Календар подій

110 років від дня народження Семюеля Барклі Беккета (1906-1989), ірландського письменника, поета і драматурга, лауреата Нобелівської премії (1969)

 Семюел Беккет — ірландський англо- та франкомовний письменник, драматург. Один з основоположників (поряд з Еженом Йонеско) театру абсурду. Його творчий доробок — театральні п'єси та проза — відзначений у 1969 році Нобелівською премією в галузі літератури. Семюель Беккет є одним із драматургів, яких найбільше вивчають.

 Семюел Барклі Беккет народився невеликому поселенні Фоксрок, передмісті Дубліна, Ірландія. Він отримав суворе протестантське виховання, навчався спочатку вдома, з 9 років, — у школі Ерлсфорт в Дубліні. Матір навчила Семюела з братом грати на фортепіано. Крім того, Семюел успадкував від матері стриману і мовчазну вдачу, а від батька — пристрасть до далеких піших прогулянок і захоплення спортом (у школі Беккет був одним з найкращих гравців у крикет та теніс, а також чудово боксував). У школі Беккет придбав славу відмінного спортсмена і здібного учня. У 1920 році у віці 14 років Беккет стає учнем приватної Королівської школи Портора в Енніскіллені, що в Північній Ірландії.

 У 1923 Беккет вступає в знаменитий дублінський Трініті-коледж, де вивчає англійську і сучасну європейську літературу, французьку та італійську мови. Семюель був завзятим театралом (особливо йому подобалися відновлені після здобуття Ірландією незалежності постановки п'єс відомого драматурга Дж.М. Сінга). Крім того, у студентські роки юнак відкрив для себе кінематограф. На екрані тоді сяяли зірки американського німого кіно Б. Кітон та Ч. Чаплін. Створений ними комічний образ безталанного невдахи-волоцюги згодом породив численні художні ремінісценції у творчості самого Беккета.

 1925-1926 років Беккет багато подорожує, вперше відвідуючи Францію та Італію. Через два роки після закінчення коледжу він викладав в Белфасті.

 У 1928 році він виїхав до Парижа. Якийсь час він викладав англійську мову у Вищій школі, але потім він став викладати в Сорбонні. Втім, науково-педагогічна кар'єра не надто приваблювала Беккета, натомість він з головою поринув у життя паризької літературної богеми. У 1928 р. приятель — поет Том Макгріві познайомив Беккета з іншим «дублінським парижанином» — знаменитим автором «Улісса» і «Портрета митця замолоду» Дж. Джойсом. У Беккета було багато спільного з Джойсом, вони одразу ж потоваришували. Беккет допомагав Джойсові у роботі над його останнім романом «Поминки за Фіннеганом» («Фіннегани прокидаються»), а також переклав фрагмент цього твору французькою мовою і написав ґрунтовне есе «Данте... Бруно... Віко... Джойс» ( 1929) для збірника літературознавчих статей, присвячених аналізу творчого методу автора «Улісса».

 Згодом Беккет переїжджає до Ірландії. Він пише вірші, поеми, публікує збірник оповідань. Всі ці його твори не мали особливого успіху.

 У 1936 році він закінчив працювати над романом «Мерфі». Його роботу відхилило 42 видавництва. Незабаром він їде до Парижа, де погоджуються опублікувати його роман. Почалася Друга світова війна і Беккет бере участь в антифашистському опорі.

 Після війни знову Семюел Беккет зайнявся творчістю. У 1946 р. розпочався, безперечно, найплідніший період у його творчості, про який він в одному з інтерв’ю сказав так: «Всі мої речі я написав за дуже короткий термін, між 1946 і 1950 роками. Потім нічого вартісного, гадаю, вже не було». Центральною проблемою естетики Беккета стала проблема вираження життєво важливих речей і явищ, виявлення експресивної безпорадності мови, самотності і безперспективності людського життя. Його подальша творчість віддзеркалює гірке усвідомлення того, що людина не може втекти від власних ілюзій і звільнитися від безнадійного прагнення пізнати незбагненні таємниці буття. В опублікованій 1949 р. збірці есе «Три діалоги» Беккет говорить про це так: «Бути митцем — означає зазнавати краху… і ухилятися від цієї катастрофи — дезертирство».

 Семюел Беккет намагався творити «літературу безсловесності». Експресивний мінімалізм, стриманість і скупість манери письма виразно простежуються вже в першому французькому романі Беккета «Мерсьє і Кам’є» ( 1946, опубл. в 1970 p.). А створена невдовзі трилогія романів — «Моллой» (1947, опубл. 1951), «Мелоун вмирає» ( 1947— 1948, опубл. 1951), «Безіменнийй»(1949—1950, опубл. 1953) — стала одним із вершинних здобутків світової прози XX ст., яскраво показавши безрадісний (і водночас — сміховинно заплутаний) шлях людського життя, сповненого трагічних помилок і відчаю.

