Календар подій

120 років від дня народження Френсіса Скотта Фіцджеральда (1896-1940), американського письменника

 «Письменник пише не тому, що йому хочеться

 сказати що-небудь, а тому, що у нього є що сказати»

Френсіс Скотт Фіцджеральд

Френсіс Скотт Фіцджеральд –одне iз самих яскравих iмен в iсторiї літератури США. Письменник рiдкiсного таланту, вiн написав декiлька шедеврiв, i перш за все роман «Великий Гетсбi», який ще при житті автора став класикою. Коли група авторитетних американських критиків i лiтераторiв склала список  iз 10 кращих творiв англомовної прози, то роман Фіцджеральда отримав престижне мiсце.

 «Він являв собою втілення «американської мрії» - молодості, краси, забезпеченості, раннього успіху - і вірив у ці атрибути так пристрасно, що наділяв їх певною величчю», - написав про Скотта Фіцджеральда його сучасник Ендрю Тернбул. I дiйсно в 1920-тi роки Скотт Фіцджеральд був культовою  i легендарною фігурою в стилi «американського щастя».

 Френсіс Скотт Фіцджеральд народився 24 вересня 1896 року у католицькій родині, в містечку Сент-Пол  Сполучених Штатiв Америки. Своє i`мя вiн отримав в честь свого двоюрідного прадiда, автора тексту державного гiмну США «Прапор, усипаний зiрками» Френсiса Скотта Кi (1779-1843). На єдиного сина (дві дочки Фіцджеральдів померли) мати, що мала серед предків письменника й сама колись пробувала писати, покладала великі надії, та й сам він, мабуть, відчув хист до письменництва досить рано — перше оповідання Буле написане у 13 років.

 Майбутнiй письменник спочатку навчався у католицькій школі у Нью-Джерсі, а далі, склавши іспити, вступив 1913 року до престижного Принстонського університету. В університетi честолюбному юнакові необхідно було залучити до себе увагу, довести, що він краще за всіх. Для цього у Скотта було один засіб: письменство. Ще в школі він склав детективна розповідь про шефа поліцейської дільниці, помістив його в стінгазеті і на якийсь час став зіркою класу. Тепер в Принстоні Скотт знову взявся за перо. Він публікував свої гумористичні оповідання у студентських журналах, писав п’єси для принстонського театру, але задоволення йому це не приносило. З навчанням справа йшла все гірше. Зрештою Скотт зневірився і порахував, що, чим втрачати час на навчання, краще померти на полі бою. Він кинув університет і в 1917 р. пішов добровольцем в американську армію. 21-річний Фіцджеральд був упевнений, що його тут же відправлять на фронт, а там, звичайно, вб’ють. На всяк випадок він відіслав у видавництво рукопис свого роману «Романтичний егоїст». Твір відзначили як перспективний, але зажадали багатьох доробок. 

 Влітку 1918 р. Скотт на одній з вечірок в клубі познайомився з красунею Зельдою Сейрю, своєю майбутньою дружиною. Багато років пізніше він зізнається, що шлюб з Зельдою був найбільшою помилкою в його житті. 

Батьки Зельди дали згоду на заручини дочки з однією умовою: весілля має відбутися не раніше, ніж Скотт влаштується на пристойну роботу. Фіцджеральд поїхав до Нью-Йорк і вступив на службу в рекламне агентство при міській залізниці. Крім рекламних оголошень він пише гумористичні оповідання, і незабаром вирішує допрацювати роман «Романтичний егоїст». Вона далася молодому письменнику нелегко. На початку 1920 р. книга була видана під назвою «По цей бік раю». Фіцджеральд реально показав тодішньою американську молодь. Уже тодi на весь голос заявило про себе покоління, яке вже не вірило в чесну і сумлінну працю, а, прагнучи до сьогочасної радості, впиватися лихоманкою свята і нескінчених веселощів. 

 Успіх перевершив всі очікування. Роман «По цей бік раю» зробив Френсіса Скотта Фіцджеральда не тільки знаменитим, а й багатим. Старше покоління було стурбоване самою тональністю цієї прози. Президент Принстона Джон Гріер послав своєму колишньому студенту обуреного листа, проте молодші читачі були у захваті.

 У грудні того ж таки 1920 року виходить перша збірка оповідань Фіцджеральда «Спокусниці і філософи», а наступну (1922) він назвав «Оповіді джазової доби»і тією назвою чітко визначив цілий період американської історії.

 Два роки знадобилося йому для створення наступного роману «Прекрасні, але приречені». Цільної книга не вийшла, але на її сторінках правдиво відбилося все те ж американське життя повоєнних років, і було достовірно передано настрій суспільства. За письменником міцно закріпилася репутація провісника «століття джазу», його оманливих казок, безпідставних і часом небезпечних ілюзій. Успiх роману вiдкрив його автору дверi у велику лiтературу. 

 В 1925 роцi був написаний роман «Великого Гетсбi» – роман, який принiс Фіцджеральду свiтову славу i став символом золотої «епохи джазу». Після виходу книги автор одержав вітання від найбільших метрів американської літератури того часу — Едіта Уортона, Гертруди Стайн, Томаса Елiота. 

