Календар подій

140 років від дня народження Варлама Тихоновича Шаламова (1907-1982), російського письменника, поета, публіциста

Тебе обещаю,
Далекая Русь,
Врагам не прощая,
Я с неба вернусь.
Пускай я осмеян
И предан костру,
Пусть прах мой развеян
На горном ветру.
Нет участи слаще,
Желанней конца,
Чем пепел, стучащий
В людские сердца.

Варлам Шаламов

 У листопадi 2017 виповнюється 80 рокiв як урочищi Сандормах в Карелії, до 20-ї рiчницi святкування жовтневої революції за п’ять днiв було розстріляно 1111 чоловiк. Серед вбитих, українська творча елiта - Лесь Курбас і Микола Куліш, Микола Зеров і Валер’ян Підмогильний, Марко Вороний і Мирослав Ірчан, Валер’ян Поліщук і Олекса Слісаренко, Павло Филипович і Григорій Епік, Михайло Яловий і...   Так cталiнською диктаторською системою було розстріляне наше Українське Відродження.

 Про нелюдськi жахи сталінського ГУЛАГу написано сотні книг і збереглися тисячі свідчень, в тому числi й українцiв, але найстрашніші з них належать перу одного з найбільших російських письменників, поетiв і публіцистiв ХХ століття - Варламу Шаламову.

 Серед всіх письменників, які пройшли через пекло сталінських таборів і зуміли вижити, більше всіх дісталося саме йому. Зо два десятки років провів він в таборах і в'язницях, причому, в найстрашніших з них. Для  сучасників документальна проза Шаламова була, можливо, серед найбільшє несподіваних текстів XX століття. «Колимські розповіді» відкрили пересічним громадянам інший світ - світ засуджених, що живуть на самому дні життя, свiт таборів і нелюдських мук. Книги стали, як для радянського так i для зарубiжного читача, чимось по-справжньому новим, дико страшним і абсолютно незнайомим. «…Шаламов, подібно деяким людським геніям, оголив абсолютно іншу природу людини. Того, що показав він, просто не існувало в розумінні людини про саму себе. У цьому сенсі його можна поставити поруч з Достоєвським ...», - написав радянський дисидент, колишній політв'язень, журналіст, літературознавець Сергiй Григорьянц.

 «Будь-який розстріл 37 року може бути повторений», - писав Шаламов. Він вважав, що «…умови можуть повторитися, коли злодійська інфекція охопить суспільство, де моральна температура доведена до благополучного режиму, оптимального стану». Його твори - це не тільки досвід, але урок багатьом поколінням людей. Це треба читати, щоб пам'ятати.

 Як розповідав перший перекладач прози Шаламова на англійську, професор Оксфорда славіст Майкл Нiкольсон, після виходу «Колимських оповідань» в Англії принц Чарльз направив йому лист подяки і рекомендував книгу Варлама Шаламова до вивчення в англійських школах.
 «Діти Англії повинні знати, як їм пощастило, що вони народилися в Об'єднаному Королівстві, а не в Радянському Союзі», - написав він.

 Варлам Тихонович Шаламов народився 18 червня 1907 року в Вологді в родині священика. Його батько - Тихон Миколайович був у місті видною фігурою, оскільки не тільки служив у церкві, а й займався активною громадською діяльністю. Молодший син у великій багатодітній родині часто не знаходив спільної мови з категоричним батьком. Мати майбутнього письменника - Надія Олександрівна, була зайнята господарством і кухнею, але любила поезію і була ближче до сина. Їй було присвячено вірш, що починався так: «Моя мати була дикунка, фантазерка і кухарка».

 Ще в дитинстві проявляється художня обдарованість майбутнього письменника - він пристрасно читає  книги - від Дюма до Канта, від Хлєбнікова до Пастернака і Блока. У своїй автобіографічній повісті про дитинство і юність «Четверта Вологда» Шаламов розповів, як формувалися його переконання, як зміцнювалась  жага справедливості і рішучість боротися за неї. Його юнацьким ідеалом стають народовольці – за жертовність подвигу та за героїзм опору  могутності російського самодержавства.