 Одним із наслідків післявоєнного перелому, що стався у свідомості Беккета, безперечно, слід вважати його інтерес до драматургії. Свою першу п’єсу «Елевтерія» Семюел Беккет написав у 1947 р. (англійський переклад «Елевтерії» побачив світ у 1995 p., вже після смерті письменника, який, між іншим, не вважав за необхідне публікувати цей твір). А через два роки після дебюту в царині драматургії Беккет написав трагікомедію «Чекаючи на Ґодо» (1948-49 pp., опубл. у 1952 р.), прем’єра якої відбулася 3 січня 1953 р. на сцені паризького театру «Вавилон» і принесла авторові перший серйозний успіх (режисером вистави був Роже Блен — один із небагатьох справжніх друзів Беккета). Театральний світ був приголомшений новаторством письменника. Зокрема, видатний британський режисер Пітер Брук писав: «Беккетові ми завдячуємо, можливо, найбільш вражаючими і найбільш самобутніми драматургічними творами нашого часу». Трагікомедія «Чекаючи на Ґодо» протягом останніх п’ятдесяти років витримала найбільшу кількість театральних постановок у цілому світі.

 У п’єсах, які були написані в наступні роки, — «Кінець гри» ( 1955—1956, опубл. 1957), «Остання стрічка Креппа» (1958) «Щасливі дні» (1961) і «Гра» (1963) — Семюел Беккет продовжував вдаватися до засобів мінімалістичного, абстрактного письма, розкриваючи проблеми людської самотності, смерті та страждань, які стали лейтмотивом усієї його творчості.

 Міжнародна слава і визнання прийшли до Беккета на межі 50-60 pp. XX ст. У 1959 p. письменник відвідав Дублін, щоб отримати почесний докторат Триніті-коледжу, а через два роки він разом з Х.Л. Борхесом став лауреатом Міжнародної премії редакторів.

 23 жовтня 1969 року було оприлюднене рішення про присудження Самюелю Беккету Нобелівської премії з літератури «за новаторські твори у прозі та драматургії, у яких духовне спустошення сучасної людини слугує запорукою її піднесення». Це стало цілковитою несподіванкою для Беккета та його близьких. Відтак, доручивши отримати премію своєму другові Жерому Ліндону, письменник з дружиною негайно залишив Париж і протягом деякого часу переховувався від набридливих журналістів у Тунісі. Згодом новоспечений лауреат, зауваживши, що свого часу Нобелівську премію мав би отримати Дж. Джойс, передав більшу частину преміальних грошей (понад 70 тис. доларів) на потреби благодійних організацій і на підтримку бідних літераторів (серед яких були, зокрема, Д. Барнс і Б.С. Джонсон).

 Останні роки Самюель Беккет вів надзвичайно замкнутий спосіб життя, уникаючи давати будь-яких коментарів про свою творчість.

 В 1970-ті і 1980-ті Беккет пише все менше, все коротше і герметичніше. В бесіді зі своїм біографом про Джойса, Беккет говорив: «Він — „синтезатор“: вносив до тексту якомога більше. А я — „аналізатор“, я прагну викреслити якомога більше». В конці життя кожне слово здавалось Беккету «непотрібною плямою на тиші і порожнечі».

 Семюель Барклі Беккет помер у Парижі 22 грудня 1989 року в віці 83 років.

 Найбільш відомими і спірними його драмами є «В очікуванні Годо» (Waiting for Godot, 1952) і «Кінець гри» (Endgame, 1957), які були виконані по всьому світу.

 Ім’ям Семюеля Беккета названо один з мостів у Дубліні.

 Його зібрання творів (16 томів) були опубліковані в 1970 році, а потім скомпоновані в загальне видання (5 томів) і опубліковані в 2006 році. Перші твори Беккета в галузі художньої літератури і драматургії були опубліковані посмертно, роман «Мрії про жінок, красивих і так собі» ( 1932) опубліковано в 1992 році, а п’єса «Eleutheria» (1947) в 1995.

Українські переклади

  • Беккет, Самюель. Чекаючи на Ґодо. Остання стрічка Краппа: П'єси / З англ. пер. Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський / Сучасність. — 1972.
  • Беккет, Семюел. Остання стрічка Среча: П'єса/З англ. пер. Володимир Діброва / Ж.Всесвіт. — 1988. — Ч.1;
  • Беккет, Семюел. Уот: Роман/ З англ. пер. Володимир Діброва//Ж.Всесвіт. — 1991. — Ч.9-12;
  • Беккет, Семюел. Чекаючи на Годо./ Пер. Володимира Діброви/ Збірка "Французька п'єса ХХ століття. Театральний авангард" (Київ: Основи, 1993);
  • Бекет, Самюель. Молой./ Пер. Петра Таращука/ Київ: Юніверс, 2006;
  • Бекет, Самюель. Малон умирає / Ж.Всесвіт. ? 2008. ? № 1?2;
  • Бекет, Самюель. Малон умирає. Несказанний./ Пер. Петра Таращука/ Київ: Юніверс, 2009.

Bekket (1)
Bekket (4)
Bekket (2)

Go to top