Календар подій

115 років від дня народження Івана Юхимовича Сенченка (1901—1975), українського письменника

  Іван Юхимович Сенченко народився в селі Наталиному (нині Красноградського району Харківської області).

 Його батько, не маючи землі, змушений був працювати чорноробом, хористом, садівником, крамарем, церковним регентом.

 Іван спочатку навчався в Костянтиноградському чотирикласному училищі, яке закінчив 1916 року. У 1916—1920 роках в учительській семінарії. У студентські роки приятелював із майбутнім письменником Олександром Копиленком — уродженцем Костянтинограда. Літературним зацікавленням хлопців значною мірою сприяли роздуми над прочитаними книгами та суперечки при їх обговоренні.

 1920 року Сенченко вчителював у рідному селі, потім був інструктором позашкільної освіти в Костянтинограді. 1921 року, переїхавши до Харкова — тодішньої столиці України, працював продавцем у книгарні, бібліотекарем, учителем української мови у робітничому гуртку. Водночас від 1921 року друкувався в газетах і журналах: «Селянська правда», «Вісті», «Студент революції», «Комунарка України», «Сільськогосподарський пролетарій», «Шляхи мистецтва» та інших, довкола яких гуртувалася літературна молодь.

 Першими творами Івана Сенченка були вірші, проте шлях у літературі, за власним визнанням, він почав з оповідання «Чорноземні сили» (1922).

 У 1924—1925 роках Сенченко надрукував книжки «Петля», «Інженери», «Оповідання» (1925), які завершували учнівський період творчості.

 У 1924—1928 роках Іван Сенченко навчався на філологічному відділенні Харківського інституту народної освіти.

 В 1925—1928 роках він належав до літературних організацій «Плуг» і «Гарт», потім до ВАПЛІТЕ.

 Від серпня 1926 року Сенченко працював у журналах «Вапліте», «Літературний ярмарок», «Пролітфронт», обіймаючи посаду відповідального секретаря.

 Поїздки з Харкова додому та у Красноград допомогли письменникові зібрати матеріал для «червоноградського» циклу, започаткованого 1926 року повістю для юних читачів «Паровий млин». Тоді ж з’явилися оповідання «У золотому закуті», «Історія однієї кар’єри» (1926), а згодом повісті «Подорож до Червонограда» (1927), «Червоноградські портрети» (1928), «Фесько Андибер» (1929).

 У 1920-х роках Сенченко видав кілька збірок, найповнішою з яких була «Дубові Гряди» (1927, друге видання — 1929). Тоді ж він остаточно утвердився і як дитячий письменник. 1927 року в журналі «Червоні квіти» було надруковано повість «Безпритульні».

 1929 року вийшла друком книжка нарисів Сенченка «По єврейських колоніях Криворіжжя та Херсонщини». Від грудня 1928 року до лютий 1930 року письменник працював над твором нового для нього жанру — кіноповістю «Комуна».

 У квітні 1930 року Сенченко разом із делегацією письменників України побував на Турксибі з нагоди його відкриття. На основі отриманих вражень з’явилися подорожні нотатки «Гіганти пустель» (1932) — своєрідні роздуми про минуле, сучасне й майбутнє краю. Невдовзі побачив світ перший «виробничий» роман Сенченка — «Металісти» (1932). Після «Металістів» Сенченко знову звернувся до життя села, зокрема у «Повісті про Клима» (1933), написаній своєрідними «кадровими» сценками, у стилі кінооповіді.

 На початку 1933 року письменник вирушив у нову подорож — на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Внаслідок того народилася книжка «Право на героїзм» (1934) про в’язнів-будівників. 1934 року Сенченко створив своєрідну книгу «спогадів» — розповідь політв’язня часів революції 1905 року — «За ґратами». Того ж року написав образок з робітничого фольклору «Випадок на старій Юзівці», надрукований лише 1971 року. 1936 року побачила світ (створена ще 1933 року) історична повість з життя Франції 11 століття «Чорна брама», яка мала схвальні відгуки критики. Новим успіхом письменника стала повість для дітей «Руді вовки» (1936), де він гостроцікаво розповів про наших предків-слов’ян.