 Проаналiзувавши окремi епiзоди цього роману,  літературний керівник н`юйоркського видавництва «Скрiберс» Максуелл Перкнiс підсумовував: «Не перестаю дивуватись, скiльки змiсту у вас несе кожна фраза, яке глибоке  сильне враження залишає кожний абзац. I тому все, шо відбувається прямо-таки свiтися життям». Деякi рецензенти роману побачили в ньому  свідчення «приходу Фіцджеральда в ряди серйозних письменників». Сьогоднi «Великому Гетсбi»   присвячено дуже багато літературних досліджень. Вийшла навіть спеціальна антологiя, яка підсумовує рiзнi  iнтерпритацiї цього роману.   

 Після роману «Великий Гетсбі» Фіцджеральд пережив лихоліття творчих невдач та особисту драму. Письменник продовжував писати оповiдання, новели,  не завжди високого рівня, в рiзнi великогонорарнi масовi журнали. Та серед них зустрічаються i справжні шедеври. Так, в «Алмазнiй горі» написаній з елементами гротеску, він розпрощався зі своєю ідеєю «богообраності» багатих, показавши, що майже всі надмірні статки замішані на злочинi, і над цим тяжiє рок відплати.  Розрив мiж  «Великим Гетсбі»  i наступним романом склав 9 рокiв.

 Роман «Ніч лагідна» був нарештi дакiнчений в 1934 роцi, робота над яким йшла довго. В перiод написання роману розпочалася криза 1929 року. І це означало національну трагедію, крах промисловості і падіння банківської системи, всенародне безробіття і мільйони особистих трагедій. Такої Америки письменник вже не знав, хоча й передчував трагічний фінал «щасливого карнавалу» заздалегідь.  Iлюзiї  «епохи джазу» розвiялись. Як вiдмiчав Фіцджеральд  «самiй дорогiй оргії  в історії  прийшов кiнець». Роман «Ніч лагідна» написанй рукою тонкого психолога. Автор так визначив його тему: «Роман про наш час, який показує загибель прекрасної людини…».

 Останнє десятиліття в життя письменника було дуже важким. Цю свою похмуру пору життя Фіцджеральд повідав в романі «Крах» (1936). І все-таки треба було працювати і оплачувати величезні рахунки. З великим небажанням Фіцджеральд прийняв в 1935 р пропозицію студії «Метро-Голдвін-Майєр» і став штатним сценаристом. І все ж, поки голівудські роботодавці марно домагалися жалісливих сюжетів для своїх фільмів, Фіцджеральд уривками писав роман «Останній магнат». Але він не встиг його закінчити, померши 21 грудня 1940 від серцевого нападу у віці сорока чотирьох років.

Незадовго до свого кiнця Скотт Фіцджеральд написав наступнi рядки:

««Послышалось трепетанье крыльев Бога, и ты уже мертв,
Твои книги, надо полагать, уже убраны в стол,
А незавершенный хаос в голове
Выброшен в ничто судьбой-уборщицей…»

 За життя письменника критики визнавали його найкращим твором роман «Великий Гетсбі»(1925), після його смерті високого поцінування здобула й «Ніжна ніч» (1935), а після посмертного  опублiкування незавершеного роману «Останній магнат» (1941) промайнула небезпідставна думка про те, що саме йому судилося б бути шедевром Фіцджеральда. Роман,  в якому були вiдображенi проблеми «червоних тридцятих» показав, що художня сила таланту Фіцджеральда не вичерпалась.  Дослiдник його творчостi Дос Пассос писав: «Трагiчно, що Скотт Фіцджеральд помер, не дописавши «Останнього магната». Закiнченнi  роздiли можна було б зарахувати до тих значних явищ в лiтературi, як мають вплив на хiд розвитку культури взагалi».

 Ернест Хемiнгуей багато сторiнок свого роману «Свято, яке завжди з тобою» присвятив   Фіцджеральду: «...Его талант был таким же естественным, как узор из пыльцы на крыльях бабочки. Одно время он понимал это не больше, чем бабочка, и не заметил, как узор стерся и поблек. Позднее он понял, что крылья его повреждены, и понял, как они устроены, и научился думать, но летать больше не мог, потому что любовь к полетам исчезла, а в памяти осталось только, как легко ему леталось когда-то...».

 Ще на початку своєї письменницької кар'єри Фіцджеральд писав: «Все, що я думаю про письменницьку майстерність, можна передати однією фразою. Писати треба для молоді свого покоління, для критиків наступного покоління і для професорів усіх наступних поколінь». Молодь його покоління вважала Фіцджеральда своїм кумиром. Критики ставилися по-різному. Професори згодом прийшли до спільної думки, визнавши Ф. С. Фіцджеральда класиком XX століття.

 «Ми отримали в спадок два свiтовiдчуття: одне – це надiя, з якою ми народжуємося; друге – це розчарування, яке рано переживаємо» - Френсіс Скотт Фіцджеральд.

Fitsdzherald (1)
Fitsdzherald (2)
0001
0002
0003
0004
0005
0006

Go to top