• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

115 років від дня народження Валер’яна Петровича Підмогильного (1901-1937), українського письменника і перекладача, одного з найвидатніших прозаїків «Розстріляного Відродження»

 Валер'ян Петрович Підмогильний— український письменник і перекладач, один з найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження».

 Народився Валер`ян Підмогильний на Катеринославщині в бідній селянській родині. Закінчив реальне училище, а потім ще вчився з перервами, через матеріальну скруту, на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету, який так і не закінчив. Літературна діяльність переривалась вчителюванням, працею у видавництвах. В. Пiдмогильний особливо захоплювався iсторiєю, i це захоплення пояснював знайомством з Дмитром Яворницьким. Він любив розмовляти з ним, бував у музеї створеному Д.Яворницьким, допомагав ученому.

 Багато часу придiляв самоосвiтi, вивчав iноземнi мови, друзi називали його «унiверситетом на дому». Уже в 17 рокiв Пiдмогильний заявив себе цiлком зрiлим письменником. У 1919 роцi в катеринославському журналi «Сiч» у № 1, 2 з’являються оповiдання «Гайдамака», «Старець», «Баня». А в 1920 виходить перша збiрка його оповiдань «Твори, том I».

 Через матерiальну скруту юнак мусив кинути науку й шукати вчительського хлiба спершу в Катеринославi й Павлоградi, а потiм у Ворзелi пiд Києвом.

 Там, у Ворзелi, вiн зустрiне й свою долю: донька мiсцевого священика Катерина Червiнська стане його дружиною i другом — упродовж тих тринадцяти рокiв, якi їм вiдпущено бути разом, i тодi, коли чорна бiда впаде на сiм’ю,— летiтимуть її тужнi листи-сповiдi до соловецьких мурiв…

 В Києвi письменник працює в книжковiй палатi, вчителює, згодом зiн — спiвробiтник видавництва «Книгоспiлка», далi переходить на лiтературну роботу. Недарма проблема хлiба є темою цiлого ряду творiв В. Пiдмогильного, бо автор на собi зазнав матерiальнi труднощi, через якi не змiг здобуту освiту. Саме так — «Проблема хлiба» — автор назве i свою найкращу збiрку оповiдань.

 Iм’я В. Пiдмогильного згодом з’являється на сторiнках збiрникiв «Вир революцiї», «Жовтень» (1921), а через рiк виходить у Харковi його повiсть «Остап Шаптала» у журналi «Шляхи Мистецтва», яку через рiк харкiвське видавництво «Всеукрлiтком» випустить окремою книжкою. У 1923 роцi на сторiнках журналу «Нова громада» з’являється оповiдання «Син» — один iз найбiльш вражаючих в українськiй лiтературi творiв про голод. Йому судилась особлива популярнiсть: ще за життя письменника оповiдання перевидавалося кiлька разiв. У 1923 р. письменник видав його окремою книжкою, яка має лиш сорок сторiнок, чому, звичайно, причиною аж нiяк не творчий застiй. Навпаки: вiн працює багато й плiдно. Але, як згодом зiзнається вiн сам, «умова для друку вдома склалися для мене несприятливо», «офiцiйнi лiтературнi кола виявили до мене надто неприхильне вiдношення, щоб я мiг гадати про видання чогось з своїх творiв за їхньою допомогою». Це — з його виправдання, з пояснення, що спричинило появу його творiв (йдеться про цикл «Повстанцi» та оповiдання «Iван Босий») в емiграцiйному журналi «Нова Україна», що виходив у Празi й Берлiнi.

 Того-таки 1923 року вiн береться разом з iншим українським письменником Гео Шкурупiєм за переклад статтi Льва Троцького «Пролетарська культура й пролетарське мистецтво» для газети «Бiльшовик».

 Друга збiрка оповiдань «Вiйськовий лiтун» (1924) В. Пiдмогильного з’являється у Києвi. Пiзнiше ця збiрочка буде доповнена новими творами i вийде пiд назвою «Проблема хлiба». У 1926 роцi окремим виданням побачив свiту твiр «Третя революцiя».

