Календар подій

110 років від дня народження Миколи Львовича Нагнибіди (1911–1985), українського поета, перекладача

NagnybidaМикола Львович Нагнибіда  — український поет, перекладач із словацької та білоруської літератури. 

Народився 20 вересня 1911 р. в селі Попівка на Запоріжжі в родині сільського фельдшера. У роки громадянської війни родина Нагнибіди переїхала до Великого Токмака. Семирічну школу Микола Львович закінчив у 1925 р. в Запоріжжі.

У 1930 р. переїхав до Харкова. М. Нагнибіда працював слюсарем на Харківському велосипедному заводі. В цей період виходить перша збірка  «Дніпровська весна» (1932 р.). До початку війни видав збірку віршів «Зерна» (1933 р.), «Дніпроград» (1937 р.). Разом з товаришами створив єдиний на той час у країні заводський багатотиражний літературний журнал «Новий цех», а потім «Літературну газету» - додаток до «Харківського паровозника».

Працював на заводах, новобудовах «Дніпрогесу».  Навчався  в Харківському інституті журналістики.

У роки Другої світової  війни Микола Львович повністю віддався газетярській роботі, працював на радіомовній станції ім. Т. Г. Шевченка в Саратові, писав  вірші.

Автор збірок віршів, балад, поем:  «Дорога на південь» (1940 р.), «Здрастуй, Харків!» (1943 р.), «Незабутнє» (1946 р.), «Морські балади» (1947 р.), «Правий берег» (1948 р.), «Пісня походів» (1949 р.), «Вічно цвіти, Батьківщино!» (1951 р.), «Оживуть степи» (1952 р.), «Степ і море» (1958 р.), «Гірські вершини» (1960 р.), «Зерна граніту» (1963 р.), «Вечірні багаття» (1965 р.), «Крила» (1966 р.), «Пригорщ землі» (1970 р.), «Моє серце в степах» (1973 р.), «Вам присвячую» (1975 р.), «День побачення» (1977 р.), «Висота» (1978 р.), «Благословенна будь!» (1980 р.), «Подвиг любові» (1984 р.) та ін., кількох збірок нарисів.

Один із найвизначншіних і найплідніших перекладачів білоруської поезії (зокрема Я. Купали), а також один із небагатьох перекладачів словацького поета Людовита Штура. Микола Львович Нагнибіда видав понад 60 збірок поезій.

Микола Львович Нагнибіда – член правління Спілки письменників УРСР, лауреат Державної премії СРСР і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. За заслуги в розвитку літератури поета нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Леніна, орденом Дружби народів та Почесними грамотами Президіумів Верховних Рад Білорусі і Грузії.

Помер 16 вересня 1985 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. На батьківщині Миколи Нагнибіди, в селі Смирнове (колишня Попівка) відкрито літературно-краєзнавчий музей його імені. В окремому залі зібрано меблі з його київської квартири, особисті речі, які передала вдова поета, зокрема одяг, книжки з бібліотеки письменника, а також твори — від перших збірок до останніх, посмертних.

Запорізьким обласним відділенням Українського фонду культури засновано літературну премію імені Миколи Нагнибіди.

ЮНОСТІ

Як заспів до пісні,

як хмару для зливи,

Приносить Вітчизна гарячі літа.

О юність багата, тричі щаслива,

О юність — дорога моя золота!

Як дереву корінь,

як рікам початок,

Для нас виростав

на Дніпрі Дніпроград.

Я виріс, здобувши довір'я на чати,

А все ж не забуду

я перших розсад.

В найбільшому щасті

я вас не забуду,

Як першого друга,

дніпровськії дні,

І першу цеглину

будов Дніпробуду,

Покладену гордістю

в серце мені.

Микола Нагнибіда 

0001

Go to top