• 2
  • 4
  • 5
  • 1
  • 3
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

2017 рік оголошено Роком Української революції 1917 – 1921 років

Українські книги-ювіляри 2017 року

  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Вдячний Еродій» (1787)

    230 років
  • Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    Сковорода Г. С. (1722 – 1794) «Убогий жайворонок» (1787)

    230 років
  • Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    Гулак-Артемовський П. П. (1790 – 1865) «Справжня Добрість» (1817), «Батько та син» (1827)

    200 років 190 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Маруся» (1832)

    185 років
  • Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    Квітка-Основ’яненко Г. (1778 – 1843) «Конотопська відьма» (1837)

    185 років
  • Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    Шевченко Т. Г. (1814 – 1861) «Гайдамаки» (1842)

    175 років
  • Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    Куліш П. О. (1819 – 1897) «Чорна рада» (1857)

    160 років
  • Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    Вовчок Марко (1833 – 1907) «Народні оповідання» 2-й том (1862)

    155 років
  • Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    Пчілка Олена (1849 – 1930) «Товаришки» (1887)

    130 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Русалка» (1887)

    130 років
  • Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    Грабовський П. А. (1864 – 1902) «Доля» (1897)

    120 років
  • Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    Франко І. Я. (1856 – 1916) «У кузні» (1902)

    115 років
  • Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    Українка Леся (1871 – 1913) «Камінний господар» (1912)

    105 років
  • Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    Хвильовий М. (1893 – 1933) «Вальдшнепи» (1927)

    90 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Смерть Гамлета» (1932)

    85 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Шхуна Колумб» (1937)

    80 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Таврія» (1952)

    65 років
  • Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    Бажан М. П. (1904 – 1983) «Батьки й сини» (1957)

    60 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Перекоп» (1957)

    60 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Дума про невмирущого» (1957)

    60 років
  • Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    Стельмах М. П. (1912–1983) «Як журавель збирав щавель» (1957)

    60 років
  • Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    Драч І. Ф. (1936) «Соняшник» (1962)

    55 років
  • Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    Симоненко В. А. (1935 – 1963) «Тиша і грім» (1962}

    55 років
  • Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    Гуцало Є. П. (1937 – 1995) «З горіха зерня» (1967)

    50 років
  • Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    Гончар О. Т. (1918 – 1995) «Бригантина» (1972)

    45 років
  • Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    Стельмах М. П. (1912 – 1983) «Літо – літечко» (1972)

    45 років
  • Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    Трублаїні М. П. (1907 – 1941) «Крила рожевої чайки» (1972)

    45 років
  • Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    Загребельний П. А. (1924 – 2009) «Я, Богдан» (1982)

    35 років
  • Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    Малик В. К. (1921 – 1998) «Князь Кий» (1982)

    35 років
  • Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    Тичина П. Г. (1891 – 1967) «Лісові дзвіночки» (1982)

    35 років

Нові надходження книжок до бібліотеки:

  • 1 (15)
  • 1 (16)
  • 1 (17)
  • 1 (18)
  • 1 (19)
  • 1 (2)
  • 1 (20)
  • 1 (21)
  • 1 (22)
  • 1 (23)
  • 1 (24)
  • 1 (25)
  • 1 (26)
  • 1 (27)
  • 1 (28)
  • 1 (29)
  • 1 (3)
  • 1 (30)
  • 1 (31)
  • 1 (32)
  • 1 (33)
  • 1 (34)
  • 1 (35)
  • 1 (36)
  • 1 (37)
  • 1 (38)
  • 1 (39)
  • 1 (4)
  • 1 (40)
  • 1 (41)
  • 1 (42)
  • 1 (43)
  • 1 (44)
  • 1 (45)
  • 1 (46)
  • 1 (47)
  • 1 (48)
  • 1 (49)
  • 1 (5)
  • 1 (50)
  • 1 (51)
  • 1 (52)
  • 1 (54)
  • 1 (55)
  • 1 (56)
  • 1 (57)
  • 1 (58)
  • 1 (59)
  • 1 (6)
  • 1 (60)
  • 1 (61)
  • 1 (62)
  • 1 (63)
  • 1 (64)
  • 1 (65)
  • 1 (66)
  • 1 (67)
  • 1 (68)
  • 1 (69)
  • 1 (7)
  • 1 (70)
  • 1 (71)
  • 1 (72)
  • 1 (73)
  • 1 (74)
  • 1 (75)
  • 1 (76)
  • 1 (77)
  • 1 (78)
  • 1 (79)
  • 1 (8)
  • 1 (80)
  • 1 (81)
  • 1 (82)
  • 1 (83)
  • 1 (84)
  • 1 (9)
  • 1 (1)
  • 1 (10)
  • 1 (11)
  • 1 (12)
  • 1 (13)
  • 1 (14)
    16
    липня
    2017

