Календар подій

100 років від дня проголошення ІI Універсалу Української Центральної Ради (1917)

Ніхто нам не збудує держави,

коли ми самі її собі не збудуємо,

 і ніхто з нас не зробить нації,

 коли ми самі нацією не захочемо бути.

В`ячеслав Липинський

 I Універсал Української Центральної Ради (23 червня 1917) із великим піднесенням зустріли в українському суспільстві. Він дав надію на довгоочікуване відновлення українського державного життя після багатолітнього імперського поневолення. А Українськa Центральна Рада, що нарешті наважилася відверто піти проти волі російського уряду, зміцнила свої позиції на шляху до утвердження в якості загальноукраїнського політичного осередку. Оптимістичне сприйняття  I Універсалу відбилося у поемі «Золотий гомін». Автором її був молодий і ще майже нікому не відомий поет Павло Тичина:

Над Києвом — золотий гомін.
І голуби, і сонце!
Внизу —
Дніпро торкає струни…

Предки.
Предки встали із могил;
Пішли по місту.
Предки жертви сонцю приносять —
І того золотий гомін.
Ах той гомін!..

Зоряного ранку припади вухом до землі —
…ідуть

То десь із сел і хуторців ідуть до Києва —
Шляхами, стежками, обніжками.
І б’ються в їх серця у такт
— ідуть! Ідуть! —
Дзвенять немов сонця у такт
— ідуть! Ідуть! —
Там над шляхами, стежками, обніжками.
Ідуть!
І всі сміються як вино:
І всі співають як вино:
Я — дужий народ.
Я молодий!

 I Універсал став поворотним моментом у стосунках Української Центральної Ради (УЦР)  з Тимчасовим урядом. Якщо до проголошення I Універсалу УЦР послідовно підтримувала урядовий курс і розраховувала на позитивне ставлення уряду до ідеї української автономії, то проголошення Універсалу означало перехід в опозицію до Тимчасового уряду.

 Тимчасовий уряд не наважився на розправу з Центральною Радою, a вислав  повноважну делегацію для переговорiв. До Києва з метою пошуку компромісу прибули міністри Тимчасового уряду: закордонних справ – М. Терещенко, пошти й телеграфу – І. Церетелі. Трохи пізніше приїхав з фронту О. Керенський, який обіймав дві посади - військового та морського міністра, а також міністра юстиції.

 Від Української Центральної Ради у переговорах взяли участь М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра. Переговори, за словами Винниченка, йшли «з недовіррям, з невільним пригадуванням минулого, а бажанням виговорити більше». За кілька днів переговорів представникам Тимчасового уряду вдалося змусити Українську Центральну Раду піти на компроміс і відмовитися від деяких положень I Універсалу:

  • Тимчасовий уряд зобов'язався визнати Центральну Раду «найвищим крайовим органом управління в Україні»;
  • склад Генерального секретаріату мав затверджувати Тимчасовий уряд;
  • Центральна Рада зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії та погоджувалася чекати затвердження автономного статусу Всеросійськими установчими зборами.

 Після трьох днів дебатів було знайдено компроміс, який був зафіксований у спеціальній урядовій Декларації та II Універсалі Центральної Ради. Отже, було вироблено текст нового Універсалу, який мав бути оголоше­ний одночасно з Декларацією Тимчасового Уряду в один і той же день.

 Обидві сторони згодилися піти на поступки для того, щоб отримати вкрай необхідні політичні дивіденди.

 «Ми, Центральна Українська Рада, стоячи, як все, за тим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усима її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдности її демократичних сил, з задоволенням приймаємо заклик правительства до єдности й сповіщаємо всіх громадян України, що вибрана українським народом через його революційні організації Центральна Українська Рада незабаром буде доповнена на справедливих основах представниками інших народностей, які живуть на Україні, через їхні революційні організації, і тоді буде тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, що заступатиме інтереси цілого населення нашого краю». Проте разом із кроком до перетворення Ради на парламент автономії тут є і крок назад: «Ми рішуче відкидаємо спроби самочинного здійснювання автономії України до Всеросійських Установчих Зборів». Універсал містить також важливі положення щодо самоврядування краю, вдосконалення Генерального Секретаріату та формування національних частин українського війська – тобто фактично те, що в попередніх рядках документа «рішуче відкидається».

Отже основні положення II Універсалу:

  1. Тимчасовий Уряд визнавав право України на автономію;

  2. Тимчасовий Уряд визнавав Українську Центральну Раду та Генеральний секретаріат як органи державної влади в Україні;

  3. Українська Центральна Рада змушена була погодитися на те, що остаточно пи­тання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами;

  4. Українська Центральна Рада ще раз наголосила, що Україна не претендує на пов­ну державну незалежність;

  5. Українська Центральна Рада приймала умови Тимчасового Уряду про розширення її складу за ра­хунок представників національних меншин України й розро­бить проекти законів про українську автономію для їх розгляду Установчими зборами Росії;

  6. Щодо армії, то в II Універсалі було зазначено: «Що ж тор­кається комплектування українських військових частин, Цент­ральна Українська Рада матиме своїх представників при кабі­неті міністрів війки, в генеральнім штабі й при верховному головнокомандувачу для участі при комплектуванні окремих частин виключно українцями».

 Найголовнішим для Тимчасового уряду було зобов'язання Центральної Ради не проголошувати автономії України самочинно, її публічний осуд самочинних дій і визнання автономії Всеросійськими Установчими зборами. УЦР зобов'язувалася надати представникам неукраїнської революційної демократії, зокрема й російськими кадетами, меншовиками та есерами, місця у Раді, що сприяло б перетворенню її з національного органу у територіально-національний.

