Календар подій

День пам’яті жертв голодоморiв

 Потiм буде голод…

Який? Такий, що краще  i не чуть.

Такий страшний. Ти свiте, лиш послухай:

у  їжу все йшло – i гiєни, й цвiт…

Хай пишуть, що тодi була посуха…

Яка посуха? То був геноцид.

То геноцид був. Царське повеління.

Наказ  - корiння знищити моє!

Бо ж першим помирало покоління,

Яке ще пам`ятало, хто ми є…

Валерiй  Герасимчук

 

 25 листопада в Українi  національний День пам'яті жертв голодоморів. 

 Це щорічний національний День пам'ятi, що припадає на четверту суботу листопада, вiдповiдно з Указом президента  України № 431/2007 від 21 травня 2007р. 

В ці дні Україна і все світове українство вшановують пам’ять більше десяти мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, непохованих доль.

 1932 - 1933-й роки… Найчорніші між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого Голоду, як той, що випав на долю нашого народу з найбільш родючими землями Європи.

 Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованого європейського світу, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею Європи, небачений Голод забрав у могилу мільйони людей? Що це було?!

 Це був більшовицький геноцид! Це була безкровна, людоморська війна тоталітарної системи проти українського народу! Це була тільки зла воля одних людей проти інших. І багато десятиліть ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.

 Причиною Голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

 Сталін неодноразово проголошував, що «Україна є найбільш слабкою ланкою радянської системи». Українські селяни багато століть жили за умов приватної, а не общинної власності на землю, отже, найбільш запекло опиралися колективізації. Лише в 1930 році в Україні спалахнуло декілька десятків селянських повстань, які придушила Червона Армія та війська ГПУ. У цих повстаннях брало участь населення всіх національностей, що мешкали в Україні. Серед української інтелігенції і навіть частини місцевої комуністичної еліти були сильні настрої на користь незалежності України. Отже, Україну треба було остаточно поставити на коліна. «Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті — нема проблем» - писав Джеймс Мейс  історик, політолог, дослідник голодомору в Україні.

 Спочатку було слово — колективізація, а за ним ще довга шеренга слів-чужинців — агітація, конфіскація, екзекуція, реквізиція, експропріація, продрозверстка, ліквідація... що несли з собою нечуване приниження, несправедливість, насильство для працьовитого українського селянина.

 Сільська влада почала погрозами і тортурами домагатися від селян їх вступу до колгоспiв. Той хто опирався, i  хотів самостійно садити, орати, сіяти, - ставали ворогам народу.

 Далі була продрозверстка. Розмова iз селянами була ультимативною. Зерно вимагали здати у стислi строки. За невиконання все село записували на Чорну дошку. Потрапити туди — означало пiдписати собi смертний вирок. 

 Представники мiсцевої влади організували у селах спецiальнi бригади, що вимагали вiд кожного негайно вивезти на станцiю зерно, а в разi непослуху позбавляли волi на 10 рокiв.  Забирали все. Пшеницю, жито, просо i квасолю. Брали і сім’я динь, кавунів та гарбузів, птицю, худобу та будь-які запаси їжі.   Осінню 1932 року Україну охопив Голод.

 Уздовж кордону України, де вмирали цілі села, де живі не встигали ховати мертвих, були виставлені збройні заслони. Жодна душа не повинна була вирватися з уготованого їй пекла. Законом виданим 1932 року заборонялось збирати навіть колоски у полі. За це садили в тюрму на 5 років і конфіскували майно, а інколи засуджували до розстрілу.

 Голод пішов по Україні. Смерть косила людей. Помирали  просто неба, на шляхах, у холодних хатах, на лавах вокзалiв. Помирали  поодинцi і сім’ями. Гинули найкращі. Гинули працьовиті, самостійні хазяї, господарі, яким інкримінували куркульський саботаж. Відходили в небуття сільські майстри і винахідники, яких ніколи не бракувало в Україні, серед яких було чимало обдарованих природою людей. Лягали в сиру землю непокірні козацькі нащадки, сільська інтелігенція, що не могли змиритися зі свавiллям влади.

 У цій безкровній війні тоталітарної системи з українським народом знищувалась людина не лише фізично, руйнувалася народна душа.

 Далi була страшна весна тридцять третього. Люди паслися на травi, як худоба. Їли листя з липи, їли котiв i собак. Було зафіксовано навіть випадки людоїдства. Обривався вiчний живий ланцюг поколiнь. Руйнувалися сiм’ї, родиннi зв’зки. Народовi було завдано удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ. Як їм хотiлося жити!

Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. В історію України сторінки 30-тих рокiв  вписанi кривавими і чорними кольорами.

З тих пір пройшло понад вiсiмдесят рокiв, але час не загоїв  рану на душі українського народу!  Болить вона, болить i  сьогоднi…

 З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і молилися…

 О 16:00 давайте разом запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору. Хай ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги, щоб подібне ніколи не повторилося.

Цього року 32 країни свiту оголосили про  проводення заходiв поминання жертв Голодоморiв  в Українi.

 

Великдень -33

 

В очах калини – дума невесела.

Лiхтарик слова пiднесу до вiч –

У чорних рамах – тихi бiлi села,

        Берези – замiсть поминальних свiч.        

I тiнi … тiнi … Легiони тiней,

Що хлібця просять. А його нема.

Безумна матiр валку перестрiне,

Та вимолити крiхтку дарма…

Смiється вождь у хатi на портретi

До цих примар, сташнiших вiд бiди.

Сiв на порозi пухлий тридцять третiй

Зi  жмутком пiсної лободи.

Весна. Великдень. Янголи зчорнiлi.

В саду хрущi над вишнями гудуть.

Нема душi у зболеному тiлi –

Подибала в небесну каламуть.

Пiд церквою, що без хрестiв  i дзвонiв,

У світлий день, що тихо споночів,

Хлоп`ятко кволе на хмiльнiм осоннi

Їсть з кулачка прозорого хрущiв.

…В очах калини дума невесела.

Лiхтарик слова пiднесу до вiч –

В тернових вiнцях – українськi села,

I бiль наш – замiсть поминальних свiч.

 

Любов Проць

 

Golodomor (1)
Golodomor (2)
Golodomor (3)
Golodomor (4)

Go to top