Календар подій

145 років від дня народження Леся Семеновича Мартовича (1871-1916), українського письменника, громадського діяча

 Лесь Мартович (Олекса Семенович Мартович) народився у родині сільського писаря.

 Із 1882 Лесь Мартович — учень Коломийської гімназії, де знайомиться з Василем Стефаником. Разом вони вступили в таємний гурток, за що тяжко поплатились, поскільки їх виключили із гімназії. Дійова, неспокійна натура штовхала його у вир подій — де найважче, найнебезпечніше. Всюди і все встигав: працювати в нелегальному гуртку, члени якого проводили серед селян культурно-освітню роботу; готувати доповідь на політичну чи літературну теми; послухати й обговорити доповіді товаришів; а ще ж збирає і вивчає фольклорні матеріали; видає свою літографовану газету «Збірка»; засновує по селах читальні, тощо. Знайомство з забороненою літературою, зближення з радикально настроєною інтелігенцією (Михайлом Павликом, його сестрою Анною, «вчителем соціалізму» Северином Даниловичем), дружба з Василем Стефаником, активна громадська робота — все це будило в майбутньому письменникові стремління до високих людських ідеалів — свободи, рівності, справедливості. Це зіграло величезну роль у подальшому формуванні молодого літератора як громадянина, занепокоєного питаннями соціального і політичного устрою суспільства. Невипадково теми безпросвітного життя селянства, з котрого «деруть псяюхи», підступної бутафорності життя австрійських виборів, драконівських законів порушені вже в першому оповіданні «Нечитальник». (1889).

 Через конфлікт з учителями-шляхтичами Мартович змушений був перейти в Дрогобицьку німецьку «Вищу реальну гімназію ім. Франца Йосифа», куди трохи пізніше прибув і Стефаник, «вигнаний за політику». У червні 1892 року він закінчує гімназію і записується на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років (1909). Батько не мав змоги утримувати сина в університеті. Розраховувати довелось тільки на себе. З 1893 року почалася уперта, виснажлива праця в адвокатських канцеляріях, з безкінечними переїздами з місця на місце, боротьбою з хворобами та злиднями.

 Але і в цих складних життєвих ситуаціях він не шкодував себе, коли йшлося про громадські інтереси. Так, нехтуючи особистою невлаштованістю і матеріальною скрутою, він погодився редагувати газету «Хлібороб» (1893) за мізерну платню — 30 гульденів, а в 1897—1898 роках став редактором «Громадського голосу» — газети, що ледве животіла. Захворів І. Франко, змушений виїхати М. Павлик (редактори «Громадського голосу»), всі інтелігентні радикали також відцуралися її. Цю неймовірно важку ношу взяв на себе Мартович. Одержував 30 золотих ринських на місяць. Не маючи помешкання, спав у редакції. А газета виходила регулярно і без запізнень.

 Працював у Львові, Дрогобичі, Городку і Стрию. Перша збірка оповідань під назвою «Нечитальник» вийшла у Львові 1900 року в «Українсько-руській видавничій спілці». Вслід за нею вийшли ще дві збірки: «Хитрий Панько» (1903), «Стрибожий дарунок» (1905). Популярність Мартовича-письменника неухильно зростає. Його читають і високо оцінюють І. Франко, О. Кобилянська, Леся Українка та ін. Готуючи до видання альманах «З потоку життя», М. Коцюбинський не мислив його без участі галицьких письменників, що «загнали у кут наших українських. Я такий прихильник Вашого таланту, — звертається він до Мартовича, — так люблю перо Ваше, що вже бодай для того варто щось мені надіслати».

 Постійні переїзди, недоїдання, особиста невлаштованість виснажували письменника вкрай. Хвороба прогресувала і заважала не тільки творчій праці (з 1905-го до 1910 року не написано жодного твору), а й примусила відмовитися від юридичної практики (1911). Цілюще вплинув на Мартовича вихід двох його збірок у Москві (1910, 1911) — «Войт й другие рассказы» в перекладі і з передмовою О. Назарієва. «Він вражає таким глибоким знанням народного життя, звичаїв і навиків селян, — захоплено писав російський побратим, — відзначається такою здатністю помітити і передати найдрібніші злами душі мужика, що це дає нам право поставити Мартовича поряд з найкращими сучасними побутописцями села».

 З піднятим настроєм, з новою силою Мартович пише оповідання «Народна ноша», «Пророцтво грішника», «Жирафа та Ладо» (надруковані після смерті); розпочинає драму «Політична справа», повість «Село Підойми» (обидва твори незакінчені); на одному подиху закінчує найвизначніший твір — повість «Забобон» (1910 - 1911), де, за словами професора М. Рудницького, «мужицький світ» і інтелігентська галицька провінція оживають від його слова, всміхаються до нас тими самими рисами безжурної погоди, зморшками викривленого обличчя, борознами, пооракими від жовчі...».

 В перервах між художньою творчістю, приступами хвороби Мартович готувався до захисту докторської дисертації, яку він захистив у 1914 році. Його навістив одного разу І. Франко.

 Помер Лесь Мартович 11 січня 1916 у селі Зубейки, похований у с. Монастирок. У будинку, в якому жив Л. Мартович, наразі міститься школа в селі Зубейки Львівської області.

 Літературна спадщина Мартовича складається з 27 оповідань, сатиричної повісті «Забобон», кількох незакінчених творів, низки публіцистичних праць. Вчені-літературознавці багато і справедливо сказали про те, що Мартович був передовим діячем свого часу, проповідником високих соціальних і етичних ідеалів, пристрасним борцем з низьким, фальшивим, підлим. Значно менше уваги звертається на те, що Мартович великий художник, який залишив нам сатиричні твори непересічної естетичної цінності.

 Сатира Мартовича має виняткове ідейно-естетичне і виховне значення. Відгукуючись на злобу дня. Мартович намагався зачепити найголовніші проблеми життя людини і людства. Його гострий проникливий розум ніколи не зупинявся на поверхні життя, а проникав у глибину явищ, в їх сокровенну сутність. Наділений геніальним талантом відтворювати душу, думи і голоси своїх краян, їхні жалі і турботи, інтелігентність серця і силу творчого розуму народу, Мартович сам став його сумлінням, його любов'ю і його сміхом. Творчість Мартовича насичена думкою, всеохоплююча, інтелектуальна. В цьому її сила і джерело безсмертя.

Твори

  • Лумера
  • Іван Рило
  • Винайдений рукопис про руський край
  • Мужицька смерть
  • За топливо
  • За межу
  • Ось поси моє
  • Зле діло
  • Стрибожий дарунок
  • Відміна
  • Гарбата
  • Грішниця
  • Хитрий Панько
  • Квіт на п’ятку
  • Війт
  • Смертельна справа
  • Булка
  • Прощальний вечір
  • Народна ноша
  • Забобон

Видання

  • Не-читальник, «Чернівці», 1889;
  • Хитрий Панько і ін. опов., Львів, 1900;
  • Стрибожий дарунок і ін. опов., Львів, 1905;
  • Забобон, Повість, Львів, 1917 (Київ, 1926);
  • Оповідання, Львів, 1922.

Martovich (1)
Martovich (2)

Go to top