    Українська революція 1917-21

    2017 РІК ОГОЛОШЕНО РОКОМ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

    УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №17/2016

    Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років

    З метою вшанування традицій боротьби за незалежність і соборність України та військової звитяги захисників рідної землі, творців національної державності, тисячолітньої історії державотворення нашого народу, визнання історичного значення подій, пов’язаних із визвольною боротьбою початку XX століття та утвердженням української державності у формі Української Народної Республіки, Української Держави і Західноукраїнської Народної Республіки, їх значення для відновлення Україною незалежності у 1991 році, утвердження історичної єдності земель, консолідації суспільства, зміцнення міжнародного авторитету України та у зв’язку зі 100-річчям подій Української революції 1917 – 1921 років постановляю:

    1. Проголосити 2017 рік Роком Української революції 1917 – 1921 років.
    2. Визначити вшанування подій та видатних учасників Української революції 1917 – 1921 років одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017 – 2021 роки.

    Читати далі 

     

    За матеріалами сайту Українського інституту національної  пам'яті:

    Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності.

    Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура.

    Цікаво, що термін “Українська революція” був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка та інших діячів доби. Радянська історіографія старанно викорінювала цю дефініцію та поширювала свої поняття – “Велика Жовтнева соціалістична революція” та “Громадянська війна”. Усе, що не вписувалося в рамки “генеральної лінії партії”, подавалося як “контрреволюційне” та “буржуазне”. Проте, тим часом українські історики в діаспорі досліджували Українську революцію 1917–1921 років. Їх роботу продовжили вітчизняні науковці в незалежній Україні.

    Читати далі

     

    «Завдяки історичній пам’яті людина стає

     особистістю, народ — нацією, країна — державою»

    Михайло Грушевський

    Михайло Сергійович Грушевський

    (1866 – 1934)

    —  вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, фундаментальністю. Ним написано близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору, спеціальних історичних дисциплін, що збагатили європейську і національну науку. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної 10-томної «Історії України-Руси», справедливо названої метрикою нашого народу. Вiн розробив  концепцію, яка зводиться до того, що українці - корінне населення, яке існувало ще з часів стародавніх антів і, можливо, є нащадками ще давніших трипільців (так звана трипільська культура). Українці в Київській Русі були основним населенням, від якого походять росіяни - нащадки окультурених українцями диких народів північного сходу. Спадкоємцем державності Київської Русі є не Москва, а Галицько-Волинське князівство, а через нього - Велике Князівство Литовське;

     — талановитий  організатор наукового життя, голова Наукового товариства імені Шевченка, Українського наукового товариства, історичної секції Всеукраїнської Академії наук, керівник університетської та академічної кафедр, засновник львівської і київської наукових шкіл, які складають цілу епоху у вітчизняній історіографії. Член-кореспондент Всеукраїнської Академії наук (1923) та Академії наук СРСР (1929)  та Чеської Академії наук (1914);

    - видатний громадський і державний діяч, визнаний лідер національно-демократичної революції. Він належить до тих політиків, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу та гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя — самоствердженню свого народу.

     Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Влада у державі має належати особам, обраних народом на демократичних засадах, працювати для народу, спиратися на волю його більшості. Не менш важливе значення для сучасності має всебічно обгрунтована ним ідея суверенності українського народу, або, як казав Михайло Сергійович, «право самому порядкувати на власній землі». 

     Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалини української державності.

    Читати далі

     

    «Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори».

     З «Універсалу Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого»

     З перших днів національної демократичної революції відбувалося згуртування національних сил України, це і привело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, – Української Центральної Ради.

     До Центральної Ради ввійшли представники усіх всіх українських партій – Української соціал-демократичної робітничої партії (УПСР), Української народної партії (УНП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП), дрібних партій. Очолив Центральну Раду видатний український історик, активний діяч національного руху Михайло Грушевський. важливу роль в її діяльності відіграли Володимир Винниченко, Сергiй Єфремов, Симон Петлюра, Борис Мартос та інші.

     Членами Центральної Ради стали відомі українські письменники, історики, юристи, інші представники інтелектуальної еліти. Діяльність Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання, досягнення автономії України.

     Розпочавши свою діяльність із нечисленної групи відомих діячів українського національного визвольного руху, Центральна Рада з часом перетворилася на справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент.