 Шаламов отримує середню освіту у Вологдi, a в 1924 приїжджає до Москви i працює два роки на заводі. В 1924 вступає на юридичний факультет Московського державного унiверситету на факультет радянського права. Провчившись всього два роки він був відрахований за те, що приховав відомостi про  батька-священика. В цей час Варлам Шаламов пише свої перші вірші, жоден з яких не дійшов до читачів. При першому арешті родичі спалили всі його папери. Вже тодi, в університеті, в нього формується загострене почуття соціальної справедливості.

 19 лютого 1929 Шаламова заарештовують за участь у підпільній троцькістської групі та участь в демонстрації опозиції з гаслами «Геть Сталіна!» та «Виконаємо заповіт Леніна!».  Пізніше в автобіографічній прозі «Вiшерский антироман» (1970-1971, не завершена) письменник напише: «Цей день і годину я вважаю початком свого суспільного життя - першим справжнім випробуванням в жорстких умовах».

 Далі в'язниця та відбування покарання в Вiшерському таборі (Північний Урал). Це був його перший термін, три роки, після яких він навіть зміг повернутися в Москву. У 1931 році Шаламов був звільнений і відновлений в правах.

 У 1932 письменник повертається в Москву і починає друкуватися в московських виданнях - як журналіст. В цей час йому вдається опублiкувати декілька оповідань. Одна з перших великих публікацій - новела «Три смерті доктора Аустін» - в журналі «Жовтень» (1936).

 В червнi 1934 Шаламов одружився на Галиною Гудзь, а в 1935 в них народжується дочка Олена. Здається життя починає налагоджуватися. В його планах в тридцять сьомому році випустити в світ збірку оповідань. Але - в ніч на 12-е січня 1937-го в його двері постукали ... Він знову був заарештований і засуджений, за «контрреволюційну троцькістську діяльність». Шаламов вже знаходився в слідчому ізоляторі, коли в журналі «Літературний сучасник» вийшло його оповідання «Пава і дерево». Наступна публікація письменника (вірші в журналі «Знамя») з’явилася  аж через двадцять років - в 1957. А далі п'ять років виснажливих робiт в колимських таборах та на золотих копальнях.

 Розкручений репресивний сталінський маховик продовжував ламати та знищувати людськi долi. За те, що назвав Iвана Буніна російським класиком, 22 червня 1943, Шаламова повторно засуджують на десять років - за антирадянську агітацію.

 Вiн трохи друкувався між своїми термінами, одне з оповідань вийшло у світ, коли у Шаламова вже вибили плечові суглоби на допитах. Всю решту життя він через це дивно рухав руками. Тоді ж йому пошкодили і вестибулярний апарат: сідаючи в низьке крісло або стілець, він на секунду втрачав свідомість.

 Кілька разів письменник був на волосок від смерті, намагався втекти. Те, що він пережив весь термін свого ув’язнення - вже диво. Ще більшим здається дивом, що вижили його творчі здібності. В саморобних зошитах з обгорткового паперу він несамовито пише, радіючи повернулися силам.

 З 1946, закінчивши восьмимісячні фельдшерські курси, Шаламов став працювати в Центральній лікарні для ув'язнених в селищі Дебин. Через дванадцять років таборів, у нього  нарештi з'являється можливість  писати. З 1949  він весь вільний час писав - «на звороті старих рецептурних книг, на смужках обгорткового паперу, на якихось кульках». Здавалося, що це стало для нього  порятунком.

 У цей період табірного життя Шаламов  пише поетичний цикл «Колимські зошити». Збірка об’єднала з 6 розділів: «Синій зошит», «Сумка листоноші», «Особисто і довірливо», «Золоті гори», «Кiпрей», «Високі широти». Вперше «Колимські зошити» в повному обсязі опубліковані аж в 1994. Складалося враження, що ніби своїми віршами Шаламов намагався відтінити всі жахи свого життя і свого покоління. У поезії поет оспівує духовну силу людини, здатного навіть в страшних умовах табору думати про любов і вірність, про історію та мистецтво. Це дзвінка лірика незломленої душі, в якій сплавлені образи суворої північної природи і трагічна доля поета.

 У 1951 Шаламов звільнений з табору. За умовами вироку вiн залишається на Колимі, так як жити в великих містах йому ще заборонено.

