Назим Гікмет (Хікмет) Ран — турецький поет, прозаїк, драматург і громадський діяч. Засновник сучасної турецької поезії, першим у Туреччині почав практикувати верлібр. Твори Назима Хікмета перекладені більш ніж на п'ятдесят мов світу.
Назим Гікмет народився 20 січня 1902 року в Салоніках, в аристократичній родині. У 12 років написав перший вірш, з 15 років почав публікувати окремі вірші. У 1918 році Гікмет закінчив Військово-флотську академію на Принцевих островах. У 1919 році він захворів на плеврит , тоді ж був визнаний непридатним до військової служби. Натхнений подіями, що відбуваються в Росії, і під впливом революційних ідей, поїхав до Батумі, потім — до Москви.
У 1922-1924 роках Назим навчався в Комуністичному університеті трудящих Сходу на факультеті «Економіка і суспільне життя». У 1924 році повернувся до Туреччини, працював у журналі «Айдинлик». Також працював в інших революційних виданнях. У лютому 1925 року турецький уряд закрив «Айдинлик» за виступи проти нової влади. Співробітників журналу арештували і судили. Назим зміг уникнути арешту й утік. 1927 року приїхав до СРСР.
У Баку в 1928 році вийшла перша поетична збірка Гікмета «Пісня литих сонець».
Повернувшись у 1928 році до Туреччини, поринув у бурхливе літературне життя. Публікував вірші, романи, оповідання, статті, есе і п'єси. Вийшли збірки його віршів про тяжку долю турецького народу «835 рядків» (1929 р.), «Варан-3» (1930 р.), «1+1=1» (1930 р.), «Місто, що втратило голос» (1931 р.).
У поемі «Джоконда і Сі Я-у» (1929 р.) і романі у віршах «Чому Бенерджі покінчив з собою» (1932 р.) Гікмет виступав проти імперіалістичної колоніальної політики. Долям людини в суспільстві присвячені п'єси «Череп» (1932 р.), «Дім небіжчика» (1932 р.), «Забута людина» (1935 р.). У поетичній збірці «Портрети» (1935 р.), поемі «Листи до Таранта Бабу» (1935 р.), публіцистичному есе «Німецький фашизм і расова теорія» (1936 р.) викривався фашизм та його турецькі послідовники.
Творчість і комуністичні погляди Гікмета викликали дедалі більшу недовіру у націоналістичного режиму, що прийшов до влади. Після виходу збірки віршів «Телеграма, що прийшла вночі» (1932 р.), він був засуджений на 5 років в'язниці.
У 1938 році був засуджений до 28 років ув'язнення. Його творча діяльність продовжилась і там: зокрема, за ґратами він переклав «Війну і мир» Льва Толстого, написав цикл віршів «Листи з тюрми» та найамбітнішу свою працю — епопею «Людська панорама з моєї країни». У 1950 році турецький уряд під тиском світової спільноти звільнив поета. За свої публікації Гікмет кілька разів був засуджений. У цілому він провів в турецьких в'язницях 17 років.
Щойно вийшовши з ув'язнення, Гікмет дізнався про змову, що готується проти нього, і він втік до Румунії.
У 1951 році, позбавлений турецького громадянства, прилетів із Бухареста до СРСР, який відтепер став його другою батьківщиною. В СРСР Гікмет став членом Бюро Всесвітньої ради миру. Вивчив російську мову, багато писав, виступав, їздив. В 1951 році Назима Гікмета нагородили Міжнародною премією миру.
Назим Гікмет жив у Радянському Союзі з 1951 по 1963 роки і помер в Москві 3 червня 1963 від серцевого нападу.
Творчість Назима Гікмета дуже вплинула на розвиток турецької поезії – він увів вільний вірш, експериментував з поетичною формою. Турецькі літературознавці вважають його великим реформатором турецької мови. Ораторська манера письма і патетичність, характерні ранньому періоду творчості, пізніше поступилися місцем глибокої ліричності. Йому присвячені книги, дослідження, спогади. Літературна спадщина Гікмета перекладена багатьма мовами світу, п'єси йдуть у театрах Європи, Америки та Азії.