Календар подій

85 років від дня народження Івана Михайловича Дзюби (1931), українського літературознавця, критика, державного і громадського діяча, Героя України (2001)

«Бувають епохи, коли вирішальні битви

відбуваються на площині моралі, громадянської поведінки,

коли навіть елементарна людська гідність, опираючись

брутальному тискові, може стати важкою, бунтівничою,

революційною силою. До таких епох, на мою думку,

великою мірою належить і наша доба»

Іван Дзюба

 Іван Михайлович Дзюба — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Співголова Головної редакційної колеґії «Енциклопедії сучасної України». Головний редактор журналу «Сучасність» (1990-ті рр.), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» та ін. Один із учасників ініціативної групи «Першого грудня».

 Іван Дзюба — унікальна постать серед національної еліти в Україні.Він належить до покоління переслідуваних і репресованих носіїв української культури за часів радянської влади.

 «В Івана Дзюби був здоровий національний інстинкт самоствердження. Такий інстинкт прокидався тоді в таких людях, які раптом відкривали змову і обман навколо себе: від них приховали рідну історію, принизили мову і культуру, зневажили їх народ...»-Євген Сверстюк.

 Іван Дзюба й досі не зійшов з п’єдесталу моральних авторитетів нації й продовжує уважно придивлятися до подій у всіх сферах людської життєдіяльності для того, щоби у потрібний момент, виступити зі зверненням до громадськості – так само, як він це робив  та продовжує робити майже все своє життя. У період виборювання й утвердження незалежності України не було таких питань, з приводу яких І. Дзюба не висловив би своєї думки. Він уміє виділити середрозмаїття них- найактуальніші і загострити  на них увагу суспільства. Так знову йому доводиться говорити про духовне спустошення, про сучасну мовну ситуацію в Україні. «Треба нам нарешті усвідомити, — пише він, — русифікація України — усупереч усім нашим гімнам Україні та українській мові й усім ритуалам на їхню честь — не лише триває, а й сягає такої глибини, що загрожує самому існуванню української нації серед націй світу».

 Івана Дзюба «…один із видатних національних мислителів нашого часу, талановитий критик і літературознавець, учений академічного звання і академічного масштабу, автор численних праць, статей, доповідей, чи не кожна з яких пробуджувала громадянську думку; лідер, духовний організатор і речник знаменитого українського шістдесятництва XX століття; політичний діяч, пристрасний борець за Україну, її незалежність, її мову; діяч культури, щиро відданий великій справі націєтворення. Це все Іван Дзюба, людина невтомної саможертовної праці, з його знаною в суспільстві чесною і принциповою позицією на всіх етапах і в усіх життєпроявах, його громадянською, моральною людською висотою» - так про відомого українця написала газета  «Урядовий кур'єр» за 26 липня 2006 року.

 «…для всіх він — один із тих, кому ми завдячуємо здобуттям незалежності нашої держави. Адже для середини 60 х років минулого століття, у час зародження українського національного дисидентського руху, книга «Інтернаціоналізм чи русифікація» стала, без перебільшення, моментом істини. Вона дала борцям за духовну, а згодом і політичну незалежність України ідейну опору і величезну моральну підтримку. Тоді. І тепер?» - Н.Волошина,доктор педагогічних наук, професор,член-кореспондент АПН України.

 «Феномен Івана Дзюби — у його громадянській позиції. По-перше, в тому, що він завжди за всіх обставин, умов, політичних режимів умів зберігати почуття власного достоїнства. Він завжди був вірний правді, відстоював її. У певних умовах він зберігав певну наївність, проте як і ми всі, віру в той лад, в умовах якого ми жили й працювали. По-друге, це актуальність тих проблем і питань, про які він писав й які відстоював у 60-ті роки. Третя особливість — у коректності його позиції, шанобливості поглядів. Викладаючи свої погляди, він завжди був увічливим. Навіть протиставляючи російську й українську культури. Він робив це все делікатно, так, як повинен робити інтелігент. Це живий приклад і урок сучасникам. Дзюба ніколи ні перед ким не схиляє голови, завжди говорить правду й те, що думає, незважаючи на те, зручно це чи ні. Ось ця громадянська позиція мене просто підкорює» - В. Пушкін, ректор Дніпропетровського національного гірничого університету.

 « Іван Дзюба — це людина, яка дає сили жити і вірити в Україну. І я не знаю, чи є у нас другий такий інтелект. Але, у той же час, щасливий, що є сучасником такого потужного аналітичного розуму. Це дійсно феномен — народився такий українець. І це наше щастя і наша сила. Його «Інтернаціоналізм чи русифікація?» — це наша сила і одночасно прапор, який дав шiстдесятникам України піднятися на світовий рівень» - Євген Концевич, письменник, м. Житомир.

 «Після Антоненка-Давидовича,  Іван Дзюба був для нас, молодих вінницьких патріотів, зіркою свободи. Його феномен у тому, що він — людина високої культури, охоплює великі пласти історії. Він такий же великий, як Грушевський, Антонович й інші. Як не намагалися вплинути на цю людину, як не тиснули, але його зламати неможливо. Мабуть, його охороняють ангели правди. Дзюба проніс її через усе життя і сьогодні залишається незламним» - В. Рабинчук, голова вінницької організації Спілки письменників України.

