Календар подій

65 років від дня народження В. Д. Герасим’юка (1956), українського поета, радіожурналіста, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка (2003)

vasil gerasimyuk

«Одне знаю напевно: справжня творчість
завжди існує в одному примірнику…»
В. Герасим’юк

Василь Герасим'юк — один із найвідоміших і найоригінальніших сучасних українських поетів із покоління 80-х років.

 «Це один із небагатьох наших поетів, у віру яких віриш, бо відчуваєш її в тканині мовлення, в ставленні до світу й людини, в неухилянні від ризикiв запитань, від бачення людського блюзнірства, але й – по всьому – у помічанні десь на скелі маленького павучка, що тче образ Богородиці. Герасим’юк – гордий поет. Аристократ української поезії. Його поетична свідомість прагне з гуцульських верхів і дніпровських круч осягти шкалу всесвіту.» Іван Дзюба

 Василь Дмитрович Герасим’юк народився 18 серпня 1956 р. в місті Караганді в сім’ї репресованих Дмитра та Марії Герасим’юків, вивезених із рідного села Прокурава у товарняках, під конвоєм, разом із тисячами інших «пособников бандитских формирований». Один із Василевих дідів був командиром українських січових стрільців, інший — командиром УПА. Останній упродовж певного часу відбував ув’язнення в одному таборі з Йосипом Сліпим. «Але після сенсаційного двадцятого партз’їзду ситуація в імперії почала дещо змінюватися, і я з батьками повернувся в Україну,— згадує поет.— Як мені розповідали, я сильно хворів. До інших хвороб долучився коклюш. Я не міг спати, задихався від кашлю. Тоді мати брала мене на руки і виносила вранці на берег гірського потоку. Там я засинав. Після обіду йшла зі мною до смерекового лісу. Настояне на хвої гірське повітря вливалося в мої дитячі груди, і кашель потроху відступав. Отак материнська любов і Карпати врятували мене від смерті».

 У селі Прокурава на Косівщині Івано-Франківської області минули дитячі літа поета.Писати Герасим’юк почав ще в шкільні роки. Перші поезії митця хвалили і вчителі Коломийської середньої школи, де навчався Василь Дмитрович, і працівники місцевих газет. Його вірші потрапили на сторінки літературних журналів, швидко привернули увагу читачів.По закінченні філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка Герасим’юк працюваву видавництвах «Молодь» і «Дніпро».

 Від перших віршів до першої поетичної збірки («Смереки», К., 1982) поет ішов 10 років і прийшов уже сформованим поетом.Збірка "Смереки" заявила про прихід у літературу справжнього та­ланту.

 «Поет у повітрі» (2002) — одна з вершин його творчостi. За цю збірку Василь Герасим’юк одержав національну премію України ім. Т. Шевченка.

Закоханість у Гуцульщину відчувається в кожному віршіВасиля  Герасим’юка. Характерною рисою  його художніх пошуків  виступає поєднання християнської духовності з давніми гуцульськими віруваннями. Поезія митця має філософське спрямування, насичена прихованими смислами, символами. Автор часто звертається до міфопоетичних образів-символів: образу світового дерева, символу води, вогню, повітря, землі.

Поет виступив продовжувачем традицій верлібру в українській літературі, показав себе у цьому справжнім майстром. До нього верлібр з успіхом використовували Леся Українка, І. Франко, П. Тичина, М. Рильський, інші відомі митці слова.«Авторитети в літературі — П. Тичина, Б.-І. Антонич, В. Забаштанський, Л. Талалай…» - написав Герасим’юк.

 Василь Дмитрович —  був ведучий літературної радіопрограми «На межі тисячоліть». Разом зі своїми співбесідниками розмірковує про сучасний свiт, сперечається, прогнозує, нагадує про нашу духовні біди, думає над тим, як їх позбутися.Iз думок митця - «Поет — це мова; мова наполовину робить поезію сама. Адже мова — це не тільки засіб спілкування, це щось більш глибинне… національне… Мовне питання в Україні — це те, що справді наболіло, і розв’язувати його треба рішуче, методами УПА! Тоді будуть і українські книжки, буде і народ, і все інше!»;  «Ми в Україні боготворимо образ Матері. Це прекрасно — молитися до матері. Може, мим ми і відрізняємося від решти світу»;«Поезія — це мистецтво. Таке велике, як музика. В окремих своїх взірцях поезія стає вищого від музики, хоч вищого від музики, здається, немає нічого».

 Від 2011 — ведучий програм «Діалог» на телеканалі Культура.

 На першому Всеукраїнському кінофестивалі у 1991 році був показаний фільм, знятий за сценарієм Герасим’юка у співавторстві з Василем Портяком — «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали». Фільм замислювався під іншоюназвою: «Сорок сьомий». Саме тоді сотні УПА вели тяжкі бої з військами НКВС у Карпатських лісах. Зокрема, і довкола Космача — одного з найбільших українських сіл із 30 присілками. Василь Герасим’юк вважає, що то був складніший і трагічніший період у житті нашого народу, ніж навіть козацька доба. Звідки бралися сили, щоб чинити опір таким сильним і страшним режимам, якими були гітлерівський і сталінський. Здебільшого то буле сільські хлопці й дівчата, які далі Косава чи Коломиї нічого не бачили. Платили своїм молодим життям, щоб жила посеред нас, українців, Дея незалежності.

 ВасильГерасим’юк — лауреат Національної премії України іменіТ. Шевченка 2003 р.; Премії «Благовіст» НСПУ (1993);Літературноїпреміїім. П. Тичини (1998); Літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука;премії ім. Леоніда Вишеславського «Планета поета» (2012).Він член НСПУ (1983)  й АУП (1997). Від 1993 – голова журі Міжнарродного конкурсу молодих літераторів «Гранослов».

 Його поезія перекладена 20 мовами світу.

Поетичні збірки:

  • Смереки (1982)
  • Потоки (1986)
  • Космацький узір (1989)
  • Діти трепети (1992)
  • Осінні пси Карпат (1998)
  • Серпень за старим стилем (2000)
  • Поет у повітрі (2002)
  • Була така земля (2003)
  • Папороть (2006)
  • Кров і легіт (2012)

Василь Герасим’юк

ЧОЛОВІЧИЙ ТАНЕЦЬ

Ти мусиш танцювати аркан.
Хоч раз.
Хоч раз ти повинен вiдчути,
як тяжко рветься на цiй землi
древнє чоловiче коло,
як тяжко зчепленi чоловiчi руки,
як тяжко почати i зупинити
цей танець.
Хоч раз
ти стань у це найтiснiше коло,
обхопивши руками плечi двох побратимiв,
мертво стиснувши долонi iнших,
i тодi в заповiтному колi
ти протанцюєш пiд безоднею неба
iз криком по-звiриному протяжним.
Щоб не випасти iз цього грiшного свiту,
хоч раз
змiшай iз ближнiми
пiт i кров.
Сину людський,
ти стаєш у чоловiче коло,
ти готовий до цього древнього танцю
тiльки тепер.
З хрестом за плечима.
З двома розбiйниками.
Тiльки раз.

0001

Go to top