Календар подій

205 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812-1848), українського і російського письменника, видавця, славетного байкаря

Везде звучит Украины язык,
И песня родины так сладостно-уныла…
Со мной опять всё то, к чему я так привык,
Что сердце так тепло из детства полюбило.

Євген Гребінка

 

 Світовi  естраднi дiячi, на неофіційному конкурсі,  спробували визначити три естрадні романси,  найпопулярніші у ХХ столітті. Перше місце віддано іспанському романсу «Бесаме мучо» («бесаме мучо» перекладається як «пригорни мене міцніше»), а на другому місці —  романс «Черные очи». Цей старовинний «циганський» романс, текст якого перекладено практично на всі основні мови світу, став мало не візитівкою російської культури. Тим часом написав його… наш українець Євген Гребінка.

 Євген Павлович Гребінка прожив коротке життя - всього 36 років. Та за недовгий вік він встиг зробити собі ім’я і в українській, і в російській літературі, створивши поетичні та прозаїчні шедеври. За 15 років літературної діяльності Гребінка надрукував понад 50 повістей, романів і оповідань. На сьогодні серед найкращого в його в лiтературнiй спадщинi, звичайно байки (всього 27 ), якi є шедеврами українського байкарства. Деякі його ліричні вірші поширилися в народі, живуть і в наш час як пісні і романси.

 В історії української культури Євген Гребінка залишився не тільки як видатний байкар, а і як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупі його з кріпацтва та допоміг вперше видати «Кобзар» (1840) книги, що створила цілу епоху в духовному житті України.

 Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині (тепер село Мар'янівка Гребінківського району), в родині у сім’ї дрібного поміщика. В минулому відставного офіцера - штаб-ротмістра Малоросійського кавалерійського полку Павла  Івановича  Гребінки. Батько був учасником Вітчизняної війни 1812 р., пройшов шлях до Парижа, після відставки займався господарством, мав 20 кріпаків. Мати бола нащадком звитяжного запорозького роду Чайковських. Ріс майбутній письменник в атмосфері козацьких бувальщин, переказів, романтичних легенд, які оповідала йому мати. Особливе світосприймання сформувала в допитливого Євгена рідна природа. Згодом таку гармонійну єдність людини зі світом Гребінка чудово описав у нарисі «Так собі до земляків». Краєвиди України, її героїчна історія були джерелом патріотизму Євгена Гребінки. Навчався Євген спочатку вдома у приватних учителів, 1825 року вступив до Ніжинської гімназії вищих наук, де в той час здобував освіту й Микола Гоголь.   

 У гімназії панувала творча атмосфера: студенти цікавилися літературними новинками, жваво обговорювали їх, видавали рукописні журнали, в яких вміщували свої твори. В гімназії Євген Гребінка почав писати вірші. В листопадi - груднi 1826 року. в листах до рідних і знайомих, вiн хвалиться своїми успіхами у складанні поезій. Згадує такі твори: байки «Мышь» і «Вишня», пісню «Пленник», вірші «Переяславль», «Отзывы русского воина к товаришам его молодости», «Радость Мазепы, когда он узнает о смерти Кочубея».

 В 1827  ним написано перший і єдиний драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись». 1829 року почав працювати над перекладом на українську мову поеми Олександра Пушкіна «Полтава». Разом з товаришами-гімназистами брав участь у створенні студентської бібліотеки, видавав рукописні журнали «Аматузія» та «Пафія».

 На сторінках «Украинского альманаха», в 1831 що видавався у Харкові, було вміщено перший друкований твір Гребінки - вірш «Рогдаев пар», а в журналі «Московский телеграф», уривок з його перекладу поеми Пушкіна «Полтава», яка вийшла окремою книжкою у 1836 р. з посвятою поету.

 1834 року Гребінка переїхав до Петербурга, де восени вийшла його збірка байок «Малороссийские приказки», працює у комісії духовних училищ.  Дуже зрадів виходу «Малороссийских приказок» Пантелеймон Куліш. Він писав: «Гребінка, пишучи приказку, малює нам тут же наші села, поля й степи свіжими, да й не позиченими фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь – тут же крізь сміх почуєте якийсь сум; коли ж справді сумує, то слово його процвітає квітками щирої поезії української. Широкі його приказки, як наші степи, жартівливі вони да якось і сумоваті, як наші селяни; шуткуючи, сі приказки займають душу зглибока!».

 У Петербурзі Гребінка брав активну участь у літературному житті столиці. Був знайомий з О. Пушкіним, І. Криловим, О. Кольцовим. І. Тургенєвим, мав дружні зв'язки з Г. Квіткою-Основ'яненком, П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забілою.

