«Казка розповідається не для того,
щоб приховати, а для того, щоб
відкрити, сказати на всю силу,
на весь голос те, що думаєш».
Євген Шварц
Євген Шварц вiдмовився вiд кар’єри юриста, актора i став геніальним прозаїком, драматургом та сценаристом. Його п'єси на казкові сюжети принесли йому світову славу, хоча в авторській скарбничці їх виявилося зовсім небагато, всього 25. Вони звучали як камертон епохи, залишившись актуальними i сьогоднi. Так вистава по його п'єсі «Голий король», яку створив Шварц у 1943 році, в театрi «Современник» була поставлена вже після смерті автора, ознаменувала собою період «відлиги». А п'єса «Дракон», написана як антифашистський памфлет в 1944 році, зазвучала по-новому в період перебудови. Виявилося, що обрані Євгеном Шварцем теми для творчості, по суті - теми вічні. «…і виявилося, що Євгеній Шварц не зовсім дитячий казкар. Помістивши своїх героїв в казкові рамки, і тим самим, заховавши їх від пильних поглядів цензорів, він розповів дорослим людям про абсолютно реальних, а не чарівних проблемах: «голих» королях, властолюбних «тінях» і драконів, які живуть у кожному з нас», - написала лiтературознавець Л. М.Колесова.
Євген Львович Шварц народився 21 жовтня 1896 року у Казані в сiм`ї лiкарiв. Дитинство та юність Євгена Шварца пройшли в Майкопі, про який він усе життя згадував з любов'ю.
В 1914 році він вступає в університет в Москві на юридичний факультет. Але через декiлька років розуміє, що це не його покликання і вирішив присвятити себе літературі і театру. За своєю природою Євген Шварц – людина театральна. Майстер імпровізації, пародії, веселий та товариський дотепник, душа будь-якої компанії, вiн ніби був народженим для театру.
Коли в 1917 році Шварц пішов на військову службу, Шварц потрапив в добровольчу армію. У битві за Катеринодар він отримав сильну контузію і його демобілізували. Після демобілізації Євген Шварц не на мить не забуває про свою мрію. Він стає студентом університету в Ростові-на-Дону та працює в «Театральнiй майстерні» (театрi). Окрім театру Шварц працює фейлетоністом в провінційній газеті «Всесоюзна кочегарка».
В 1921 році він приїжджає у Петроград, в складі ростовської театральної трупи, на гастролі. Театральнi критики відзначають його чудові акторські задатки, пластичні і голосові дані, йому пророчать щасливе сценічне майбутнє. Не дивлячись на це вiн полишає сцену.
Деякий час вiн працює секретарем у дитячого письменника Корнія Чуковского, якому допомагає у численних літературних питаннях. З 1924 році Євген Шварц працює в дитячiй редакції видавництва під керівництвом Самуїла Яковича Маршака i тоді ж близько знайомиться з представниками літературних кіл Ленiнграду. Бере участь у створенні дитячих гумористичних журналів «Їжак» та «Чиж». Саме в журналі «Чиж» письменник опублікував написанi їм казки для дітей: «Новi пригоди Кота в чоботях», «Червона шапочка». Вiн створював казки використовуючи казковi сюжети Г.Х.Андерсена. Перша книга віршів для дітей майбутнього знаменитого письменника вийшла в 1925 р. – «Розповідь старої скрипки». Дебют у письменницьких колах був зустрінутий тепло.
Першою роботою, яка принесла Євгену Шварцу успіх, стала п’єса «Ундервуд», написана в 1928 роцi, поставлена у ленінградському театрi юного глядача. Далi були написанi п’єси «Скарб», «Принцеса i свинопас», «Голий король», «Снiгова королева». В 1934 р. він створив першу сатиричну п’єсу «Пригоди Гогенштауфена». Твір з казковими елементами, в якому боротьба добрих і злих сил відбувалася в реалістично описанiй радянськiй установі.
У 1940 році Шварцем була написана драма «Тінь», яка являла собою політичну сатиру, але вона недовго пробула на сцені – її просто прибрали з репертуару. Незадовго до війни Шварц написав п’єсу «Брат i сестра» про спасiння дітей з льодового полону i в 1941 р. п’єсу «Наша гостинність» - про пильність радянських людей напередодні вiйни.
Євген Шварц пережив найбільш тяжкi мiсяцi ленінградської блокади. В цей час вiн створює декілька лiричних п’єс - «Одна нiч» про захисникiв Ленiнграду та «Далекий край» про евакуйованих дiтей.
