Календар подій

До 100-річчя від дня народження М. Д. Руденка, письменника, філософа, діяча правозахисного руху.

Rudenko

 

Невільник той,

хто душу не зберіг

і став її двоногою тюрмою

М. Руденко

 

 

Микола Данилович Руденко народився 19 грудня 1920 року в селі Юр'ївка Олександрівського р-ну Луганської області в сім'ї шахтаря. Рано залишився без батька, який загинув у шахті в 1927 році. З 8-ми літ через травму Микола Руденко перестав бачити на ліве око. У сьомому класі Микола Руденко почав писати вірші, які друкували у газетах. Незабаром взяв участь у загальноукраїнському конкурсі юних поетів і виборов стипендію та право вступати до вищого навчального закладу.

1939 року вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Провчився всього два місяці. Почалась війна і його мобілізували разом з іншими першокурсниками. 4 жовтня 1941 р. у перших же боях під Ленінградом був тяжко поранений. Лікарі навіть не сподівалися, що він зможе ходити. Ходити він зміг, але висидіти лекцію - ні, тому, демобілізувавшись у 1946 р., М.Руденко в університет не повернувся.

Був політруком прифронтового госпіталю. Нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни 1 ступеня, шістьма медалями.

Після виходу у 1947 році збірки віршів «З походу» М. Руденко вступив до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ.

Микола Руденко – автор багатьох збірок поезії, романів і повістей, зокрема, «Вітер в обличчя» (1955 р.), «Остання шабля» (1959 р.), «Орлова балка» (1970-і рр.), фантастичних романів «Чарівний бумеранг» (1966 р.), «Слідами космічної катастрофи» (1962 р.), поеми «Хрест» (1976 р.).

Світогляд М. Д. Руденка поступово змінюється. Він разом з іншими волелюбними письменниками захоплюється ідеями перебудови, включається до правозахисного руху. З-під його пера виходять філософські праці «Економічні монологи» і «Енергія прогресу», у романі «Формула Сонця».

На початку 70-х років М. Руденко включився у роботу на захист прав людини, в тому числі національних. Мав тісні стосунки з московськими дисидентами, був членом радянського відділення «Міжнародної амністії».

1974 року за критику марксизму письменника було виключено з лав КПРС, 1975 р.– з СПУ. У 1975 році за правозахисну діяльність був заарештований, але у зв’язку з 30-літтям перемоги амністований як учасник Другої Світової війни ще під час слідства.

У 1976 році у Києві була створена Українська Гельсінська Група, одним із засновників якої був і М. Д. Руденко. Його участь у правозахисному русі закінчилась 1977 року ув’язненням на 7 років та 5 роками заслання.

У 1978 році спеціальним розпорядженням Головліту УРСР були вилучені з обігу (бібліотек і торгівлі) всі твори Миколи Руденко .

У таборах письменник продовжував політичну боротьбу і творчу роботу. Його праці активно друкувалися на Заході. Після повернення із заслання у грудні 1987 року М. Руденко з дружиною виїздить до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки». Очолив Зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінкської Спілки.

У 1988 році Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Миколу Руденка «Українцем року» за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури.

У 1990 році обраний Дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). Лауреат літературної премії Українського фонду культури ім. В. Винниченка 1990 року.

У вересні 1990 року М.Руденко повернувся до Києва. Відновлений у громадянстві, реабілітований.

1993 року за роман «Орлова балка» та збірку «Поезії» Миколі Руденку присуджена Державна премія імені Тараса Шевченка. 1996 року нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

У 1998 році вийшли друком головні праці життя Миколи Руденка – «Найбільше диво – життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії».

Помер 1 квітня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі.

1
2
3

Go to top