Календар подій

80 років з дня народження Володимира Забаштанського.

zabashtanskiВолодимир Омелянович Забаштанський — український поет, перекладач, лауреат Шевченківської премії (1986).

Народився 5 жовтня 1940 року в селі (тепер селище міського типу) Браїлів Жмеринського району Вінницької області в робітничій сім'ї. Закінчив сім класів школи і вступив до ремісничого училища в місті Макіївка Донецької області. Після закінчення училища в 1957 році працював на будівництві, кочегаром в котельній цукрового заводу.

В 1958 році стався нещасний випадок, внаслідок якого В. О. Забаштанський втратив зір і руки. Після дворічного лікування в Київському інституті травматології і ортопедії закінчив вечірню школу робітничої молоді, здобувши повну середню освіту. В 1969 році з відзнакою закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Перша збірка віршів «Наказ каменярів» з’явилася друком 1967 року. З 1968 по 1993 роки очолював Республіканську школу-студію «Кобза» при видавництві «Молодь». Перекладав з російської, білоруської, туркменської, осетинської та інших мов.

За життя вийшло 12 основних збірок поета і безліч публікацій у пресі. З'являлися одна за одною книжки справжнього поета: «Віра в людину», «Крицею рядка», «Грані краплі», «Вага слова», «Запах далини», «Жага життя», «Мужністю завдячую тобі»... Тема тяжкої долі українців стала визначальною для нього.

В 1986 році за збірку поезій «Запах далини» удостоєний Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка. Лауреат премій ім. Миколи Островського (1974), Євгена Гуцала (2000), Володимира Свідзінського (2001).

Помер 2 грудня 2001 року. Похований в Києві на Лісовому кладовищі.

19 жовтня 2008 року був відкритий Літературно-меморіальний музей В. О. Забаштанського у Браїлові у стінах браїлівської школи його імені. 30 травня 2014 року у Вінниці з'явилася вулиця Забаштанського, у 2017 році рішенням сесії Браїлівської селищної ради було започатковано премію імені Володимира Забаштанського. 5 жовтня 2017 року на подвір'ї Браїлівської школи було споруджено та урочисто відкрито пам'ятник Володимиру Забаштанському.

Треба хліба людині й металу,

Треба музики і п’єдесталу,

Та, мабуть, над усе до загину

Треба віри людині в людину.

Що людина без віри в людину:

В сивий смуток і радість дитинну,

В людські очі, думки і дороги

Без найменшої перестороги.

Люди можуть за віру картати,

Можуть навіть на горло скарати,

Відібрать в тебе волю єдину,

А ти все-таки вір у людину.

З тої віри, як дуб з жолудини,

Віра в себе гілкує щоднини,

Віра в матір, у друга й дружину

Тужавіє із віри в людину.

Вона корінь отой, що до скону

Живить соками стовбур і крону.

Коли ж дерево в корінь підтяти,

Жить не буде, хоч буде стояти.

Стрінеш душу, блукаючу всюди,

Котрій віри не ймуть більше люди.

Ти повір в її долю полинну

І тим самим врятуєш людину.

Пронеси крізь роки і негоду

В серці віру нескорену й горду

Віра в рідну твою Батьківщину

Починається з віри в людину.

("Віра в людину").

 

0001
0002

Go to top