Календар подій

170 років від дня народження Генріка Сенкевича (1846-1916), польського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (1905)

 Генрік Сенкевич народився в польському містечку Окжейска, що нині знаходиться на території Литви, у литовсько-польській родині. Він походив із збіднілої шляхетської родини.  Його батько, Йозеф Сенкевич, що брав участь у польському повстанні 1831 р., був власником декількох невеликих маєтків. Його мати, Степанія, походила зі знатної родини.

 Дитячі роки письменника пройшли в сільській місцевості, однак, коли він досяг шкільного віку, економічні потрясіння змусили його родину, у якій були ще старший брат і чотири сестри, продати маєток і переїхати у Варшаву, де Генрік зацікавився польською історією і літературою і почав писати прозу і вірші.

 У цілому учень досить посередній, він процвітав у польській мові і літературі. Особливо велике враження зробили на нього романи Вальтера Скотта й Олександра Дюма, під впливом яких юнак написав роман "Жертвопринесення" ("Ofiara"), рукопис якого не зберігся.
Пробувши недовгий час домашнім вчителем у маєтку однієї знатної польської родини, Сенкевич поступив у 1866 р. у Варшавський університет. Спочатку він вивчав право і медицину, а потім, помінявши спеціальність, історію і літературу.

 У 1871 р., украй зубожівши, Сенкевич змушений був піти з університету, не здавши іспити і не одержавши диплома.Літературну діяльність він розпочав вже у студентські роки. У пресі дебютував студентом у тижневику «Пшеґльонд Тиґодньови» (пол. «Przegl?d Tygodniowy», 1869). З 1873 року постійний фейлетоніст «Газети польської» (пол. «Gazeta Polska»). З 1874 завідував літературним відділом тижневика «Нива» (пол. «Niwa»), пізніше з 1882 редактор консервативної газети «Слово» (пол. «S?owo»). До 1875 р. журналістський талант Сенкевич стає загальновизнаним у колах польської інтелігенції.

 Перша повість молодого письменника «Даремно» (1872) відбивала настрої, поширені в колах молодої польської інтелігенції після повстання 1863 року. Ліберально-позитивістські тенденції ранньої творчості Сенкевича позначилися, зокрема, в оповіданнях «Гуморески з портфеля Воршілли» (1872), в яких критика аристократії поєднується з ідеалізацією ділків. Проте вже в ранніх оповіданнях, що принесли молодому автору популярність («Старий слуга» 1875, «Ганя» 1876), відчувається ностальгія за шляхетсько-лицарськими часами.

 У 1872  році виходить написаний у студентські роки роман Сенкевич «Дарма», що, незважаючи на недоліки, одержав позитивне відкликання Юзефа Ігнація Крашевського, відомого польського письменника того часу.

 У 1876-1879 роках Сенкевич мандрував містами Європи (Англія, Франція, Італія) та США. Ця мандрівка суттєво вплинула на письменника, сприявши формуванню світоглядної ідейно-ціннісної парадигми його творчості. Скептичне ставлення до цивілізації, заснованої на владі грошей, антипрогресистський песимізм Сенкевича поєднується із звеличенням польського патріотизму як вищої цінності.

 Так, у своїх «Листах з мандрів» (1876-1878) Сенкевич в цілому схвально ставиться до діловитості й духу підприємницької ініціативи американців, проте, водночас за зовнішньою стороною американського процвітання він зумів розгледіти соціальні протиріччя, злидні та страждання трудящих, засудити з позиції справжнього письменника-гуманіста знищення американськими колонізаторами автентичного індіанського населення. Ці Листи мали великий успіх. Американські враження знайшли відбиття в його оповіданнях «Орсо», «Сахем», «За хлібом».

 Повернувши в Європу в 1878 р., Сенкевич подорожує по Франції й Італії, виступає з лекціями, пише репортажі і навіяні враженнями про Америку новели, що друкувалися у варшавських періодичних виданнях і утвердили його репутацію, як майстра психологічного нарису.

 У 80-ті роки Сенкевич звертається до історичної тематики. Інтерес письменника до минулого батьківщини не був випадковим. Посилення русифікації в Королівстві Польському в ці роки, національне гноблення поляків спонукали Сенкевича звернутися до героїчних сторінок історії польського народу, надихнути співвітчизників на продовження боротьби за національне визволення.

