• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Календар подій

100 років від дня проголошення І Універсалу Української Центральної Ради (1917) про автономію України

«Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори».

 З «Універсалу Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого»

 З перших днів національної демократичної революції відбувалося згуртування національних сил України, це і привело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, – Української Центральної Ради.

 До Центральної Ради ввійшли представники усіх всіх українських партій – Української соціал-демократичної робітничої партії (УПСР), Української народної партії (УНП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП), дрібних партій. Очолив Центральну Раду видатний український історик, активний діяч національного руху Михайло Грушевський. важливу роль в її діяльності відіграли Володимир Винниченко, Сергiй Єфремов, Симон Петлюра, Борис Мартос та інші.

 Членами Центральної Ради стали відомі українські письменники, історики, юристи, інші представники інтелектуальної еліти. Діяльність Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання, досягнення автономії України.

 Розпочавши свою діяльність із нечисленної групи відомих діячів українського національного визвольного руху, Центральна Рада з часом перетворилася на справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент.

 Центральна Рада об'єднала велику громадських об'єднань, організацій, які діяли в Україні в післяреволюційну пору. За цими об'єднаннями стояла більшість жителів в Україні. Це давало Українськiй Центральнiй Радi всі законні підстави виступати в ролі загальнонаціонального представницького органу.

 В умовах національного піднесення, вiдчуваючи всенародну пiдтримку Центральна рада зробила рішучий крок.

 23 червня (10 червня за старим стилем) 1917 року, в суботу, в Києві сталася історична подія - вперше від часів гетьмана Івана Мазепи Україна відновила автономію. Того дня Центральна Рада на II Всеукраїнському Військовому з'їзді ухвалила - «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого», пізніше названий I Універсалом. Автором його був Володимир Винниченко, який i зачитав його на з`їздi. Бурею оплесків зустріли присутні цей історичний документ.

 Після оголошення Універсалу Михайло Грушевський звернувся до 2308 делегатів із закликом енергійно підтримувати постанови Центральної Ради. Після чого просто біля будинку народного дому відбувся військовий парад.

 Універсали Української Центральної Ради — державно-політичні акти,  які видавала Українська Центральна Рада для широкого загалу. Всього УЦР видала 4 Універсали, які визначили етапи Української держави — від автономної до самостійної. Проголошення суверенної Української Народної Республіки викликало значний міжнародний резонанс. Її визнали в 1918 році: Румунія, Франція, Великобританія, США, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та інші; у 1919 році - Угорщина, Чехословаччина, Ватикан, Голландія, Італія та iншi.

 Причини проголошення І Універсалу:

  • відхилення Тимчасовим урядом вимог делегації Української Центральної Ради на чолі з Володимиром  Винниченком про надання Україні автономії;
  • ініціювання ІІ Військовим з’їздом проголошення автономії України без згоди Тимчасового уряду.

Основні положення І Універсалу:

  • «Однині самі будемо творити наше життя». Проголошення автономії України «не одділяючись від усієї Росії»;
  • засуджувалася політика Тимчасового уряду на переговорах із представниками Українська Центральна Рада;
  • Українська Центральна Рада ставала вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів;
  • скликання Всеукраїнських Установчих Зборів;
  • тільки Всеукраїнські Установчі Збори (Сейм), що будуть обрані загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням, мають право приймати закони України;
  • заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;
  • проголошувалася необхідність створення української скарбниці за рахунок організації збирання податків з населення. Пропонувалось запровадження особливого податку на власну справу.
  • участь представників усіх національностей у державотворчих процесах, визначивши їхні права на вільний розвиток на території України. Висловлювалась надія, що в самостійній побудові нового життя візьмуть участь і неукраїнські народи, що проживають в Україні;
  • необхідність розробки закону про землю, за яким право порядкувати землю належало б винятково народові України.

Наслідки прийняття І Універсалу:

  • фактичне перетворення Центральної Ради на законодавчий орган;
  • створення першого українського уряду – Генерального Секретаріату (28 червня 1917 р.), який складався з 8 секретарств (внутрішніх, продовольчих, військових, земельних, судових, міжнаціональних справ, фінансів, освіти); голова – Володимир Винниченко. До першого складу складу Генерального секретаріату увійшли представники 3-х партій – УСДРП, УПСР, УПСФ.

