Календар подій

110 років від дня народження Олега Ольжича (Олега Олександровича Кандиби) (1907—1944), українського поета, вченого, полiтичного діяча

Захочеш - і будеш.
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Олег Ольжич

 Сьогодні його ім’я в Українi стало насправді легендарним. Всi намагання тоталітарної радянської системи викреслити з пам`ятi народу тих, котрі свідомо обрали свій шлях на Голгофу заради волi та незалежностi своєї землi, поклали на олтар жертовності рідній Україні найдорожче – своє життя – були марними. Вдячна людська шана, з покоління в покоління, береже для своїх нащадкiв їхнi свiтлi дiяння та устремління. Серед таких яскравих особистостей  українських патріотів - Олег Ольжич - вчений-археолог, поет, політичний діяч.

 Життя Ольжича було  коротким у вимірах людського часу, але залишається у вимірах Божих життям незабутнім. Вiн прожив всього 37 років, але став одним з найбільших поетiв України XX століття, піднімаючи  поезію на нову духовну височінь так блискуче, як це робили наш класики - Леся Українка, Іван Франко та iншi. Поезія, публіцистика та епістолярна спадщина О. Ольжича  - є оригінальним і неповторним явищем в українській літературі минулого століття.

 Олег Ольжич – вчений - археолог зi  свiтовим ім`ям. Він, знаючи 9 європейських мов, почував себе в лабіринтах української та всесвітньої історії як вдома. Розроблена ним періодизація трипільських пам'яток Дністровського регіону досі не втратила своєї наукової цінності.

 Творча спадщина Олега Ольжича кількісно невелика, але значима своїм духовним зарядом. «Україна перестала бути ідейною провінцією, її духовність відтоді, самобутня і самовистачальна, післанництво цієї духовності — в майбутньому» - цi його пророчі слова та вірші  стугонять ритмом боротьби за незалежність Української держави. Прикладом героїчної особистості і поета увійшов в історію української літератури - Олег Ольжич. І зразком незламного борця за свободу свого народу ввійшов він в історію українського  визвольного руху.

 Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба) народився 8 липня 1907 року в мiстi Житомирі. Його батько — відомий український поет Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба), мати — вчителька Віра Свадковська. Родовід цiєї сім`ї сягає від Корсунського полковника обозного Федора Кандиби XVI ст. Олександр Іванович був спадковим дворянином: герби роду Кандиб - як «малоросійський», так і «высочайше утвержденный и пожалованный» - можна побачити в «Малоросійському гербовнику» В. Лукомського та В. Модзалевського.

 Олег рано виявив неабиякі здібності - почав вільно читати на третьому році життя, а маючи п'ять років, написав п'єсу з козацьких часів. Малював, добре грав на піаніно і на скрипці. Змалку йому пророкували велике майбутнє.

 Шкільну освіту Олег отримав в  Українській трудовій школі в Києвi, , куди переїхала сім’я у 1909 р. Тікаючи від жахів та безумств громадянської війни, батько представляючи уряд Української Народної Республіки - виїздить в Будапешт. А Олег з матір'ю залишилися в «збільшовиченiй» столиці. Вдвох переживали війну і терор, бідування, холод і голод. У 1923, п’ятнадцятирічним хлопцем,  Ольжич вирушив з матір’ю до Берліна, де тоді перебував його батько. Незабаром сім’я Кандиб переїхала з Берліна до Праги, а потім оселилася поблизу Праги.

 У 1924 Ольжич вступає на філософський факультет Карлового університету, де головними предметами його навчання були доісторична археологія та історія мистецтва.  Одночасно він, як і багато інших українських студентів, здобував освіту в Українському Вільному Університеті в Празі, дипломи якого визнавалися тоді не тільки в Радянській Україні, а й у всій Європі. Навчання на філософському факультеті Олег Кандиба завершив у 1929 році, водночас навчаючись на літературно-історичному відділі Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова (Прага). Того ж року в журналах «Літературно-науковий вісник», «Студентський вісник» публікуються перші вірші поета. Раніші свої юнацькі «проби пера» автор підписував як О. Невідомий, О. Світанок, пізніші - К. Костянтин, М. Запоточний, Д. Кардаш та ін. За спогадами Уласа Самчука, поетичнi публікації  після 1930 року уже забезпечили Олегу Ольжичу «одне з перших місць емігрантського Олімпу».

 У цьому зв'язку характерним є прохання до О. Ольжича Михайла Мухина не зволікати з виданням першої книжки: «Ваші речі можуть і мусять мати величезне виховуюче значення для наших підростаючих поетів. Ви взагалі поет, народжений напередодні рр: 1914 - 1921, і як такий, Ви високо-взірцевий для цієї генерації».