 Варламу Тихоновичу вдалося умовити знайомого лікаря, який повертався на велику землю, передати свiй «Синiй зошит»  Борису Пастернаку, єдиному шановному ним поету. Розповідають, що той ходив по Передєлкіно і всім говорив: «Ось, дивіться, є в Росії поети, які чудові вірші ...». Пастернак відповів Шаламову великим листом, послав свій переклад «Гамлета» з дарчим написом. Їх недовге листування було дуже важливим для поета.

 У листопадi 1953 нарештi отримано дозвіл на звільнення та виїзд. Але повертатися не було куди. Ciм'я Шаламова на той час розпалася, доросла дочка не знала батька, здоров'я було підірване таборами, і він був позбавлений права жити в Москві.

 Письменник приїжджає в Москву на два дні, зустрічається з Борисом Пастернаком, з дружиною і дочкою. Однак жити у великих містах йому було не можна, і він поїхав в Калінінську область, де працював майстром на торфорозробках, агентом з постачання.

 У 1956 р Шаламова реабілітовано i вiн повертається в Москву, працює в журналі «Москва» позаштатним кореспондентом. Перший час після повернення з таборів життя налагоджується: робота, публікації, нова дружина. У 1960-х рр. вийшло кілька збірок віршів, але його проза редакціями не приймалися. Та письменник продовжує активно працювати. З-під його пера вийшли повісті: «Четверта Вологда», «Вішера», «Федір Раскольников», збірка оповідань «Рукавичка», вірші, статті та есе.

 У 1961-1967 роках вийшли книги віршів «Кресало», «Шелест дерев», «Московські хмари», «Точка кипіння». І весь цей час він одержимо продовжував писати головну свою книгу - «Колимські розповідi»  (1954 -1973). Вона складається з шість збірок оповідань і нарисів -  «Колимські розповідi», «Лівий берег», «Артист лопати», «Нариси злочинного світу», «Воскресіння модрини», «Рукавичка, або КР-2».

 Шаламов після повернення з таборів був змушений вирішувати особливе художнє завдання: як розповісти людям, якi ніколи не відчували «стану залюдяностi», не переживали жахливий досвід Освенцима і Колими, про те, що там відбувалося? У художній літературі - не тільки російськiй, а й світовiй - до Шаламова не було методу, який дозволяв передати той стан, коли «тисячолітня цивілізація злітає, як лушпиння, і звірине біологічне начало виступає в повному оголенні, залишки культури використовуються для реальної та грубої боротьби за життя в її безпосередній, примітивній формі».

«... Тут зображені люди у вкрай важливому, не описаному ще нiколи стані, коли людина наближається до стану, близького до стану залюдяності. Проза моя - фіксація того невеликого , що в людині збереглося. Яке ж це невелике? І чи існує межа цьому малому, або за цією межею смерть - духовна і фізична?».

 Перша публікація «Колимських розповідей» відбулася в 1966 в нью-йоркському «Новому журналі», в якому були надруковані чотири частини. Роком пізніше деякі історії з колимського циклу, а також інші роботи Шаламова, з'явилися в Німеччині, де була видана книга «Розповіді укладеного ШалаНова», яку через кілька років уже перевели на французьку та інші європейські мови. Однак легендарний письменник так і не побачив жодної публікації своїх робіт про ГУЛАГ в радянській періодиці. Лише за часів перебудови в товстих літературних журналах почали з'являтися роздiли iз знаменитого циклу. Перше максимально повне зібрання «Колимських оповідань» вийшло в Росії лише в 1992 роцi.

 23 лютого 1972 р «Лiтературнiй газетi» було надруковано лист Варлама Шаламова, в якому він протестував проти появи за кордоном його «Колимських оповідань». Він хотів і мріяв, щоб його пережитi спогади, оплачені власною кров'ю, болем, муками, були надруковані в рідній країні, яка стільки пережила і вистраждала. У 1973 його приймають до Спілки письменників.

 Табори починають брати своє: у письменника розвивається важка і рідкісна хвороба - органічне ураження центральної нервової системи, пов'язаної з порушенням координації рухів. Йому було необхідно неврологічне лікування, а йому загрожує психіатричне. Вид у нього був жахливий, його хитало як п'яного, він падав. Шаламова піднімали, а він, не випивши ні граму спиртного, діставав довідку про своє захворювання. Він практично сліпне, глухне і втрачає здатність пересуватися.