У  1884 р. виходить роман Сенкевич «Вогнем і мечем», у якому показана  боротьба шляхетської Речі Посполитої проти України часів Богдана Хмельницькогов XVII ст. У романі«Потоп» (1886) відтворюється картина визвольної війни поляків проти шведської інтервенції 1655—1656р.  Роман «Пан Володиєвський»(1888) зображує славні подвиги польських лицарів у період османського нашестя (1672—1673). Разом ці романи склали трилогію, утвердивши авторитет письменника і як майстра історичного роману.

 Для відтворення атмосфери епохи Сенкевич усебічно вивчав джерела по історії XVII в., консультувався з істориками, виїжджав на місця, де розверталися описувані їм події. У 1897 р. англійський критик Едмунд Госсе відзначив, що від цієї трилогії «у цілому залишається враження... книги скоріше сильної і масштабної, чим витонченої і проникливої. Трилогія пронизана щемливим почуттям меланхолії... У цій грандіозній чудовій речі є стриманість, є почуття, яке варто відрізняти від чутливості».

 У  творі «Вогнем і мечем»  чітко виявляється тенденційна позиція автора щодо національно-визвольної війни українського народу, очолюваної Богданом Хмельницьким. Всі симпатії Сенкевича на боці польської шляхти, лицарські чесноти якої в романі вкрай перебільшуються та ідеалізуються. Не зважаючи на вороже ставлення Сенкевича до українського козацтва та його визвольних змагань, він сприяв їх популяризації серед польського суспільства, зокрема позитивним представленням деяких постатей, наприклад, Богуна, який був прототипом для образу Юрка Богуна.  Передові представники національної польської культури, зокрема Болеслав Прус, піддали роман гострій критиці за відсутність в ньому історичної правди та за ідеалізацію шляхти.

 Більший історичний реалізм притаманний роману «Потоп», в якому йдеться про боротьбу польського народу проти шведської навали у середині XVII століття. У романі  дістають літературно-художнє осмислення глибинні причини подальшого занепаду польської держави - феодальна анархія, зрадницька політика магнатів, свавілля та егоїзм шляхти. Проте в цьому романі, як і в першій частині трилогії, виявилась обмеженість і суперечливість поглядів Сенкевича щодо історії Польщі.

 Високий художній рівень твору, майстерно написані захоплюючі пригоди, яскраві образи трилогії, зокрема роману «Потоп», сприяли успіху письменника. Образи героїв романів трилогії збагатили польську літературу. Попри схильність до ідеалізації шляхти, Сенкевич зміг відбити в персонажах своїх творів як позитивні, так і негативні риси шляхтичів.

 Трилогія Генрі є епопеєю, що поєднує тенденції билинного жанру та історичного роману вальтерскотівського типу,- головний літературно-художній здобуток Сенкевича. Вона характеризується ідеалізацією польського лицарства, не позбавлена рис націоналізму (особливо в романі «Вогнем і мечем»). Особливість цієї трилогії - зображення (вельми тенденційне) польських лицарів, що зумовило численні порушення історичної правди на догоду ідеологічним переконанням автора.

 В ці роки Сенкевич багато подорожував. У 1891 р. він здійснює поїздку в Єгипет, у Центральну Африку. Дія його наступних книг «Без догмату» (1891), «Родина Поланецьких» ( 1895) відбувається в Польщі кінця століття, і написані вони в психологічному ключі ранніх новел.

 У психологічному романі «Без догмату» (1889-1890), якого також було створено з метою протидії занепаду національної самосвідомості поляків, Сенкевич дає реалістичний аналіз духовної деградації сучасної йому молодої людини під впливом зростаючого скептицизму та декадентських настроїв. Роман «Без догмату» написано у формі щоденника молодого польського аристократа Леона Плошовського. Роман  високо цінували Лев Толстой, Микола Лесков, Антон Чехов, Максим Горький та інші російські письменники.

 У романі «Сім'я Поланецьких» з ідеалізацією шляхтича контрастує сатиричне зображення світського суспільства.

 Незабаром  Генріх Сенкевич задумує два широкомасштабних історичних романи:  «Камо грядеш»  (1896) - про гоніння на християн у часи імператора Нерона,  і «Хрестоносці» (1900) епопею з історії боротьби поляків з Тевтонським орденом на рубежі XIV - XV ст. (у США цей роман переведений за назвою «Тевтонські лицарі»).