 Разом з тим міністри погодилися визнати Генеральний секретаріат органом крайової влади. Склад секретаріату формувався Центральною Радою, але підлягав затвердженню Тимчасовим урядом. Центральна Рада залишила за собою право розробити проект статуту вищого управління України, а також проект основних принципів земельної реформи в Україні. Тимчасовий уряд не погодився лише з українізацією війська: це порушить єдність управління армією (йшла Перша світова війна).

 Зміст II Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками.

 Без сумніву, II Універсалі був кроком назад проти Першого. Проте політичні здобутки лідерів українського визвольного руху не варто недооцінювати. У Києві Михайло Грушевський і Володимир Винниченко говорили про перемогу, яку здобула українська сторона після укладення угоди з Тимчасовим урядом.

 16 липня 1917 р. було опубліковано II Універсал Центральної Ради, який викликав бурю політичних пристрастей як у Києві, так і Петрограді. При його голосуванні в залі Центральної Ради «за» висловилося 114 членів Ради, «проти»- 61, при цьому утрималося ще 23.Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши «другим Переяславом». Гострій критиці піддав його лідер українських націоналістів Микола Міхновський.

 У відповідь на телеграму ТУ Українська Центральна Рада 16 липня 1917 р. вида­ла свій II Універсал. Того ж дня у залі Педагогічного музею на урочистому засіданні УЦР Володимир Винниченко оголосив II Універсал і Декларацію ТУ.

 Не менш драматичними подіями супроводжувалося затвердження київської угоди Тимчасовим урядом (ТУ) у Петрограді. Російські консервативні кола оцінили цей компроміс як перемогу української дипломатії. У Петрограді відбулося бурхливе засідання ТУ, на якому М. Терещенко й І. Церетелі звітували про свою поїздку до Києва. Противники угоди з УЦР переконували, що вже сама поїздка була «помилкою», оскільки, мовляв, вона відкриє шля­хи для здійснення української автономії законним шляхом. Але більшість ТУ все ж проголосувала за угоду з Україною. Текст угоди був телеграфований В. Винниченку 16 липня 1917 року.

 Коли прем'єр-міністр Г. Львов поставив на голосування вироблену в Києві угоду, чотири міністри-кадети оголосили про свою незгоду з нею і подали у відставку. Урядова коаліція розпалася, перший коаліційний уряд припинив своє існування, не дійшовши згоди з української проблеми. Спалахнула урядова криза, що поклала початок загальнополітичній кризі та кривавим липневим подіям у Петрограді.

 3-4 липня 1917 року в Петрограді відбулися криваві сутички між прибічниками більшовиків і Тимчасового уряду. Двовладдя завершилося перемогою Тимчасового уряду та переходом на нелегальне становище більшовиків, які в цих історичних умовах узяли курс на збройне постання. У столиці був запроваджений надзвичайний стан.

 Усі ці події не могли не вплинути на розвиток Української революції. Тому керівники Центральної Ради були вимушені маневрувати в досить складній і суперечливій суспільно-політичній ситуації.

 В умовах військової влади, яка, фактично, існувала на території Росії, Тимчасовий уряд, який очолював О. Керенський, почав наступ і в Україні. У серпні 1917 року він видав «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату», яка значно обмежувала права України:

  • Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;
  • Центральну Раду позбавляли законодавчих прав;
  • українську територію звужували до п'яти губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської та Чернігівської).

 Фактичний відступ Центральної Ради перед російським урядом (хоч він і був зумовлений історичною ситуацією), викликав в Україні масове незадоволення патріотично налаштованих сил. Самостійники почали готувати збройний виступ українських військових частин, розміщених у Києві, щоб примусити Центральну Раду проголосити самостійність України, їх готувалися підтримати в Одесі, Чернігові, Кременчуці, інших містах України. Цей план підтримало близько 5 тис. українських вояків, які об'єдналися у 2-й український полк ім. Павла Полуботка.

 У ніч з 4 на 5 липня в Києві проти Тимчасового уряду повстав полк ім. П. Полуботка. Повстання відбулося стихійно, без узгодження з Центральною Радою та Українським військовим комітетом. Організатори повстання, домовившись з деякими депутатами Центральної Ради та членами Клубу ім. П. Полуботка, намагалися збройним шляхом взяти владу в Києві та змусити Центральну Раду проголосити незалежність України. Полуботківцям вдалося протягом дня захопити низку важливих державних установ у місті — військову комендатуру, арсенал, банк, скарбницю, інтендантські склади. Сили Центральної Ради у взаємодії зі штабом Київського військового округу (КВО) зуміли придушити повстання. Полк полуботківців був розформований і відправлений на фронт. На далекому Румунської фронту опинився М. Міхновський.

 В Україні почали відроджуватися чорносотенні організації, що відкрито виступили проти прагнення українського народу до самовизначення.

 У подальшому стосунки між Українською Центральною Радою і Тимчасовим урядом визначились відходом уряду від досягнутих у Києві домовленостей, значним звуженням прерогатив Генерального секретаріату на території, де поширювалась його діяльність. Видана 17 серпня 1917 р. Тимчасовим урядом «Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду» спричинила певну політичну кризу в Центральній Раді. He наважившись відкинути ті невеликі легальні можливості переобрання влади в Україні, які давала урядова «Інструкція», Українська Центральна Рада у результаті втратила контроль за стихійним та інтенсивним розвитком революційних настроїв мас. В останні місяці існування Тимчасового уряду у відносинах Центральної Ради з ним зберігалася невизначеність.

Історію України треба читати з бромом.

Вся історія відносин між Москвою та Україною протягом

 більше, як 250 літ, з моменту злуки цих двох держав

є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення

української нації всякими способами, вщерть до стертя

всякого сліду її, щоб навіть імени її не лишилось….

Володимир Винниченко

Наші контакти

 

Go to top