Борис Григорович Возницький — український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM).
1926 — народився 26 квітня у с.Ульбарів, тепер с.Нагірне Рівненської обл.
1955 — закінчив Львівське училище прикладного мистецтва.
1962 — закінчив Інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю.Рєпіна в Ленінграді за спеціальністю «Історія і теорія мистецтв».
З 1962 — директор Львівської картинної галереї.
Під його керівництвом почалися численні експедиції по Галичині, завдяки яким фонди музею поповнилися врятованими від знищення старими галицькими іконами, бароковою скульптурою тощо.
Він зібрав унікальну колекцію дерев`яної скульптури, що набула розголосу серед шанувальників і знавців образотворчого мистецтва.
Мистецько-дослідницька і організаторська діяльність Б. Возницького увінчалася низкою безцінних для вітчизняної історіографії здобутків, за його безпосередньою участю врятовано, повернуто з небуття, збережено 36000 витворів мистецтва – ікон, портретів, картин, мармурових і дерев’яних скульптур, меблів, вівтарів, предметів ужиткового мистецтва, перлин прикладного мистецтва тощо. Завдяки його зусиллям відновлено з руїн і створено музеї на правах відділів Львівської картинної галереї: Музей українського мистецтва ХІV–XVIII ст. в Олеському замку (1975); Музей книги (першодрукаря І. Федорова, 1976); Музей-садибу поета Маркіяна Шашкевича (1986); Музей «Русалки Дністрової» (1996); Музей оборонної архітектури України ХIV ст. (Пятничанська вежа, 1995).
Автор видань «Олеський замок» (Львів, 1978), «Каплиця Боїмів у Львові» (Львів, «Каменяр», 1979), «Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель» (Львів, «Центр Європи», 2005), «Борис Возницький. Автопортрет на тлі часу» (2006), статей з питань львівської барокової скульптури ХVІІІ століття, української ікони ХІV-ХVІІ століття, археології.
Рятівну діяльність Б. Г. Возницького нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття.
Борис Григорович багато зробив для комплектування фондів палацу Розумовського в місті Батурин, що став добре оснащеним експонатами музеєм на Сході України. Він займався відновленням оборонної башти в П’ятничанах, збереженням Бернардінського костьолу у Львові, реставрацією каплиці Боїмів.
Борис Григорович Возницький:
Ліна Костенко
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і е висота.