Календар подій

140 років від дня народження Германа Гессе (1877—1962), німецького та швейцарського письменника

Я сам читач, один з тих,

хто з дитинства зачарований книгою.

Герман Гессе 

 Вiн один з найбільш читаних авторів XX століття. На межі 60-70-х років вiн стає ідолом так званої бунтівної молоді та найчитанішим європейським письменником у США та Японії. В арабських країнах його нині вважають натхненником поваги до свого, самобутнього. Він сповідував принцип Ніцше «іди не за мною, а за собою». Це стосувалося також його розуміння релігії, що є ані завойовницьким, ані місіонерським, а відкритим до інших ідей. Що є дуже актуальним питанням в сьогоднiшньому світі.

 Герман Гессе - визнаний геній, класик німецької літератури, лауреат Нобелівської премії (1946), письменник-філософ і художник. Автор оповідань, новел, віршів і романів.

 Всю свою творчість він називав «тривалою спробою розповісти історію свого духовного розвитку», «біографією душі».

  Гессе - кумир багатьох поколінь молоді. Науковцi та дослідники творчостi класика вважають, що секрет успіху у молодих шанувальників його таланту простий: твори письменника концентрують в собі унікальний досвід пошуків людиною своєї неповторної індивідуальності, свого «я». Тому не дивно, що твори ці носять багато в чому автобіографічний характер, в них відображено власний шлях автора до вершин самопізнання і творчості.

 В Україні письменника вивчають у загальноосвітніх навчальних закладах в 11 класі та у вищих навчальних закладах — в обов'язковій програмі курсу зарубіжної літератури.

 Твори Гессе перекладені зараз майже на всі мови світу.

 Герман Гессе народився 2 липня 1877 року в містечку Кальв у німецькій землі Баден-Вюртемберг. Вiн був другою дитиною в сім'ї німецького священика-місіонера. Мати письменника, Марія Гессе, народилася в Індії і, підкорившись волі батьків, все життя присвятила проповіді і справі християнської освіти. Батько, Йоганнес Гессе, з прибалтійських німців, протестантський пастор і вчений-теолог.

 З раннього дитинства Гессе проявляє творчі здібності, олівець і папір, за спогадами матері, його незмінні супутники. Він не просто добре вчиться в школі, але вибивається в лідери серед товаришів по навчанню, його інтелектуальні здібності викликають загальне здивування і захоплення.

 «З тринадцяти років мені стало ясно, що я хочу бути або поетом, або ніким», - пише Гессе у своїй автобіографії. Рішення вплинуло на життя до того моменту «зразкового учня»: він став «поганим учнем», так як в школі не тільки не вчили бути поетом, але бажання стати поетом і найменший поетичний дар викликали підозру. Гессе змінив кілька шкіл, ні в одній не ужився, посварився з батьками, тікав зі шкіл і з дому, ледь не наклав на себе руки, згодом потрапивши в клініку неврозів.

 Після втечі, у п'ятнадцять років, з духовної семінарії в Маульброннi (1892), неодноразових нервових криз, спроби самогубства і перебування в лікарнях він короткий час працював механіком, а потім торгував книгами.

Після втечі Гессе змінив ряд міст і професій, старанно займався самоосвітою, багато читав. Найбільше його захоплювали - Гете, Шиллер, Жан Поль Ріхтер, романтики. Свої перші літературні твори він створив, ще будучи студентом семінарії.

 Він став рано пробувати писати сам, в дусі поширеного тоді в Німеччині неоромантизму. Першими були вірші. Паралельно з віршами писалася проза - художня та публіцистична. До цього виду творчості Гессе прийшов самостійно, стихійно, змолоду відчуваючи в собі потребу творити. Не отримавши закінченої систематичної освіти, Гессе, як і багато інших видатних діячів культури, був самоуком, самостійно конструював свій світ.

 У 1899 році Гессе випустив свій перший – майже ніким не помічений - збірник віршів «Романтичні пісні» і написав велике число рецензій.

