Календар подій

135 років від дня народження Iгоря Федоровича Стравінського (1882—1971), всесвітньовідомого композитора, диригента українського походження

…у мені є частина української крові,

чим я дуже пишаюся.

Ігор Стравінський

 Його називають головним композитором ХХ століття. Поет і драматург Томас Еліот вважав, що він зробив для музики те ж саме, що Пікассо - для мистецтва і, шо він володіє унікальним даром трансформувати варварські крики сучасності в музику.

 Ігор Стравінський - класик світового мистецтва, людина світу. Його творчість  — одна з найяскравіших в історії світової музики. Його твори істотно збагатили світову культуру та неабияк вплинули на розвиток світової музики ХХ століття.  

 Генію Стравінського аплодували слухачі Європи та Америки. Утім мало кому відомо, що родом він з України. Далекий предок композитора у 1597 році був війтом (мером) Києва. Саме Волинь, Устилуг стали малою батьківщиною для трьох поколінь родини Стравінських.

 Ігор Федорович Стравінський народився 17 червня 1882 року у м. Оранієнбаум, нині м. Ломоносов поблизу Санкт-Петербурга, на дачі, яку знімав його батько.

 Рід Стравінських походить з Волині. У родині гордилися приналежністю до старовинного українського роду гетьмана Івана Сулими. Сам композитор писав: «Наше прізвище було Сулима-Стравінські, однак коли Росія анексувала частину Польщі, то «Сулима» з якоїсь причини було випущене з нашого прізвища». Цю втрату він компенсував, охрестивши свого сина Святославом-Сулимою.

 Батько композитора, співак Федір Стравінський, був родом з Чернігівської губернії. Навчався в Ніжинському ліцеї, дебютував на сцені Київського оперного театру (1873), у Києві співав до 1876. Тут 24 травня 1874 обвінчався з киянкою Ганною Холодовською, яка походила з козацького роду Холодовських. З 1876 співав у Маріїнському театрі Санкт-Петербурга. Вiн був чудовим співаком, гарно малював, мав розкішний бас. Його називали попередником Федора Шаляпіна. Саме батько композитора позував художнику Іллі Рєпіну для полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» «в ролі» осавула. Та й сам Федір Стравінський написав картину «Вид могили Т. Г. Шевченка над Дніпром поблизу міста Канева». Він знав мову (у своїх книгах витрат він робив записи водночас українською та російською мовами), читав по пам’яті «Кобзар» Шевченка. Був пристрасним любителем старих книг; його найбільша в Петербурзі бібліотека, багата колекція рідкісних видань була націоналізована більшовиками. Стравінський збирав усі видання Т. Шевченка, починаючи з 1840 р., малював до нього ілюстрації, мав у книгозбірні твори Г. Квітки-Основ’яненка, І.Котляревського, П.Куліша. Брав Ф. Стравінський участь у концертах Миколи Лисенка в Петербурзі. Приятелював з Марією Заньковецькою, Панасом Саксаганським, Миколою Садовським, із Дмитром Яворницьким, любив посперечатися  про історію.

 Мати Ганна Кирилівна була обдарованою піаністкою. Вона брала участь у концертах чоловіка в якості концертмейстера. Сім'я приймала у своєму домі артистів, музикантів та письменників, серед яких бували і Ілля Мусоргський, і Федір Достоєвський. У такій атмосфері виростали сини Стравінських — Роман, Юрій, Ігор та Гурій. Цікаво, що всі, крім Ігоря, стали юристами.

 Маленький Ігор з дев'яти років почав приватно брати уроки фортепіано, у вісімнадцять років за наполяганням батьків вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, одночасно приступивши до самостійного вивчення музично-теоретичних дисциплін.

 У 1902-му він показав деякі зі своїх ранніх робіт композитору Миколі Римському-Корсакову. Той був досить вражений, щоб погодитися взяти Стравінського до себе в учні, одночасно радячи йому не вступати в консерваторію для звичайної академічної підготовки. Це була єдина композиторська школа Стравінського, завдяки якій він оволодів досконало композиторською професією. Композитор називав Римського-Корсакова  своїм духовним батьком.

  Досить значну частину своїх творів Стравінський писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі. Райським куточком для своєї творчості Ігор Стравінський називав містечко Устилуг поблизу міста Володимира-Волинського.

 14-річним Ігор потрапив на Волинь, звідки родом його мати. У Устилузі був маєток Носенка, чоловіка старшої сестри матері Ігоря Стравінського. Відтоді він приїздив сюди кожного літа. Тут зустрів своє кохання, жінку, з якою поєднав долю, — киянку Катерину Носенко. Це був шлюб по великій любові.