У роки Другої світової вiйни в евакуації він проживав в Кірові і Сталінабаді. Там він, в 1943 році, створив свій шедевр «Дракон», який швидко потрапив в класифікацію шкідливої казки. Вистава зразу ж була знята з репертуару після прем’єри в Ленiнградському театрi комедії i залишалася пiд забороною до 1962 року.
В «Драконові» зображувалася країна, яка знемагає під владою злобного і мстивого чудовиська, i справжнє ім'я якого не викликало жодних сумнівів у глядачiв. П`єса гармонiйно поєднала в собi поезію та політичну спрямованiсть, злободенність і літературну витонченість. Недарма письменник Леонід Леонов свого часу відгукнувся про цю п'єсу як про казку, яка «дуже витончена, написана з великою памфлетною гостротою i великою дотепністю».
В пiслявоєннi роки драматургiя Шварца збагатилася новими мотивами, в нiй посилюється лiрика, увага до психологічних i побутових деталей життя сучасної людини. Цi тенденції знайшли своє втiлення у п’єсах «Звичайне диво» (1956 р.) та «Повість про молоде подружжя» / «Перший рік» (1958 р.). П’єса «Звичайне диво» - сама особистісна з усiх казок автора. I не дивно, адже вона розповідає про саме вiчне почуття - Кохання. Крiм того, в цiй казцi пiд масками Чарiвника та його дружини вперше вiдкрито проглянули автобiографiчнi риси, що підтверджувалось, як вiдмiчали сучасники, характером Чарiвника i присвятою п’єси Катеринi Iванiвнi Шварц.
Для театру ляльок Шварц написав п’єси: «Казка про втрачений час» поставлену в 1940 роцi, «Казка про хороброго солдата» поставлену в 1946 роцi та «Сто друзів» поставлену в 1948 роцi.
Пiсля війни положення драматурга було нелегким. Про це свідчила його Автобографiя, яка була написана в 1949 роцi та видана в 1982 роцi в Парижi.
При життi Сталiна п’єси Шварца не ставились. За повергнення їх на сцену виступила в 1954 роцi письменниця Ольги Берггольц, назвавши Шварца на з’їзд письменникiв самобутнiм, своєрідним i гуманним талантом. Лише в 1956 роцi було видано перший збірник його творів, за ним почали знову ставити вистави драматурга. З настанням справжньої свободи п’єси Євгена Шварца почали ставити за кордоном – в Німеччині, Ізраїлі, США, Польщі, Чехословаччинi та інших країнах.
В 1955–1956-х роках Шварц вiв щоденник, який став основою його «Телефонної книги» - унікальної форми мемуарiв, придуманої ним самим. «Телефонна книга» повнiстю була опублікована в 1957 роцi – це мiнiатюрнi портрети сучасникiв, з якими зустрічався Шварц, а також кмiтливi характеристики всіляких радянських установ – творчих союзiв, видавництв, театрiв та багато iншого. Ці мемуари надзвичайно цікаві, адже в них відображена епоха 20-50-х, це його «витоптане поле» життя.
П`єси драматурга стали основою багатьох кiнофiльмiв, якi були знятi при життi автора, так i пiсля його смертi. Вони стали культовими не для одного поколiння.
Помер Євген Львович Шварц 15 сiчня 1958 року в Ленiнградi.
Поет Ілля Еренбург охарактеризував Є.Шварца як «чудового письменника, ніжного до людини й лихого до всього, що заважає їй житии». А письменник Венiамiн Каверін називав його «особистістю винятковою за іронією, розумом в доброті і шляхетності».
Театральний режисер Микола Акiмов писав: «… у п'єс Євгенія Шварца, в якому б театрі вони ні ставилися, така ж доля, як у квітів, морського прибою і інших дарів природи: їх люблять усі, незалежно від віку ...
Найімовірніше, секрет успіху казок Шварца полягає у тому, що, розповідаючи про чарівникiв, принцес, розмовляючих котів, про юнака, який перетворюється на ведмедя, він висловлює наші думку про справедливiсть, наше уявлення про щастя, наші погляди на добро і зло. У цьому його казки – справжні, сучасні, актуальні п'єси».
«Любіть, любіть один одного, та й усіх нас заодно, не остигайте, не відступайте — і ви будете так щасливі, що це просто диво!» -
Євген Шварц «Звичайне диво»