 Працюючи над романом "Камо грядеши". Сенкевич, як завжди, скрупульозно збирає матеріал, відвідує ті райони Італії, що стали ареною знаменитих історичних подій. У результаті, як писав у 1924 р. критик Роман Дібоськи, роман відрізняється  «грандіозною історичною панорамою, багатством фарб і подробиць, творчою енергією, що дала життя численним римлянам і християнам». До 1916 року,смерті Сенкевича, «Камо грядеши», один з найпопулярніших романів свого часу, був розпроданий тільки в США в кількості 1,5 млн. екземплярів. Роман перекладений більш ніж сорока мовами.  По книзі було знято відразу два фільми французький і італійський. Роман був захоплено зустрінутий польською і закордонною критикою, про нього говорив глава римської католицької церкви папа Лев XIII.

 У себе на батьківщині Сенкевич був настільки популярний, що в 1900 р. у зв'язку з 50-річчям письменника по підписці йому була зібрана достатня сума грошей для придбання невеликого маєтку Облегурек неподалік від Кельце. З нагоди ювілею письменника проводився ряд заходів, друкувалися численні хвалебні статті, причому не тільки в Польщі, але й у Росії. Незабаром  в 1905 році він завершив роман «На полі слави» продовження своєї першої історичної трилогії.

 У 1905 р. Генріх Сенкевич був визнаний гідним Нобелівської премії по літературі «за видатні заслуги в області епосу». Член Шведської академії, назвав Сенкевича одним з «рідкісних геніїв, що втілюють у собі дух нації... Творчість Сенкевича неосяжно й у той же час ретельно продумана. Що ж стосується його епічного стилю, то він відрізняється художньою досконалістю». У відповідному слові Сенкевич відзначив, що «кожна нація представлена своїми поетами і письменниками... Отже, Нобелівська премія - висока честь не тільки для автора, але і для народу, сином якого він є. Не раз говорилося, що Польща мертва, змучена, поневолена, але сьогодні ми одержали доказ її життєздатності і тріумфу».

 Далі був написаний  роман «Вир» (1909—1910), що відображає революцію 1905-1907років. У 1910—1911 роках  написав пригодницьку повість для дітей «В пустелі і в пущі». Роман про участь поляків в наполеонівських війнах «Легіони» (1913—1914) залишився незавершеним.На початку Першої світової війни Сенкевич залишає Облегурек і переїжджає в нейтральну Швейцарію, де працює, незважаючи на сильний склероз, у польському Червоному Хресті.

 Він помер у Веве 15 листопада 1916 р., а через вісім років його тіло було перевезено в Польщу.

 При житті Сенкевич одержував високі оцінки критиків різних країн. У книзі «Нариси про сучасних романістів» (1910) американський критик Вільям Лайонз Фелпс назвав його «одним з найбільших сучасних майстрів реалістичного роману...»  Йхоча в даний час за межами Польщі широко відомий хіба що роман Сенкевич «Камо грядеши», письменник усе рівно є класиком польської літератури. «Місце Сенкевича в історії польської словесності непозитне, писав у 1968 р. польський дослідник Мечислав Гергелевич, він не відкрив нових засобів вираження, однак мистецьки сполучив традиційні прийоми, якими володів віртуозно».

 Цікавились творчістю польського письменника і українські літературознавці, історики, критики. Свою оцінку творам автора давали В. Антонович, І. Франко. Якщо В. Антонович критикував Генріха Сенкевича за його роман  «Вогнем і мечем «, то І. Франко писав: «Твори Генріка Сенкевича потрібно оцінювати  не з якихось більше або менше загальних припадкових літературних ремінісценцій, а з їх внутрішнього ідейного змісту і їх артистичної композиції та викінчення».

 Однак в Україні творчість Генріка Сенкевича незважаючи на те, що окремі його книги перекладалися і видавалися українською мовою,піддається гострій критиці. Навіть російські переклади роману «Вогнем і мечем», на відміну від дореволюційних часів, у колишньому Радянському Союзі не друкувалися аж до 1983 року – адже ця книга зачіпала національні почуття багатьох українських читачів.

Натомість українські історики головного героя однойменного роману Генріка Сенкевича, одного із героїчних захисників Кам’янецької фортеці Юрія ( Єжи ) Володійовського, якого письменник змальовує як  «щирого поляка», «великого польського патріота» , «першого рицаря Речі посполитої», описують, базуючись на документах, як українця родом з Поділля, рід якого належав колись до місцевих українських родів. Усе це свідчить про те, що ми разом із поляками маємо спільну, парадоксальну і непередбачувану історію, яка змінюється в міру того, як змінюємося і ми, і яка пишеться такою, якою ми хотіли би її мати.

Senkevych (1)
Senkevych (2)
Senkevych (3)
Senkevych (5)

Go to top