 У подружжя Стравінських народилося четверо дітей: Мілена, Людмила, Святослав і Федір. Сини стали знаменитими діячами мистецтв. Федір – художником, а Святослав – піаністом і композитором. Дочка Людмила була дружиною поета Юрія Мандельштама.

 У придане дружина Катерина отримала землі у Устилузі. Після одруження 1906 року Ігор Стравінський розробив проект, за яким на околиці Устилуга був побудований його власний дім. Разом з братом Гурієм він посадив липову алею, яка й нині милує око відвідувачів музею композитора і вихованців музичної школи, розміщеної в його будинку.

 Щоліта з 1907 до початку Першої світової війни композитор писав свої твори в Устилузі. Тут він написав перший твір — фантазію для оркестру «Феєрверк», над яким напружено працював півтора місяця. Загалом же в Устилузі композитор працював над 17 творами, серед яких «Жар-птиця», «Петрушка» і широко відома «Весна священна». План сценарію цього балету він розробив разом з Миколою Реріхом і активно використав у ньому місцевий фольклор, техніку співу, хороводи, обряди. Завершив він «Весну священну» 1912 року вже у Швейцарії. Ці три балети мали неабиякий вплив на закордонне мистецтво та назавжди затвердили світову славу  композитора Стравінського.

 Устилуг став батьківщиною для трьох поколінь родини Стравінських – знаменитого співака Маріїнського театру в Петербурзі Федора Стравінського, його сина, всесвітньовідомого композитора Ігоря Стравінського та сина останнього – Федора, визнаного у світі швейцарського художника, удостоєного найвищих нагород Ватикану за оформлення католицьких храмів.

 В Україні ще є одне місце, про яке згадував композитор: «...Печіски відіграють таку саму важливу роль у ландшафтах мого минулого, як і Устилуг». Печіски — село поблизу Проскурова (нині місто Хмельницький). Тітка композитора в цьому селі мала землі, і він у дитинстві літні місяці проводив там. Найближче місто — Ярмолинці, куди він їздив із ріднею на ярмарки, які залишили незабутні враження на все його життя. Майбутній композитор тут найбільше насолоджувався змаганнями в танцях, і саме там він бачив присядку, яку використовував у «Петрушці». Так само введені в «Петрушку» козачок і тріпак.

 Багато років композитор дружив з імпресаріо Сергієм Дягілєвим. У його «Російських сезонах» в Парижі пройшли прем'єри балетів Ігоря Стравінського «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911), «Весна священна» (1913). Їх приголомшливий успіх прославив Ігоря Стравінського як одного з найбільш обдарованих представників молодого покоління композиторів.

 У 1914 році Ігор Федорович виїхав з родиною до Швейцарії. На заваді поверненню родини Стравінських стала Перша світова війна, потім революція, яка забрала у них маєток, гроші в банку, батьківщину. Потрібно було виживати. У Швейцарії значною роботою Стравінського став балет «Історія солдата», прем'єра якого відбулася в Лозанні 29 вересня 1918 року, а за два роки вистава була представлена на сцені Женевської опери.

 З 1920 по 1940 рік композитор з родиною жив у Франції. Тут відбулися прем'єри його опери «Мавра» (1922), «Весілля» (1923), а також опери-ораторії «Цар Едіп» (1927), що знаменувала собою початок нового періоду у творчості композитора, який прийнято називати «неокласичним».

 Коли І. Стравінський майже не мав засобів до існування, законодавиця французької моди Коко Шанель підтримала його. Коко віддала свою віллу «Бель Респіро» в Гарші сім’ї Стравінських і два роки утримувала їх. І пізніше упродовж 13 років день у день відправляла чималу суму на підтримку творчості Стравінського. Їм приписували таємний любовний роман, від якого 37-літня Мадам Елегантність отримала таке натхнення, що винайшла свої знамениті духи «Шанель № 5» і подарувала їх дружині композитора. Померли вони в один рік із різницею у три місяці. Коко Шанель померла від серцевого нападу у вишуканому паризькому готелі Ріц, поряд із ліжком знаходилася ікона, яку їй подарував Стравінський у 1920 році.

 На Каннському кінофестивалі в 2009 р. була показана стрічка Яна Кунена «Коко Шанель та Ігор Стравінський». Згідно з сюжетом, французький модельєр познайомилася з композитором на скандальній прем'єра «Весни священної». Коко Шанель Ігор Стравінський вразив і особисто, і своєю музикою.