 Після виходу в світ в 1901 році книги «Герман Лаушер», яка об'єднала в своєму складі прозаїчні уривки, вірші і навіть щоденникові записи героя, обдарованого юнака помітив відомий берлінський книговидавець Фішер і сам запропонував Гессе опублікувати у нього наступний твір. Цим твором стала повість «Петер Каменцинд» (1904), яка відразу принесла Гессе популярність і матеріальну незалежність. Повість привернула читачiв своїм пристрасним закликом до людяності, простоти і правди, натхненними описами природи, красою і народністю мови.

 Успіх цього твору дав змогу Гессе повністю присвятити себе літературі. Подальше його життя було життям успішного літератора і журналіста.

 В основному Гессе писав повісті й оповідання з автобiографiчними елементами. Так, роман «Під колесами" (1906) багато в чому заснований на матеріалі шкільних років Гессе: чутливий і тонкий школяр гине від зіткнення зі світом і відсталою педагогікою.

 Створені в передвоєнні годи романи «Гертруда» (1910) і «Росхадьде» (1914) були присвячені ним темі мистецтва і самотності художника. Також Гессе продовжував писати і ліричні вірші, нехитрі за формою, часто схожі на народні пісні. Створив кілька циклів розповідей про маленькi містечка і їх мешканців-диваків.

 В 1911 році письменник здійснив подорож до Індії. Він ще в дитинстві був зачарований, слухаючи розповіді про цю дивовижну країну, в якій його дід і дядько колись були місіонерами. Ці обставини і визначили глибокий інтерес Гессе до Сходу, який знайшов відображення в ряді його творів, і перш за все в романі «Гра в бісер». Протягом багатьох років він вивчав релігії і філософські системи, весь комплекс ідей, створених древніми цивілізаціями Індії і Китаю. Гессе був глибоким знавцем буддизму, письменника захоплювала в ньому мудра споглядальність, злиття з природою, любов до всього живого, але він ніколи повністю не приймав для себе його пасивності, його заклику до відмови від діяльності і миру.

 Після повернення з подорожі (1912) письменник поселився поблизу Берна, і з тих пір він назавжди залишився в Швейцарії. З 1919 року він влаштувався в Монтаньоле, поблизу Лугано, побудував собі будинок у власному смаку і прожив там до самої смерті. У 1923 році Герман Гессе прийняв швейцарське підданство. На схилі віку його часто називали «мудрецем з Монтаньоли».

 Під час Першої Світової війни, яку Гессе охарактеризував як «криваву нісенітницю», він працював в німецькій службі у справах військовополонених. У статтi «Друзі, не треба цих звуків» (слова з Дев'ятої симфонії Бетховена, що передують знаменитiй шиллeрiвськiй «Одi до радості»). Гессе закликав інтелігенцію всіх країн, що вступили у війну, зберігати вірність принципам гуманізму і спільно, загальними силами рятувати культуру. За першою статтею пішли інші. Письменник стояв тоді на позиціях пацифізму, тільки пацифізму, але виступав на його захист гаряче, з темпераментом борця.

 Гессе надзвичайно хвилює доля молоді, післявоєнного покоління. У 1919-1923 роках він навіть бере участь у виданні журналу, зверненого до молодих, - «Vivos voco» - «Я закликаю живих». Цій же аудиторії були адресовані в першу чергу твори письменника 20-х років. Початком цього нового етапу можна вважати роман «Деміан» (1919). Твір це було опубліковано під псевдонімом Еміль Сінклер, від імені якого ведеться розповідь, і захоплено зустрінуте критично налаштованою молоддю. Роман був написаний на єдиному диханні і про «найголовніше».

 У 1922 році вийшла перлина прози Германа Гессе - «Сіддхартха. Індійська поема», небувала за глибиною проникнення в східну філософію.
Світла, легка казка-притча про життєвий шлях індійського брахмана, повна споглядання і краси. Гессе вдалося в цій маленькій,можна сказати крихітнiй, книзі пояснити європейцям суть буддизму. «…любов — це, як на мене, найважливіше з-поміж усього. Побачити наскрізь світ, пояснити його, знехтувати ним — це, певно, клопіт великих мислителів. А для мене головне полягає ось у чому: бути в змозі любити світ, а не ним нехтувати, не ненавидіти його й себе, дивитися на нього, й на себе, й на всі створіння з любов’ю, захватом і шанобою».