 Першим книжковим друкованим твором Ольжича—літератора стала дитяча розповідь «Рудько» (Життєпис одного півня), видана у Празі в 1928 р. під псевдонімом О. Лелека. В манері художнього реалізму описує автор пригоди і лицарські поєдинки півня Рудько, а разом з ним і життя інших мешканців подвір’я — собаки Сірко, кота Кирила, дурних качок, пихатих і войовничих індиків і т.п.

 У 23 роки (1930) Ольжич захистив у Карловому університеті докторську дисертацію на тему «Неолітична розписна кераміка Галичини». Вона базувалася на дослідженні трипільської кераміки, яка зберігалася у Львівських та Краківських музеях, а також на багатій різномовній літературі. В 1930-1931 вiн асистент кафедри археології Українському Вільному Університеті.

 Осмисливши трагічність української історії Олега Ольжича захоплює українська національна ідея. У 1929 р. науковець стає чинним членом Організації українських націоналістiв (ОУН). А познайомившись в 1936 р. з головою проводу Євгеном Коновальцем, без роздумів стає його соратником та  згодом — заступником голови проводу. За дорученням цієї політичної організації він брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України. Поет навіть потрапив ненадовго до в’язниці. Складну і напружену атмосферу галицького революційного підпілля Ольжич увічнив у поемі «Городок 1932». Тут знайшла свій філософський і художній вираз ідеологічна програма ОУН, як її сповідував поет.

 Радикальна позиція сина викликала різку незгоду з боку Олександра Олеся, що сповідував ліберальні погляди. Проте Ольжич був непохитний: «Народ, який вірить, що якась сумежна країна або імперія збудує йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком, а його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур».
О. Ольжич чітко викладає свої погляди у статтях «Український націоналізм», «У двадцятиліття», «Українська історична свідомість» та ін.

 Все, що відбувалося в міжвоєнний період на західноукраїнських землях і особливо в Галичині, відбивалося в його поезії. Та у першій збірці «Рінь», що вийшла друком у Львові 1935 р., переважають мотиви праісторії людства, античної Греції і Риму. Для поета не так важлива зовнішня декорація давніх епох та культур, як їхня духовність, розвиток людини. Щоб бачити майбутнє, треба дивитись у минуле. У минулому поет намагається відшукати вічні і незмінні основи буття,на які б мала спиратися людина – творець історії.

 Паралельно з творчою діяльністю Олег Ольжич завзято займається улюбленою справою свого життя — археологією. У 1937 р. в Лейпцігу виходить його наукова робота «Старша група розписної кераміки Галичини». Далi одна за одною виходять різними мовами його iншi науковi праці з цього спрямування. 1937-го – найвищий злет наукової кар'єри ­Ольжича-археолога. Під опікою Природничого музею у Відні виходить його «Шипинці. Мистецтво та знаряддя неолітичного селища» – дослідження трипільського поселення на Буковині. Її основні положення досі не втратили цінності.

 У 1936 його запрошують до США, де він читає лекції  студентам, друкується в американських наукових виданнях, виступає експертом в американських музеях. Дбаючи про організацію українського наукового життя закордоном, вiн, разом із іншими науковцями, засновує там Український Науковий Інститут Америки. У 1939 році за його редакцією виходить «Збірник Українського наукового інституту в Америці». Діаспора не забула Олега Ольжича: у штаті Пенсільванія зусиллями українців йому поставлено пам’ятник.

 У 1938  в Роттердамі загинув полковник Євген Коновалець. Виконуючи доручення покійного Коновальця, Олег Ольжич утворює і розбудовує Культурну Реферантуру ОУН. Видавалися газети і журнали, забезпечені інформацією як з України, так і з усього світу. О.Ольжич зумів згромадити довкола Культурної Референтури низку обдарованих літераторів, журналістів, митців, науковців.

 Друга збірка поета — «Вежі» (1940), повністю присвячена революційній боротьбі за незалежність рідної країни. Поява двох поетичні збірки Олега Ольжича: «Рінь» і «Вежі», засвідчили про його непересічний літературний талант.

 Наприкінці тридцятих років у житті Олега Кандиби-Ольжича відбувається корінний перелом. Літературна і наукова діяльність відходить на другий план. Псевдонім «Ольжич» змінюється підпільною кличкою «Кардаш».

 У 1942  вiн разом з Оленою Телігою та Іваном Ірлявським приїжджає до Києва з патріотичною місією ОУН. Він стає ідейним і організаційним натхненником створення в Києві Української Національної Ради (УНР), яка в 1941 - 1942 роках виконувала роль представника інтересів українського народу. За своєю структурою та політичною спрямованістю вона нагадувала Центральну Раду 1917–1918 років. 5 жовтня 1941 року Ольжич-політик скликав у Києві перші збори УНР. У Києві він не тільки випускає газету «Наше слово», журнал «Литаври», а й керує підпільної боротьбою проти окупантів. Але вже 27 листопада за наказом з Берліна УНР було заборонено, почалися арешти. Один за одним гинуть соратники — О.Теліга, М.Теліга, І.Ірлявський та iншi. Їх розстріляли в Бабиному Яру. «Він носив на собі тягар вини за смерть ­Олени Теліги та її чоловіка Михайла, – напише у спогадах дружина Катерина ­Білецька. – Він також переживав розстріли інших, які загинули під час походу на Схід».