 Ще один «виробничий» роман «Напередодні», присвячений історії виникнення Луганського паровозобудівного заводу, написано 1938 року. Трохи раніше, 1939 року, Сенченко написав оповідання «Діоген», у якому виразно відчутне письменницьке проникнення у внутрішній світ людини.

 1940 року, після досить тривалої перерви, в українській літературі з’явився майже десяток збірників оригінальної малої прози, і серед них — книжка Івана Сенченка «Новели», що стала помітною віхою на творчому шляху письменника. У короткому прозовому жанрі він «зазвучав» якнайкраще. Збірка, в основному, була схвально сприйнята і читачем, і критикою.

 Від жовтня 1941 року Сенченко перебував в евакуації в Алма-Атинській області, вчителював у селі. 1943 року його викликали до Москви й запропонували посаду відповідального секретаря журналу «Україна», де він працював після переведення до Харкова, а згодом — до Києва.

 У воєнні роки письменник виступав із критичними статтями: «Образ бійця», «Думи і мрії», «Про золоте яблуко», «Живий Котляревський», «Євген Гребінка», «Остап Вишня» тощо, опублікованими на шпальтах «Літератури і мистецтва» та «Літературної газети». У цей період він написав і деякі художні твори — невеличкі за обсягом збірки оповідань та п’єс-одноактівок «Віч-на-віч» (1941), «Вітрила нап’яті» (1943), а також оповідання «Кінчався вересень 1941 року», опубліковане 1945 року в журналі «Українська література», низку яскравих публіцистичних статей і нарисів.

 У 1950-х роках Сенченко зробив кілька вагомих відкриттів і для себе самого, і для читача. Це стосується циклу оповідань з життя київської робітничої Солом’янки: «Рубін на Солом’янці», «На Батиєвій горі», «На калиновім мості», «Про лист з крапками», «Денис Сірко», «Син Дмитрій». Чи не найяскравішою подією у літературному процесі 1950-х став «солом’янський» цикл Сенченка. У ньому, як згодом і в «донецькому», завершеному 1964 року («Під териконом», «Рідний Донецький край», «Жовта волошка», «Цвіт королевий» та ін.), письменник постає вже цілком зрілим майстром.

 У 1950—1960-х роках Сенченко багато працював над книжками для юного читача: «Мої приятелі» (1951), «Два дні з життя Женьки і Левка» (1957), «Діамантовий берег» (1962), «Дороги — близькі й далекі» (1965). 1958 року було перевидано повість «Руді вовки».

 Із середини 1960-х років Іван Юхимович видавав книжечки для п’яти-шестилітніх дітей. Оповідання, що з’являлися у дитячій періодиці, вийшли згодом окремими збірками: «За лісом, за пралісом золота діжа встає» (1965, друге видання — 1978), «Сім господинь» (1969). Наприкінці 1960-х у митця виник задум повісті з дореволюційного життя Червоноградщини.

 Упродовж 1967—1972 років працював він над своїм вершинним твором — повістю «Савка», поставивши перед собою завдання утвердити неминущу життєву силу й самоцінність буття через його філософське осмислення у буденних проявах. Сенченко — автор статей про творчість Тараса Шевченка: «Інтерес Шевченка до природознавства» (1934), «Із записок читача про Шевченкову прозу» (1937) та ін. Сенченко присвятив Шевченкові драматичний етюд «Змагання» (1922).

 Сенченко багато працював над перекладами українською мовою творів російський письменників, зокрема: Олександра Радищева, Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя — «Вечір проти Івана Купала», «Страшна помста»; Максима Горького, Володимира Бєляєва. Сенченку належить низка публіцистичних статей і літературно-критичних праць про творчість Павла Тичини, Петра Панча та інших українських письменників.

 Цілому ряду українських літераторів, які належать до різних поколінь, Сенченко допоміг у пошуку власного слова. Серед них — Олександр Копиленко, Юрій Смолич, Терень Масенко, які з вдячністю згадували його повчальні уроки. Рукописи багатьох молодих письменників у 1950—1960-ті роки пройшли через руки та вимогливо-доброзичливу оцінку Сенченка-редактора.

 Помер 9 листопада 1975 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

 

Senchenko (1)
Senchenko (2)
Senchenko (3)
Senchenko (4)

Go to top