 Варлама Шаламова поміщають в будинок інвалідів: лікарняна піжама нагадує йому арештантську робу. За спогадами людей, що відвідували його, він знову відчув себе в'язнем і сприйняв будинок інвалідів як в'язницю і насильницьку ізоляцію. Він не хотів спілкуватися з персоналом, зривав з ліжка білизну, спав на голому матраці. Та навіть в цих умовах, він зберігає ясний розум і продовжує складати вірші. Написати він їх не може, тому диктує своїм відвідувачам.

 Він просить зробити із записаних віршів збірку, давши їй назву «Невідомий солдат» і висловив побажання, щоб їх віднесли в журнали. Але вірші редакцiї не приймали. Зате вони були опубліковані за кордоном в «Віснику російського християнського руху» iз заміткою про становище Шаламова. Після цієї публікації про письменника  заговорили зарубіжні радіостанції. В 1981, у Франції,  Варлам Шаламов був удостоєний високої літературної нагороди - премії Свободи. I багато закордонних кореспондентiв мріяли побачити його - Данте XX-го століття. Така увага до автора «Колимських розповiдей», великий том яких вийшов російською мовою в 1978  в Лондоні, починало турбувати владу.

 Тим часом письменник переніс інсульт. 15 січня 1982 після поверхневого обстеження медичною комісією Шаламова переводять в інтернат для психiчно хворих людей, з дiагнозом слабоумство. Під час транспортування, верхнього одягу на письменнику не було, Шаламов застудився i захворів на пневмонію. Запалення легенів після цієї поїздки і вбило його. Дивом розшукали його, в останню хвилину друзі, і тим врятували від поховання безслідно у братській могилі ...

 Варлам Тихонович Шаламов помер 17 січня 1982 року.

 Громадянської панахиди в Спілці письменників, яка по-сутi відвернулася від Шаламова, було вирішено не влаштовувати, а відспівати його, як сина священика, за православним обрядом в церкві. Поховали письменника на Кунцевському кладовищі, недалеко від могили Надії Мандельштам, в будинку якої він часто бував в 1960-і роки. На похороні були присутні близько 150 чоловік. На могилі Шаламова був встановлений пам'ятник роботи його друга Федота Сучкова, який також пройшов через сталінські табори. У червні 2000 пам'ятник Варлама Шаламова був зруйнований i відновлений в 2001.

 У 1987 в Росiї з'явилися перші публікації його прози. З 1991 у Вологді діє шаламовська експозиція в будинку, де народився і виріс письменник, і де зараз розташовується обласна картинна галерея. Тут щороку в дні народження і смерті письменника проводяться вечори пам'яті, а також проходять Міжнароднi шаламовськi читанння. У 2007 вiдкрито меморіал Варлама Шаламова в Красновишерску — місті, яке виросло на місці Вішлага, де він відбував свій перший термін. На його честь названо астероїд 3408 Шаламов.

«Книги Шаламова, особливо його «Колимські розповіді», назавжди залишаться в золотому фондi російської літератури і прикладом тієї художньої висоти, яку не могли взяти багато письменників, які писали про радянські табори». Микола Коняєв, російський письменник.

«…він випереджав розвиток російського суспільства. Ніхто не зміг так написати і так глибоко передати позамежну суть досвіду, який ми пройшли. Зараз ми тільки підходимо до розуміння цих жахливих процесів і підходимо, спираючись на те, що оголив Шаламов». Сергiй Григорьянц, журналіст, літературознавець, радянський дисидент, колишній політв'язень.

Трудная жизнь прожита почти даром.
Вот бы занятье роялям, гитарам...
Чем не предмет площадного искусства –
Это, судьбу победившее чувство?

Время отброшено в средневековье.
Снег, окропленный чистейшею кровью.
Рев палачей и мужские рыданья.
Где вы живете, лучи состраданья?

Около спиленных лагерных вышек
Жизнь поднимается выше и выше.
Все здесь испытано, все нам знакомо.
Все – от концлагеря до космодрома.

Варлам Шаламов   1961

1001   копия
1001

Go to top