 «На мій погляд, феномен Івана Дзюби полягає перш за все в його долі, в його роботі в ім'я України. Великий героїзм творчості Дзюби полягає насамперед у тому, що він не боявся іти у розріз із офіційною політикою правлячої партії, не боявся вчити Україну жити і прагнути до національної самоідентифікації. Це людина, яка боролася за те, щоб наша нація не була приниженою, і це йому вдалося. Я вважаю, що в усі часи і особливо зараз Іван Дзюба має величезний вплив на загальнокультурні і націєтворчі процеси в Україні, за що йому честь і хвала. І я дуже хочу, щоб Україна і світ побачили ще багато робіт, книжок і статей цієї людини — на мій погляд, це є, дійсно, велике надбання українського народу» - О. Нестеренко, україніст, вчитель української мови та літератури (м. Донецьк).

 «Вважаю, що значення Івана Михайловича Дзюби для світового українства і для нашої новітньої держави неоціненне. І не правда, коли кажуть, що «незалежність звалилася на Україну з неба». Не з неба, а саме завдяки подвижництву Івана Михайловича та плеяди вихованих ним борців, наша країна здобула нинішню державу, самоцінність якої не всі ще, на жаль, усвідомили. Шлях України до незалежності проліг через титанічну працю та самозречення таких самовідданих інтелігентів як Іван Михайлович Дзюба, і це мають пам'ятати як наші сучасники, так і наші нащадки» - П. Вольвач, академік Української академії екологічних наук.

 «Про Івана Дзюбу можна говорити як про винятково важливу постать в українському політичному, науковому і культурно-мистецькому світі.Унікальна працездатність, харизматичність, висока елітарність — це сьогоднішній Іван Дзюба у своєму високолітті» - І.Коцан, доктор біологічних наук, ректор Волинського державного університету імені Л. Українки.

І`мя Івана Михайловича Дзюби золотими літерами вписано до української та світової літератури завдяки його творчій спадщині.

Він автор близько 400 наукових праць.

  • «Звичайна людина чи міщанин?» (1959)
  • Інтернаціоналізм чи русифікація? («Самвидав», 1965)
  • Грані кристала (1978)
  • Стефан Зорян в історії вірменської літератури (1982)
  • Автографи відродження (1986)
  • Садріддін Айні (1987)
  • У всякого своя доля (1989)
  • Бо то не просто мова, звуки (1990)
  • Застукали сердешну волю… (1995)
  • Між культурою та політикою (1998)
  • Спрага (2001)
  • Пастка. 30 років із Сталіним, 50 — без Сталіна, (ч. 1), (ч. 2) (2003)
  • Тарас Шевченко (2005)
  • Тарас Шевченко: Життя і творчість (2008)
  • Вимирання слова
  • Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «психологічна Европа»
  • На пульсі доби
  • Вітчизна у нас одна
  • З криниці літ. У 3-х томах (2006—2007)
  • Спогади і роздуми на фінішній прямій
  • Не окремо взяте життя (2013)
  • «Нагнітання мороку: від чорносотенців ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст.»
  • Донецька рана України: Історико-культурологічні есеї. — К.:Інститут історії України НАН України, 2015. — 78 с.

«Інтернаціоналізм чи русифікація?» видавалася українською, англійською, італійською, китайською, російською, французькою мовами.

Редактор 10-томної серії «Україна. Антологія пам'яток державотворення X—XX ст.», упорядник її 5-го тому «Романтики національного відродження (1800—1863 роки)» (2009).

Автор сценаріїв фільмів:

  • «Василь Симоненко» (1988 в кіно)
  • «Українці. Надія» (1992 в кіно)

Співавтор сценаріїв стрічок «Тарас Шевченко. Заповіт» (1992, 3 с., «Поет і княжна»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 7 с., «На цій окраденій землі»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 8 с., «Душа з призначенням прекрасним»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 9 с., «Доле моя, де ти?»), «Поет і княжна» (1999, у співавт.) та ін.

Нагороди і відзнаки

  • 26 липня 2001 року указом Президента України Л. Д. Кучми присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави — за визначні трудові досягнення, заслуги перед Україною у розбудові її державності та відродженні національної духовності.
  • Кавалер Ордену Свободи (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.
  • Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року (у галузі журналістики і публіцистики)  — за серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки…», статті «Україна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?» (27 лютого 1991).
  • Книга Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість» видавництва «Києво-Могилянська академія» стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008» в номінації «Хрестоматія — Критика, біографії, мемуари».
  • Лауреат Міжнародна премія від 1990 року фундації Антоновичів, за есе «У всякого своя доля».
  • Міжнародна літературна премія від 1996 року Фундації Івана Багряного.
  • Лауреат літературної недержавної премії Олеся Білецького, та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського.

Dzyba (1)
Dzyba (2)
0001
0002
0003
0004

Go to top