 У червнi 1835,  Іван Сошенко познайомив Євгена Гребінку з Тарасом Шевченком. Ось як про це написав художник: «…в это время я был довольно знаком с известным нашим малороссийским писателем Гребенкою, с которым прежде всего посоветовался, каким образом помочь нашому земляку. Гребенка принял к серцу мое предложение». Великою заслугою Гребінки було те, що він одним з перших звернув увагу на молодого Тараса Шевченка, якого підтримував матеріально, брав безпосередню участь в організації викупу поета з кріпацтва. Крім того, саме Євген Гребінка став «хрещеним батьком» як літературного альманаху, в якому з’явились перші твори великого Тараса, так і першого «Кобзаря». Саме вiн сприяв виданню «Кобзаря» (1840),  за один день провівши його через цензуру. Тарас Шевченко був вдячний Є. Гребінці за допомогу і прихильність, намалював його портрет, присвятив вірш «Перебендя».

 2 лютого 1838 року відбулося урочисте святкування п'ятдесятирічного ювілею літературної діяльності байкара-перекладача І. А. Крилова. На вшанування Іванові Андрійовичу подарували лавровий вінок за безцінний внесок в російську літературу. Від того вінка молоді літератори отримали по листочку на згадку. Для Євгена Гребінки цей вінок став провідною зіркою, вершиною, якої треба досягти у своїй творчості кожному митцеві.

 Вiн присвятив цій події вірш «Лавровый венок».

 У липнi 1842 року  журналі «Отечественньїе записки» надруковано роман «Чайковський», з епіграфами, взятими із Шевченкових творів.  Цей історичний роман,  присвячений  подіям визвольної війни 1648—1654 років, за свідченням Івана Франка, належав до улюблених творів «галицько-руської молоді» часів юності Великого Каменяра. Створено його було на основі родинних переказів, оскільки мати Гребінки походила з роду Чайковських.

 У 1842 році Гребінка відвідав Україну, в тому числi село Рудку. Де вiн перебував близько двох тижнів i написав тут свій широко відомий романс «Очи черные», присвятивши його своєму палкому коханню до Марії  Ростенберг. В кінці червня 1844 року ЄвгенГребінка обвінчався з нею і повернувся до Петербурга.  У них народилася Сонечка Надя. Та, на жаль, щастя було не довгим, бо Гребінка дуже тяжко захворів.

 Того ж року вийшов його роман «Доктор». Знавець тонких нюансів людської психології Антон Чехов з дитинства був закоханим у «зворушливий твір Гребінки «Доктор», називавши його серед найкращих творів тогочасної літератури, гідних для перевидання й народного читання.

 З 1846 року український  митець  почав видавати зібрання своїх прозових творів. 7 травня 1847 року своїм коштом вiн відкриває у селі Рудці  парафіяльне училище для селянських дітей (прийняло перших 15 учнів). Того ж року вийшли повість «Заборов» та «Приключения синей ассигнации».  Гребiнка розпочав видавати багатотомне  зібрання своїх прозових творів.  Чотири томи вийшли в 1847 р., ще чотири - в наступному.

 Смерть письменника зупинила це видання, до якого увійшло 17 повістей і оповідань і один роман. Повне зібрання творів Євгена Гребінки було видане лише в 1862 р. (у 1903 р. - перевидано).

 Помер Євген Гребінка 3 грудня 1848 року від туберкульозу в Санкт-Петербурзі. Проте прах було перевезено і поховано на батьківщині, в селі  Убіжище (тепер село Мар'янівка Гребінківського району).

 Усі твори Євгена Гребінки українською мовою були опубліковані у 1878 р.

 Літературна творчість Гребінки багата і різноманітна, відзначається широким тематичним і жанровим діапазоном.  

 Байкарська спадщина  є найціннішою частиною його творчого доробку. Український поет створив зразки тієї реалістичної віршованої байки, що стала своєрідним еталоном цього жанру в подальшому розвитку української літератури. У своїх байках Євген Гребінка піднімав найболючіші проблеми того часу. Його твори наповнені прогресивними ідеями, і тому мали величезний успіх серед читачів. У переважній більшості своїх творів байкар висміює вади кріпосницького суспільства. Іван Франко високо оцінив творчість Гребінки-байкаря, назвавши його  «автором пречудових байок». «Гребінка, - за словами І. Франка, - йшов шляхом, прокладеним в російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського мужика».

 Ще одна яскрава грань творчості Гребінки є його лірична поезія українською та російською мовами. Гребінка-лірик чарував читачів багатством і красою українського слова. Чимало його творів увійшли в золотий фонд класичної поезії. Вірші Гребінки фонетично милозвучні, композиційно вишукані, інтонаційно й жанрово різноманітні. Чільне місце в них посідає мотив палкого, глибокого, ніжного кохання, переважно нещасливого. У романтичному ключі оспівується вічно красива природа, здатна окрилити людину. Наскрізним у його поезії є почуття патріотизму, гордості за свій народ, його героїчне минуле.