 20-тi роки в українськiй культурi справедливо називають «червоним Ренесансом». То був час пiднесення i вiдродження. Попри нестатки й злигоднi, розруху й «проблему хлiба» (є в Пiдмогильного таке оповiдання), лiтература, мистецтво забуяли пишним цвiтом. Переповненими були зали театрiв, виставки й вернiсажi, лiтературнi вечори, на яких вiдбувалися плiднi дискусiї та суперечки. Впроваджувалися новi iдеї, пошуки й вiдкриття iмен, серед яких такi, як режисер Лесь Курбас, художник Михайло Бойчук, поет Євген Плужник! Виникли десятки лiтературно-мистецьких угруповань.

 Дiяльним i енергiйним В.Підмогильний залишається в лiтературнiй творчостi. Його оповiдання друкують журнали «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революцiя». Одна за одною виходять i книжки: «Вiйськовий лiтун» (1924), «Третя революцiя» (1926), «Проблема хлiба» (1927), «Мiсто» (1928, 1929). 1930 року журнал «Життя й Революцiя» публiкує другий його роман — «Невеличка драма». Окремого видання цей твiр уже не дочекався.

 1928 рiк кидав лиховiсну тiнь на подальше життя в Українi. Над українською землею вже нависли совинi крила ката Кагановича. Процес українiзацiї, що розпочався на початку 20-х, згортається. Звинувачено в нацiоналiстичних грiхах письменника Миколу Хвильового. Лiтературно-мистецькi групи саморозпускаються.

 «Попутник» Пiдмогильний вiдчує це на собi одним iз перших. У час лiтературних доносiв, розгнузданої сполiтизованої критики, яку пiзнiше назвуть вульгарно-соцiологiчною, твори Пiдмогильного здебiльш громилися й паплюжилися.

 1930 року його викидають з редакцiї журналу «Життя й Революцiя». З журналiв i видавництв викидають його твори. На початку 30-х рокiв почалися репресiї проти української iнтелiгенцiї. Заарештували Леся Курбаса, Григорiя Косинку, Миколу Зорова, Дмитра Фалькiвського i та iн., передчуваючи наближення бiди, застрелився Микола Хвильовий.

 1932 року письменник з родиною (дружиною i чотирирiчним сином Романом) переїжджає з Києва до Харкова. Мовби передчуваючи, що час уже пiшов не на роки — на днi, працює, працює… Переважно над перекладами. Щоправда, 27 червня 1933 року «Лiтературна газета» (нинiшня «Лiтературна Україна») друкує його оповiдання «З життя Будинку». Чи був у тому якийсь намiр, чи не догледiло «всевидящеє око» — але то була остання зустрiч iз читачем за життя. Бо «Повiсть без назви», яку В. Пiдмогильний так i не встиг закiнчити, журнал «Вiтчизна» надрукує бiльш нiж через пiвстолiття. Та переїзд до Харкова не порятував від сталiнського свавiлля.

 8 грудня 1934 року Пiдмогильного заарештовують як учасника терористичної органiзацiї. Таких органiзацiй було «викрито» десятки в рiзних кутках країни, серед «терористiв» опинилися i Є. Плужник, i М. Кулiш, i Г. Епiк, i В. Полiщук, i Г. Майфет, i М. Зеров, i багато iнших.

 Пiзно ввечерi в примiщеннi того ж Республiканського НКВС розпочалося — у закритому судовому засiданнi, без участi будь-якого захисту й свiдкiв — слухання справи № 0024. На ранок 28 березня iменем Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк було оголошено вирок пiдсудним.

 Проте смертний вирок, який було винесено Підмогильному за участь у неiснуючiй групi терористiв-контрреволюцiонерiв, замiнили в останню хвилину десятилiтнiм ув’язненням на Соловках.

 Чи розумiв вiн, письменник-психолог, письменник-iнтелiгент, що чинилось в країнi? Безперечно. Не просто розумiв. «…Класовий ворог, це в нас на кожному заводi й у кожнiй установi нiби штатна посада, яку хтось та повинен займати…» — говорить один iз персонажiв оповiдання «З життя Будинку». Самих цих слiв досить було, щоб пiти в небуття, А тут iще й «попутницькi» грiхи. Втiм, найбiльший грiх був талант. Забирали передусiм людей найобдарованiших.