 Історичне значення І Універсалу Української Центральної Ради:

  • засвідчив прагнення українців до створення власної держави;
  • сприяв подальшому піднесенню Української революції. Підняв авторитет УЦР;
  • визначив позицію різних політичних сил щодо української державності.

 Універсал справив величезне враження на суспільство. Так, на заклик до українцiв сплачувати добровільний податок для потреб Центральної Ради біля її скарбниці вишиковувались черги людей, які бажали внести гроші. На адресу Центральної Ради надсилалися вітальні телеграми від різних  політичних українських організацій. З місць сотнями надходили телеграми, в яких висловлювалася солідарність з Радою.

 Голова УЦР Михайло Грушевський оцінив Універсал як «творення підстав української автономії», як важливий крок до запровадження нацiональної державності.

 «Уся свідома і напівсвідома Україна за тих днів стала на коліна й молитовно, в захваті визволення, в запалі смілості, в високій піднесеній готовності до боротьби, до творчості заспівала «Ще не вмерла України,і слава, і воля»,- так характеризував реакцію населення на проголошення Універсалу Володимир Винниченко.

 В Росії Універсал викликав неоднозначну реакцію. Він став поворотним етапом у стосунках Української Центральної Ради з Тимчасовим урядом. Якщо до проголошення I Універсалу УЦР послідовно підтримувала урядовий курс і розраховувала на позитивне ставлення Тимчасового уряду до ідеї української автономії, то проголошення Універсалу означало перехід в опозицію до нього.

 Голова Тимчасового уряду Г. Львов звернувся безпосередньо з відозвою до «братів-українців», в якій закликав: «Не йдіть необачним шляхом роздроблення сил визволеної Росії, не відривайтеся від загальної Батьківщини, не розколюйте війська, не завдавайте нетерплячим бажанням зараз же зміцнити форми державного устрою України смертельного удару всій державі і самим собі!».

 Тимчасовий уряд не наважився на розправу з Центральною Радою, a вислав  повноважну делегацію для переговорiв. До Києва з метою пошуку компромісу прибули міністри Тимчасового уряду: закордонних справ – М. Терещенко, пошти й телеграфу – І. Церетелі. Трохи пізніше приїхав з фронту О. Керенський, який обіймав дві посади - військового та морського міністра, а також міністра юстиції.

 Після трьох днів дебатів було знайдено компроміс, який був зафіксований у спеціальній урядовій декларації та II Універсалі Центральної Ради. За кілька днів переговорів представникам Тимчасового уряду вдалося змусити Українську Центральну Раду піти на компроміс і відмовитися від деяких положень I Універсалу. Обидві сторони згодилися піти на поступки для того, щоб отримати вкрай необхідні політичні дивіденди. Найголовнішим для Тимчасового уряду було зобов'язання Центральної Ради не проголошувати автономії України самочинно, її публічний осуд самочинних дій і визнання остаточної санкції автономії Всеросійськими Установчими зборами. Разом з тим міністри погодилися визнати Генеральний секретаріат органом крайової влади. Склад секретаріату формувався Центральною Радою, але підлягав затвердженню Тимчасовим урядом. Центральна Рада залишила за собою право розробити проект статуту вищого управління України, а також проект основних принципів земельної реформи в Україні. Тимчасовий уряд не погодився лише з українізацією війська: це порушить єдність управління армією (йшла Перша світова війна).

 I як там не сталося далi: Україна фактично здобула автономію, якої не мала понад 200 років, і змусила Росію визнати цей факт. Перший крок до проголошення державної незалежності було зроблено.

 Батьківшина — це наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що впродовж століть будували свою державу... Тільки в Батьківщині через законну рідну державу народ вповні заспокоює свої духовні й суспільні потреби та осягає найвищий степень ладу, безпеки і добробуту.

Йосип Сліпий

1 (1)
1 (2)
1 (3)
1 (4)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top