 У творенні по-справжньому популярних пісень-романсів Євген Гребінка в числі кращих  українських поетів. Романс «Очи чорные» користується популярністю серед багатьох співаків світу, починаючи від Шаляпіна і Ізабели Юр’євої, кінчаючи В. Висоцьким. Його співали: Хворостовський, Пєнкін, Кобзон, Російський хор Червоної Армії, а також зарубіжні співаки і музиканти: Джанго Рейнхардт, Луї Армстронг, Лес Пол, Лоліта Торрес, Патрісія Каас, Мірей Матьє, Хуліо Іглесіас, мексіканське тріо «Гуаякан» та інші. Є переклади цього романсу французькою, іспанською, литовською та іншими мовами. Звучить цей романс і в американських фільмах «Самаліта» та «Поцілунок на удачу».

 Відомо, що музи­ку до нього створив русифікований німець Флоріан Герман, що в 1859 році романс потрапив до збірника циган­ських пісень, що в 1884 році його вперше опубліковано з нотами, але хто додавав до нього нові рядки — є лише окре­мі припущення. Так, існує версія, що трохи подовж­ив текст, будучи безмежно закоханим у свою красуню-наречену, геніальний російський співак Федір Шаляпін; окремі нові рядки романсу звучать у «циганському» виконанні Ніколая Сліченка.

 Найкраща з поміж українських поетичних мініатюр Гребінки — «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала народною піснею. Менш відомі інші йогов романси — «Молода еще девица я была» та «Казак на чужбине» (переспів українського варіанту), який протягом тривалого часу входив до репертуару російського народного хору імені М.П’ятницького.

 Євген Гребінка був серед тих, хто починав упроваджувати в українську літературу народну мову («мужицьку мову», як тоді багато хто називав її). Відомий письменник, історик і публіцист Микола  Костомаров  писав, що Гребінка «первый отошел от прежнего пародического направлення: этот даровитый писатель, сознавая, что слово, которым потешали публику Котляревский и Артемовский, вовсе не искаженное наречие русского языка, а язык, данный судьбою в удел 12 миллионам народа, хотел в своих сочинениях показать способность его к развитию и богатство».

 Твори Євгена Гребiнки - одного з обдарованих і освічених письменників свого часу, перейняті гуманністю почуттiв, благородством поведінки провідних героїв, патріотизмом,  сприяють утвердженню правди і добра.

 На його честь названо мiсто i районний центр в Полтаськiй областi, щорічно в день його народження тут проводяться обласне свято «Гребінчина світлиця» та конкурс читців його творів. Вiдкрито пам'ятник Євгену Гребінці  в місті Гребінці.

 За рішенням ЮНЕСКО  200-рiчний ювілей Євгена  Гребінки визнано знаменною датою у всьому світі.  Це свідчить про те, що його спадщина не тільки документ минулого, вона й зараз дорога людям своїми визначальними рисами і несе світло гуманізму.

 

ДО СВОЇХ ХЛОПЦІВ

Годі, братця, нам мовчати,  
Довго ми мовчали,  
Як другії про всячину  
Невість що співали.  
Хіба ж слово наше, братця,  
Не божеє слово?  
Чим же наша від другої  
Поганшая мова?  
Часом в сім'ї так буває:  
Два брати розумних,  
Третій дурень, кажуть люде,  
А за що? - не знають!  
Воно може і від того,  
Що він, неборака,  
Бачить, які кругом дурні -
З ними не балака.  
Годі ж, братця, нам мовчати,  
Станемо співати:  
Нехай наші пісні слуха  
Старенькая мати,  
Ріднесенька Україна,  
Хай вона послуха,  
Як билися Наливайко,  
Півторакожуха,  
Шах, Підкова, Остряниця,  
І другі гетьмани.  
Як гуляли чайки наші

На синім лимані.  
Як лицарство січовеє  
Під Царград ходило  
І шаблею Чорне море  
Собі полонило.  
Як козаки плюндрували  
Погану невіру,  
І як, часом, погибали  
За святую віру.  
Заспіваймо, як наш Дніпро  
Пороги руйнує,  
А дуб старий схиливсь над ним  
Та чогось сумує.  
Зелений степ, як килим той,  
Окинувсь квітками,  
І щебечуть соловейки  
Темними садами.  
Біля саду кониченько  
Стоїть довгогривий,  
А в садочку з дівчиною  
Козак чорнобривий:  
Цілуються, милуються,  
Мов ті голуб'ята,  
Гарно всюди та весело,  
Що тобі й казати!..  
Нуте ж, хлопці, обзивайтесь!  
Годі вам мовчати!

                                     Євген  Гребінка

Grebinka (1)
Grebinka (2)
Grebinka (3)
Grebinka (4)
0001
0002
0003

Go to top