 У 1924 році відбувся дебют Стравінського в якості піаніста: він виконав власний концерт для фортепіано та духового оркестру під керівництвом Сергія Кусевицького. Як диригент Стравінський  виступав з 1915 року. У цей період Стравінський створює численні твори в різних жанрах: симфонії духових пам'яті Дебюссі, твори для камерних ансамблів, фортепіано та голосу. 1926 відзначений першим зверненням композитора до духовної музики - «Отче наш» для хору a capella. У 1928 році з'являються нові балети - «Аполлон Мусагет» і «Поцілунок феї», а два роки по тому - знаменита і грандіозна Симфонія псалмів на латинські тексти Старого Завіту.

 1921 року Дягілєв у кав’ярні Парижа познайомив Ігоря з актрисою і художницею Вірою (уроджена Боссе, в заміжжі — Судейкіна). Тривалим був їхній паралельний роман (прикметно, що композитор приховував цей зв’язок тільки від власної матері). Віра стала перекладачем, потім менеджером Ігоря Стравінського.

 У 1938 році протягом чотирьох місяців померла від туберкульозу 29-річна дочка Людмила Стравінська-Мандельштам; не стало першої дружини композитора, матері всіх його дітей; згодом –матері Стравінського. Через півтора року після смерті Катерини Віра Судейкіна офіційно стала другою дружиною Стравінського.

 З 1936 року Стравінський періодично відвідував із гастролями США. У 1937 році в Метрополітен-опера було поставлено балет «Гра в карти», рік по тому – виконаний концерт «Дамбартон-Окс», Стравінського запрошували прочитати курс лекцій у Гарвардському університеті. У 1939 Ігор Стравінський зважився на переїзд до США. Композитор поселився спочатку в Сан-Франциско, а потім у Лос-Анджелесі.

 Твори цього періоду - опера «Пригоди гульвіси» (1951) - що стала апофеозом неокласичного періоду, балети «Орфей» (1948), Симфонія in C (1940) і Симфонія в трьох частинах (1945), Ебоні-концерт для кларнета і джаз ансамблю ( 1945, присвячений Бенні Гудмену), а також безліч інших творів.

 Апофеозом всієї творчості Стравінського є Requiem Canticles («Заупокійні співи», Реквієм) для контральто і баса соло, хору та оркестру (1966). Він створив його в 84 роки. «...«Заупокійні піснеспіви» завершили всю мою творчу картину ...»,«…Реквієм в моєму віці занадто зачіпає за живее…»,«…складаю шедевр своїх останніх років»- писав Ігор Стравінський.

 Стравінський дуже активно гастролював у Європі та світі як диригент і піаніст. Восени 1962 року вперше після довгої перерви він приїжджає з концертами в СРСР, де диригує в Москві та Ленінграді. Відвідати Україну. місто Устилуг йому не дозволила радянська влада. Останній завершений його твір - обробка для камерного оркестру двох духовних пісень Гуго Вольфа (1968).

 Помер Ігор Федорович Стравінський у м. Нью-Йорку 6 квітня 1971 р., за два місяці до свого 86-ліття. Похований великий композитор, за його заповітом, у Венеції на місцевому цвинтарі Сан-Мікеле, недалеко від могили Сергія Дягілєва.

 На честь Стравінського названий кратер на Меркурії та астероїд 4382 Стравінський. Перший у світі музей Ігоря Стравінського відкритий в Україні у місті Устилуг (Волинь) у 1990 році. 1994 р. у цьому ж місті було відкрито бронзове погруддя видатному композиторові.

 З 1994 року у Луцьку було започатковано Міжнародний музичний фестиваль «Стравінський та Україна».  Згідно з рішенням Волинської обласної ради від 23 жовтня 2009 р. Волинському державному училищу культури і мистецтв присвоєно ім’я видатного композитора ХХ ст. Ігоря Федоровича Стравінського. Також на Волині засновано обласну мистецьку премію у музичному жанрі імені І. Стравінського.

 На честь великого композитора названі: вулиця в Амстердамі, площа в Парижі та фонтан перед Центром Жоржа Помпіду, алею у Лозанні, площа в Оранієнбаумі.

Мелодія – єдине, що пережило всі музичні епохи.

 Ігор  Стравінський

11039
11040
Strav (1)
Strav (2)
Strav (3)
Strav (4)
Strav (5)
Strav (6)

Go to top