не повертаються…». Цей останній роман письменника – справжній гімн життю, гімн людині праці.

 Особливе місце у письменницькій спадщині займають твори про дітей і для дітей. Як засвідчують сучасники митця, Михайло Стельмах ніжно любив дітей, добре знав душу дитини, розумів її настрої, почуття, інтереси. З лагідною усмішкою, з теплим гумором, цікаво й дотепно писав Михайло Панасович казки та вірші для дітей. У їх основі лежать народні казки, вигадки, дотепні небелиці. Це ціла бібліотечка близько - двадцяти дитячих книжок – для наймолодших читачів: «Жнива», «Колосок до колоска»(1951), «Живі огні»(1954), «Весна – весняночка», «У сестрички дві косички»(1955), «В їжаковому вітряку», «Як журавель збирав щавель»(1957), «Маленька Оленка»(1962), «Бурундукова сім’я»(1963), «Заячий секрет»(1966), «Цапків урожай(1967), «Журавель»(1970), «Чорногуз приймає душ»(1971), «Літо- літечко»(1972), «Ой весна – зоряночка»(1977), «У бобра добра багато»(1979).

 Перенесені М. Стельмахом у вірші мотиви і мелос народної пісні, пестушки, колисанки надають їм особливої чарівності. Його казки та вірші для дітей спонукають до роздумів, повчають любити труд і ближнього, навколишній світ. Ці щирі, по-народному мудрі книги по-праву ввійшли до золотого фонду української дитячої літератури.

 Талант Михайла Стельмаха проявився у різноманітних літературних жанрах. Вже від прози письменник перейшов до драматургії. Хоча, можливо, рівень його драматичних творів дещо поступається рівневі прозових, Стельмах любив театральні постановки. Ним написано: драму «На Івана Купала» (1966), трагедію «Зачарований вітряк» (1967), «Золота метелиця», комедію «Кум королю» (1967).

 Стельмах-драматург невіддільний від Стельмаха-кінодраматурга. Він — автор  сценарію документального кінофільму «Живи, Україно!», брав участь у створенні кінофільмів за своїми творами: «Правда і кривда», «Дума про любов», «Над Черемошем», «Кров людська – не водиця», «Дмитро Горицвіт».

 У 1972 році - до 60-річчя письменника - Михайлу Панасовичу Стельмаху було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а в 1978 році його обрано дійсним членом Академії наук Української РСР.

 Михайло Стельмах був єдиним українським радянським письменником, що здобувся найвищих нагород за свою творчість і не був членом Комуністичної партії Радянського Союзу. Але при цьому заступався за гнаних українських митцiв, підписував листи на їх захист.

 Багато творів Михайла Панасовича вийшло в перекладах на інші мови – російську, білоруську, болгарську, польську, чеську, німецьку, румунську, литовську.

 У Михайла Стельмаха була велика сім’я : дружина Леся Анатоліївна, сини Ярослав і Дмитро, дочка Марта . Син Ярослав пішов по стопах батька і став письменником-драматургом. Вiн був перекладачем з різних мов, писав п'єси та прозові твори для дітей. Його оповідання та повісті: «Якось у чужому лісі», «Найкращий намет», «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки»  є одними з найкращих зразків української літератури для дітей та підлітків. На жаль, у 2001 році Ярослав Стельмах загинув у автокатастрофі. Дружина і діти після смерті М.Стельмаха приймали участь у виданні творів письменника — виступали упорядниками видань його творів та літератури про нього.

 Помер Михайло Панасович Стельмах 27 вересня 1983 р., похований на Байковому кладовищі в Києві.

 «Захист краси – краси людського серця, праці на землі, рідної природи, пісні й мрії народу, самої його неперебутної душі – така моральна, і філософська, і естетична концепція романіста», – писав про Стельмаха лiтературознавець Вiталiй Дончик.

 Письменник Валентин Речмедін в статті «На лебединих крилах», опублікованих у травні 1972 року відзначав: «У героях романів «Велика рідня», «Кров людська - не водиця», «Правда і кривда», «Хліб і сіль» впізнають себе читачі старшого покоління, ті, чию душу переорано бідою, злиднями, тяжкою працею, кривдами».

 «Стельмахівське село — велика прозора краплина, у якій відбивається історія всієї України протягом десятиріч, те стельмахівське село — це, загалом беручи, вся сільська (і не сільська) Україна в її великій боротьбі, в її муках, в її радощах», — захоплено написав Максим Рильський.

Хвала тому, хто людям у приполі
Несе слова, подібні хлібу й солі,
І співи, гідні слави сіяча! (М.Рильський. «Михайлові Стельмаху»).

 «Рідко на якій сторінці одинадцятитомного Словника української мови не знайдеш ілюстрації з творів Михайла Стельмаха, що свідчить про непересічне місце саме його мови в історії. Здавалося б, автор «розписаний» і «влитий» до нашого найбільшого лексикографічного джерела», - наголошує кандидат фiлологiчних наук Наталiя Сидяченко на значенні мови творів М. П. Стельмаха для розвитку української літературної  мови.

ЧИТАЙТЕ книги Михайла Стельмаха! ЧИТАЙТЕ разом з дітьми,

вони надзвичайно цікаві, повчальні та актуальні і сьогодні.

І для маленьких читайликів, як і для дорослих, знаходив письменник

своє мудре проникливе слово, що i цього часу доходить до самого серця, примушує задуматись, вчить робити добро.

РІДНЯ

Обминувши луг, що вкрився мiддю,
Слiд до хати губиться в бору.
В хатi пахне парене обiддя,
Сiк густий покрив кору.

 На корi зi мною стельмах сивий,

Поруч шпицi вiялом лягли.
Ми майструєм, щоб шляхи щасливі   
Пiд колесами гули.

 У роботi днi пливуть чудовi,

I надвечiр я iду щодня
В гомiнкi бори сосновi,
Де живе моя рiдня.

 Де живуть майстри хорошi, чеснi,

Вуглярi, i теслi, й дьогтярi.
Серед них мої проходять весни
I розмови до зорi.

 Небагато лiт прожив на свiтi

У краю лiсiв, озер i трав.
Там навчився я людей любити
I чудовий свiт пiзнав.

 Може, тим без пiснi я не можу

Працювати, жити навiть дня,
Що округ земля моя хороша,
А на нiй - моя рiдня!

Михайло Стельмах

 

Stelmah (1)
Stelmah (2)
Stelmah (3)
Stelmah (4)

Go to top