 Письменник потрапляє на Голгофу XX столiття — Соловки, але й там продовжує плiдно працювати, в чому нас переконують листи письменника до дружини, матерi та сестри. У листах є згадка про твори, над якими В. Пiдмогильний працював у тюрмi («Наташа i Маша», «Осiнь 1929″), якi так i не побачив читач. Письменник мав задум створити ще вiсiм оповiдань, але написав тiльки одне.

 Як дізнаємося з листiв, на перших порах умови в соловецьких концентрацiйних таборах дозволяли навiть писати. Народжуються задуми. З’являються першi твори, написанi там. З’являються, щоб назавжди залишитись непрочитаними — нiким i нiколи.

 Сталiнська куля таки наздогнала Пiдмогильного. Його останнiй лист iз Соловкiв датовано 2 червня 1937 року. Вiдтодi слiди загубилися. Донедавна вважали — така була офiцiйна версiя — що Валер’ян Пiдмогильвий помер 1941 року. Насправдi це трапилось на чотири роки ранiш. У той час полiтичнi справи переглядали сумнозвiснi сталiнськi «трiйки». Не оминули i його справи. Зовсiм недавно вдалось з’ясувати, що справжня дата смертi письменника — не 19 грудня 1941 року, як то було офiцiйно повiдомлено в рiк реабiлiтацiї В. Пiдмогильного (1956), а 3 листопада 1937 року.

 Нелегко склалося подальше життя дружини та сина письменника. Зазнали цькувань i переслiдувань як родичi «ворога народу». Це й звело їх передчасно у могилу.

 Особлива трійка УНКВС винесла новий вирок: «Розстріляти» 3 листопада 1937 року до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, щоб звільнити місце для нових мучеників режиму. Разом із Валер'яном Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії розстріляні Микола Зеров, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол.

 Валеріана Підмогильного було реабілітовано 1956 року.

 На Байковому кладовищі Києва є могила сім'ї Підмогильних.

 Валер'ян Підмогильний працював теж і в літературознавстві, даючи цікаву й сміливу, як на радянську дійсність, спробу психоаналітичного розгляду творчості І. Нечуя-Левицького у своїй праці «Іван Нечуй-Левицький» («Життя і революція», кн. 9, 1927). Був автором критичної оцінки поезії М. Рильського під назвою «Без стерна» («Життя і революція», 1927).

 Валер'ян Підмогильний — один з найвизначніших українських перекладачів французької літератури. За своєю стилістичною точністю та мовною віртуозністю його переклади Анатоля Франса, Бальзака, Мопассана, Стендаля, Гельвеція, Дідро і досі вважаються неперевершеними й охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами.

Твори та оповідання:

«Важке питання» (1917)

«Добрий Бог» (Собачий Хутір, липень 1918)

«Гайдамака» (Собачий Хутір, серпень 1918)

«Ваня» (Павлоград, березень 1919)

«Старець» (Катеринослав, серпень 1919)

«Пророк»

«На іменинах» (Катеринослав, вересень 1919)

«Дід Яким» (Катеринослав, вересень 1919)

«На селі» (Катеринослав, вересень 1919)

«В епідемічному бараці» (1920)

«Собака» (1920)

«Проблема хліба» (1922)

«Іван Босий» (Ворзель, березень 1922)

«Син» (1923)

«Військовий літун» (1923)

«Історія пані Ївги» (1923)

«Сонце сходить» (1924)

«Третя революція» (1925)

«З життя будинку» (1933)

 Повісті:

«Остап Шаптала» (1921)

«Повість без назви» (1933—1934)

Романи

«Місто» (Київ, 1927)

«Невеличка драма» (1930)

 Збірки

Твори, Том І, збірка оповідань, 1919

Військовий літун, збірка оповідань, 1924

Проблема хліба, збірка оповідань, 1930

Pidmogilniy (1)
Pidmogilniy (2)
Pidmogilniy (4)
Pidmogilniy (5)
Pidmogilniy1 (1)
Pidmogilniy1 (2)
Pidmogilniy (3)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top