Календар подій

День сорока мучеників Севастійських (Сорока святих)

40 velikomuchenikov22 березня Православна Церква відзначає пам'ять сорока Севастійських мучеників — воїнів-християн з міста Севастії (територія сучасної Туреччини), які прийняли мученицьку смерть за віру в Христа.

 Ця подія відбулася в 4 столітті, коли найжорстокіші гоніння на християн вже були позаду. У 313 році імператор Костянтин Великий видав Міланський едикт – указ, за яким християни на всій території Римської імперії зрівнювалися в правах з язичниками. Здавалося, що вже не буде випадків гонінь і мучеництва. Однак на практиці цей закон виконувався лише в тій частині імперії, якою керував сам Костянтин. В іншій частині, якою володів його співправитель язичник Лікіній, християни, як і раніше зазнавали утисків. Більш того, готуючись до війни з Костянтином за владу, Лікіній вирішив очистити своє військо від християн.

 У той час у вірменському місті Севастії одним з воєначальників служив Агріколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока каппадокійців, хоробрих воїнів, які виходили переможцями з багатьох битв. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агріколай уклав їх у темницю. Воїни віддалися старанній молитві і одного разу вночі почули глас: «хто витерпить до кінця, той буде спасенний».

 На наступний ранок воїнів знову привели до Агріколая. На цей раз язичник пустив у хід лестощі. Він став вихваляти їх мужність, молодість і силу і знову запропонував їм відректися від Христа і тим здобути собі честь і розташування самого імператора. Знову почувши відмову, Агріколай звелів закувати воїнів. Однак, старший з них, Кирион, сказав: «Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани». Агріколай зніяковів і наказав відвести воїнів в темницю без оков.

 Через сім днів в Севастії прибув знатний сановник Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: «Візьми не тільки наше військове звання, але і життя наші, для нас немає нічого дорожчого Христа Бога». Тоді Лісій велів побити святих мучеників каменями. Але камені летіли повз ціль; камінь, кинутий Лісієм, влучив в обличчя Агріколаю. Мучителі зрозуміли, що святих убезпечує якась невидима сила.

 В темниці воїни провели ніч у молитві і знову почули, що утішає їх голос Господа: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Дерзайте і не лякайтеся, бо воспріімете вінці нетлінні». Наступного дня суд перед мучителем і допит повторився, воїни ж залишилися непохитні.

 Ці події відбувалися взимку, був сильний мороз. Святих воїнів роздягнули, повели до озера, яке знаходилося недалеко від міста, і поставили під вартою на льоду на всю ніч. Щоб зломити волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. Кожен, хто погодився б відректися від Христа, міг зайти до неї і зігрітися. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один з воїнів не витримав і кинувся бігом до лазні, але ледь він переступив поріг, як упав замертво. О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: зненацька стало світло, лід розтанув, і вода в озері стала теплою. Всі стражники спали, не спав тільки один по імені Аглаї. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з'явився світлий вінець. Правда, вінців було не сорок, а тридцять дев’ять – вінець, призначений для втікача сорокового, було забрано Господом. Тоді Аглаї розбудив інших стражників, скинув з себе одяг і сказав їм: «І я — християнин!» — І приєднався до мучеників. У цьому нічному стоянні і проявилося те єднання, той подвиг віри, який раніше прославив майбутніх святих на полі брані. Вони дійсно здійснювали загальну, єдину справу сповідання віри в Христа ціною свого життя.

 На ранок катувальники з подивом побачили, що мученики живі, а їх стражник Аглаї разом з ними прославляє Христа. Господь завжди чує тих, хто звертається до Нього з вірою і покорою, тому Він прийняв жертву Аглаійя.

 Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки. Під час цієї болісної страти матір самого юного з воїнів, Мелітона, переконувала сина не боятися і перетерпіти все до кінця. Тіла мучеників поклали на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав, і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла його слідом за колісницею. Коли Мелітон віддав останній подих, мати поклала його на колісницю поряд з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на вогнищі, а обвуглені кістки кинуті в воду, щоб християни не зібрали їх.

 Через три дні мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійських, і повеліли йому поховати їх останки. Єпископ з декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.

 Історія сорока севастійських воїнів, які за свою віру в Христа були жорстоко вбиті, нагадує віруючим про те, що колись славу Церкви складали саме мученики. Їх кров стала тим фундаментом, на якому в подальшому християнство зросло, широко поширилося і підкорило весь світ.

Go to top