     Центральна Рада об'єднала велику громадських об'єднань, організацій, які діяли в Україні в післяреволюційну пору. За цими об'єднаннями стояла більшість жителів в Україні. Це давало Українськiй Центральнiй Радi всі законні підстави виступати в ролі загальнонаціонального представницького органу.

     В умовах національного піднесення, вiдчуваючи всенародну пiдтримку Центральна рада зробила рішучий крок.

     23 червня (10 червня за старим стилем) 1917 року, в суботу, в Києві сталася історична подія - вперше від часів гетьмана Івана Мазепи Україна відновила автономію. Того дня Центральна Рада на II Всеукраїнському Військовому з'їзді ухвалила - «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого», пізніше названий I Універсалом. Автором його був Володимир Винниченко, який i зачитав його на з`їздi. Бурею оплесків зустріли присутні цей історичний документ.

    Читати далі

     

    100 років від дня проголошення ІI Універсалу Української Центральної Ради (1917)

    2universal IIb
    1917 (07) 03.universal IIc
    1917 (07) 03.universal IId

     

    «Ми, Центральна Українська Рада, стоячи, як все, за тим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усима її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдности її демократичних сил, з задоволенням приймаємо заклик правительства до єдности й сповіщаємо всіх громадян України, що вибрана українським народом через його революційні організації Центральна Українська Рада незабаром буде доповнена на справедливих основах представниками інших народностей, які живуть на Україні, через їхні революційні організації, і тоді буде тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, що заступатиме інтереси цілого населення нашого краю». Проте разом із кроком до перетворення Ради на парламент автономії тут є і крок назад: «Ми рішуче відкидаємо спроби самочинного здійснювання автономії України до Всеросійських Установчих Зборів». Універсал містить також важливі положення щодо самоврядування краю, вдосконалення Генерального Секретаріату та формування національних частин українського війська – тобто фактично те, що в попередніх рядках документа «рішуче відкидається».

    Отже основні положення II Універсалу:

    1. Тимчасовий Уряд визнавав право України на автономію;

    2. Тимчасовий Уряд визнавав Українську Центральну Раду та Генеральний секретаріат як органи державної влади в Україні;

    3. Українська Центральна Рада змушена була погодитися на те, що остаточно пи­тання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами;

    4. Українська Центральна Рада ще раз наголосила, що Україна не претендує на пов­ну державну незалежність;

    5. Українська Центральна Рада приймала умови Тимчасового Уряду про розширення її складу за ра­хунок представників національних меншин України й розро­бить проекти законів про українську автономію для їх розгляду Установчими зборами Росії;

    6. Щодо армії, то в II Універсалі було зазначено: «Що ж тор­кається комплектування українських військових частин, Цент­ральна Українська Рада матиме своїх представників при кабі­неті міністрів війки, в генеральнім штабі й при верховному головнокомандувачу для участі при комплектуванні окремих частин виключно українцями».

     Найголовнішим для Тимчасового уряду було зобов'язання Центральної Ради не проголошувати автономії України самочинно, її публічний осуд самочинних дій і визнання автономії Всеросійськими Установчими зборами. УЦР зобов'язувалася надати представникам неукраїнської революційної демократії, зокрема й російськими кадетами, меншовиками та есерами, місця у Раді, що сприяло б перетворенню її з національного органу у територіально-національний.

     Разом з тим міністри погодилися визнати Генеральний секретаріат органом крайової влади. Склад секретаріату формувався Центральною Радою, але підлягав затвердженню Тимчасовим урядом. Центральна Рада залишила за собою право розробити проект статуту вищого управління України, а також проект основних принципів земельної реформи в Україні. Тимчасовий уряд не погодився лише з українізацією війська: це порушить єдність управління армією (йшла Перша світова війна).

     Зміст II Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками.

     Без сумніву, II Універсалі був кроком назад проти Першого. Проте політичні здобутки лідерів українського визвольного руху не варто недооцінювати. У Києві Михайло Грушевський і Володимир Винниченко говорили про перемогу, яку здобула українська сторона після укладення угоди з Тимчасовим урядом.

     16 липня 1917 р. було опубліковано II Універсал Центральної Ради, який викликав бурю політичних пристрастей як у Києві, так і Петрограді. При його голосуванні в залі Центральної Ради «за» висловилося 114 членів Ради, «проти»- 61, при цьому утрималося ще 23.Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши «другим Переяславом». Гострій критиці піддав його лідер українських націоналістів Микола Міхновський.

    Читати далі

     

    Теги Українська революція Універсал

    Хостинг от Макхост

    Заходи та звіти

    Посвідчення офіційного партнера Української бібліотечної асоціації

    Наші контакти

    Go to top