 Черга була за Ольжичем. Він добре знав що його чекають не тільки смерть, а й нелюдські катування. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Ольжич  переїздить до Львова.

 Уже в 1943 році Олег Ольжич доручив активу ОУН в Україні зібрати, опублікувати і поширити книжку «Революція рве кайдани», у якій були б викладені усі факти злочинів німецьких фашистів проти українського народу. Така книжка була написана. Рукопис існував тiльки у трьох примірниках.

 Олег Ольжич після розгрому структур ОУН у Києві, зосередив свою діяльність на Західній Україні. Мав тісні контакти з УПА та його командиром Романом Шухевичем. В архіві ОУН є документи, які прямо вказують, що українські націоналісти планували масове повстання проти фашистів.

 2 серпня 1943 року Ольжич, який, здавалося, вже усвідомлював свою приреченість, обвінчався в православній церкві з Катериною Білецькою. Вiн бере зі свідків і дружини клятву, що мовчатимуть про одруження до завершення війни – щоб Катерина не зазнала переслідувань.

 25 травня 1944 Олега Ольжича було заарештовано на приватній квартирі у Львові. Зі Львова допроваджують до Берліна, далі його везуть автомобілем у концтабір Заксенгаузен. Ольжича посадили в камеру № 14, де звичайно перебували закуті в кайдани в'язні, приречені на смерть.  Гестапівцi тягали його на допити вдень і вночі, годинами вибивали з нього зізнання і знову катували. Востаннє його забрали на допит 9 червня. Наступного ранку наглядачі виявили у камері вже неживого Ольжича. Тіло патрiота  було наказано спалити у крематорії. Коли звістка про смерть Олега Ольжича поширилася серед в’язнів, єпископ Владислав Гораль відслужив у своїй камері панахиду за упокій його душі, а в’язні різних національностей молилися — кожен на своїй мові — за загиблого.

 22 липня 1944 довідавшись про загибель сина, помер у Празі Олександр Іванович Кандиба - пішов з життя поет О.Олесь. А 31 липня 1944 прийшов у світ син Олега Ольжича, названий на честь батька.

 Третя за чергою збірка «Підзамча» (1946) була видана вже після його трагічної смерті. Поет ще встиг переглянути та підготувати її до друку, але з виданням не поспішав — був дуже вимогливий до себе і власної поезії.

 Стараннями друга поета Олеся Лащенка в 1956 р. у Нью-Йорку вийшло об’єднане видання трьох його збірок, з’явилися спогади про нього як археолога, бібліографія його робіт.

 Ольжичу - політику-миротворцю, поету, досліднику стародавньої історії України - присвячено повнометражний двосерійний художньо-документальний фільм за сценарієм Леоніда Череватенка «Я камінь з Божої пращі...», удостоєний Національної шевченківської премії у 2002.

 «В дійсності він і сучасний, і майбутній. Він-бо, як мало хто, втілив вічні змагання української нації, її духовність, втілив і лінію шукання її духового розвитку в майбутньому, її місію» - написав про Ольжича український політичний і військовий діяч Олег Штуль-Жданович.

 «Його лірика – це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який чітко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи, до виборення права бути органічним складником генетичної пам’яті народу....» - писав про творчість поета доктор філології Юрій Ковалів.

 В Україну повернуті архіви Олега Ольжича та його батька Олександра Олеся.  В музеї Тараса Шевченка вже зберігається частина родинного архіву, який надійшов із Праги в Україну у 1993 році. В цi днi в Національному музеї літератури України відбудеться урочиста передача, невісткою письменника Олею Кандибою, ще однєї частини архіву  Олега Ольжича.

 Також у День святкування Незалежності України у Житомирі, відбудеться вiдкриття пам'ятника Олегу Ольжичу – великому сину України.

Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій.
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій.

Що вибереш? Чи образ бездоганний,
А чи праобраз для усіх один?
Міцніша віра і дзвінкіший чин
За словоблудіє і за тимпани!

Ось сходить, виростає, розцвіта
Благословеніє не форми - суті.
Одвага. Непохитність. Чистота.
Милується! Беріть! І будьте, будьте!..

Олег Ольжич  1933

 

1003
1004
1013
1015
1017
1019
1020
1021
1022
1023

З А П Р О Ш У Є М О до Загальномiського бiблiотечно-iнформацiйного центру переглянути  з 10.07. по 31.07.2017 з 10.00 до 19.00 поличку ювілярів «Слово, що стало зброєю»

(110 років від дня народження Олега Ольжича (Олег Олександрович Кандиба) (1907–1944), українського поета)
Go to top