 Безпосередньо про німецьку сучасність 20-х років Гессе написав в своєму наступному культовому і найвідомішому романі – «Степовий вовк» (1927), який був, за словами самого письменника, «відчайдушним застереженням», протестом проти завтрашньої війни, проти позиції невтручання. Цією книгою була відкрита плеяда так званих інтелектуальних романів про життя людського духу. вийшовши у світ роман став свого роду бестселером.

 У 1929 році Гессе домігся найгучнішого визнання у публіки повістю «Нарцис і Гольмунд». Предметом розповіді стала полярність духовного та світського життя, що було типовою темою для того часу. Прекрасний, витончений твір великого письменника. Історія двох друзів, двох сердець, двох душ. Історія подорожi по глибинних і загадкових світах власної душі, історія пошуків і находження себе. Це історія про вічність і чарівну силу мистецтва, про його перемоги над часом і над самою смертю.

 У 1931 році Герман Гессе почав роботу над романом «Гра в бісер», який був опублікований в 1943 році, в нейтральній Швейцарії, де жив Гессе. Інтерес до нового великого твору визнаного письменника і мислителя був надзвичайно великий.

 Про «дивовижний подарунок», який Гессе зробив інтелектуальному свiту і йому особисто своїм «прекрасно зрілим і багатим романом-монументом», писав Герману Гессе на початку 1945 року його друг письменник Томас Манн. Книга процитована в переліку творів, за які Герман Гессе отримав Нобелівську премію за 1946 рiк. 

 Роман «Гра в бісер» писалася в похмурі роки фашизму в Німеччині і була завершена в переломному році Другої Світової війни. В одному з листів, в січні 1955 року, Гессе писав, що Касталія була його відповіддю фашизму, спробою прославити духовність в «чумному, отруєному світі». У той же час митець ставив питання про необхідність порятунку «духу», про те, що заради цього порятунку інтелігенція повинна покинути свою iзольовану Касталію (іншими словами, все ту ж горезвісну «вежу зі слонової кістки») і знайти своє «служіння» в світі практики.

 В книзi перед читачем постає дивовижне створіння Гессе - країна Касталія, країна інтелектуалів - духовної еліти майбутнього. Сюжет роману – це iсторін цiєї фантастичної країни і життєпис Йозефа Кнехта - «магістра гри» - нібито, написані істориком-касталійцем, що живе в невизначеному майбутньому. Країна Касталія заснована обраними високоосвіченими людьми, які бачать свою мету в збереженні духовних цінностей людства. Їм чужий життєвий практицизм, вони насолоджуються чистою наукою, високим мистецтвом, складною і мудрої грою в бісер, грою «з усіма смисловими цінностями нашої епохи». Реальний вигляд цієї гри залишається туманним. Життя Кнехта - «магістра гри» - це історія його сходження до касталiйских висот і поступове усвiдомлення всiєї небезпеки відчуженості касталiйцiв від життя інших людей. «Я жадаю дійсність», - говорить він. Письменник приходить до висновку, що спроба поставити мистецтво поза суспільством перетворює мистецтво в безцільну, безпредметну гру.

 Символіка цього філософського твору, безліч імен і термінів з різних галузей культури вимагають від читача великої ерудиції для розуміння всієї глибини змісту книги Гессе.

 У 1946 році Гессе присудили Нобелівську премію «за натхненну творчість, в якiй проявляються класичні ідеали гуманізму, а також за блискучий стиль». У тому ж році він був удостоєний премії Гете. З 1947 вiн почесний доктор Бернського університету. У 1955 році йому вручили Премію миру, засновану німецькими книгопродавцями, а через рік група ентузіастів заснувала іменну премію Германа Гессе.

 Великим захопленням Гессе був живопис, яким вiн почав займатися з часів Першої світової війни. Будучи самоучкою, він з перших кроків ставив собі за мету подолання душевної кризи саме, через малювання. Проте написавши близько 3000 акварелей, він створив тим самим значну спадщину своїх живописних робіт, що передають в фарбах всi красоти Тессіна - обраного ним місця проживання на землі, де він і жив, починаючи з 1919 року і аж до самої смерті в 1962 році.

 «У відповідь на Ваш вітальний лист посилаю Вам маленьку замальовку, яку зробив в ці дні - малювання і живопис стали тепер для мене формою відпочинку. Ця картинка повинна Вам засвідчити, що невинність природи і гра фарб можуть навіть посеред важкою і проблематичною життя в будь-яку годину знову створити всередині нас віру і свободу». (З листа до студентки в Дуйсбурзі, 1930).

 Перша виставка акварелей Германа Гессе відбулася у виставковому залі в Базелі в 1920 році, в цьому ж році в журналі «Віланд», Мюнхен, публікуються перші репродукції Гессе. У 1921 р виходить альбом репродукцій «11 акварелей из Тессина». У 1922 р в Вінтертурі проходить спільна виставка акварелей Германа Гессе і картин художника Еміля Нольде. У 1957 р, з нагоди його 80-річчя, проходить виставка акварелей Германа Гессе в Національному музеї Шиллера в мiстi Марбах. Після смерті Германа Гессе виставки його акварелей відбулися всюди: Токіо (1976 і 1996), Париж (1977), Нью-Йорк і Монреаль (1980), Сан-Франциско і Чикаго (1981), Мадрид (1985), Люксембург ( 1987), Гамбург (1992) і Саппоро (1995).

 Музика, як і живопис, ще одне серйозне захоплення письменника. Вона була для нього не зримим, але чуттєвим втіленням духовної гармонії. У своєму найбільш чистому вигляді таку гармонію, на думку Гессе, містили кращi класичні творіння Моцарта й Баха.

 Серед пристрастей письменника були і любов до подорожей любов та до садівництва. Гессе, будучи ще зовсім молодою людиною, багато їздив по Європі, особливо сильне враження справила на нього Італія. З іншого боку, одним з улюблених занять Гессе стало садівництво, мистецтво якого він освоїв вже після придбання власного будинку в Швейцарських Альпах. Цікаво, що в посадці звичайних городніх рослин письменник часом вбачав мало не релігійний сенс, оскільки тут були потрібні рухи, схожі на ті, що відбуваються під час молитви (колінопреклоніння). У моменти, коли не було можливості доглядати за рослинами (наприклад, пізньої осені), Гессе задовольнявся збором хмизу для багаття, полум'я якого з дитинства викликало у нього особливі почуття.

 Про вірші ж Германа Гессе рідко згадують навіть найпалкіші його шанувальники, незважаючи на те, що він писав їх все життя. Перша книга Гессе була збіркою віршів, що нерідко буває з прозаїками. Остання, що вийшла за рік до смерті - також книга віршів. А останній свій вірш «Зламаний сук» Гессе написав за день до смерті.

 Герман Гессе помер 9 серпня 1962 року в Монтаньолє. Він помер у вісімдесят п'ять років не тільки знаменитим письменником і нобелівським лауреатом, але і просвітленим мудрецем.

 Друг і біограф письменника Уґо Баль писав у 1927 році: «Герман Гессе — останній лицар блискучої когорти романтизму».

 «Намагання Гессе усвідомити причино-наслідкові зв’язки у світі, повернення до питань «якої я національності?», «в якій країні я живу?» - у цьому є щось універсальне, глобальне. Саме через це Гессе є письменником, який будує мости», - написав біограф письменника Ґуннар Декер.

 

Ступени

Цветок сникает, юность быстротечна,
И на веку людском ступень любая,
Любая мудрость временна, конечна,
Любому благу срок отмерен точно.

1002
1004
1008
1010
1011   копия
1011

Go to top