У фондах нашого бiблiотечного центру є чимало цiнних видань та серед них є такi, якi вже не можна назвати просто тиражними, вони унiкальнi. Особливими їх роблять автографи авторiв.
Слово «автограф» походить від грецького autos – «сам» і grapho – «пишу» і перекладається як власноручний підпис. Завдяки автографу, книга стає єдиною в своєму роді і набуває літературно-історичної та культурної цінності.
Фактично автограф — це не просто авторський підпис. Підписана книга немов би зближує нас з автором, робить його текст можливо більш особистим. Автограф пам'ятає тепло руки, що його писала, а в написанi слова завжди вкладена частинка душі автора. Той факт, що сам автор тримав цю книгу, виділяє її з мільйона інших видань і робить безцінною. Це свідоцтва певного етапу історії та людських відносин. Автографи - цікавий для дослідників, любителiв iсторiї та літератури світ людських взаємин, багатий матеріал для вивчення особистості тих, хто ці автографи дарував і тих, кому вони адресованi.
Книги з дарчими надписами почали поповнювати фонди нашої бiблiотеки практично з часу її вiдкриття. Це були видання подарованi самими авторами після презентацій книг, зустрічей з читачами та дарунки наших читачів. Кількість таких книг не така вже i велика, але вони важливі для нас, тому що є своєрідним літописом часу, який ми зберiгаємо для сьогоднiшнiх i майбутнiх наших користуачiв.
Іван Іванович Федюнінський народився 30 липня 1900 року в селі Гільова Тобольської губернії (нині Свердловська область), в сім'ї селянина. У 1913 році закінчив сільську школу і став працювати підмайстром маляра.
У 1919 році добровольцем вступає у Червону Армію. Був двічі поранений. З 1923 по 1924 рік навчався у Владивостоцькiй піхотній школі. Після закінчення призначений командиром взводу в 107-й Володимирський стрілецький полк. У 1929 році, на посаді командира 6-ї роти 36-ї стрілецької дивізії Особливої Далекосхідної армії, брав участь у військовому конфлікті на КВЖД. За винахідливість і вміле керівництво, виявлену особисту хоробрість у цих боях, був нагороджений орденом Червоного Прапора і особистою іменною зброєю.
У 1939 році служив на кордоні з Монголією на посаді помічника командира полку. На початку неоголошеної війни на Халхін-Голі, за пропозицією Георгія Жукова, призначений командиром 24-го моторизованого полку. За спогадами Г. К. Жукова: «У вирішальній битві полк молодого командира у супроводі танків проривається в тил японських військ, завдаючи великої шкоди супротивнику. Порушивши тилові комунікації японців, це призвело до їхнього швидкого відступу і навіть втечі. Полк Федюнінського захопив багато техніки і важкої артилерії на головній ділянці фронту.
Указом президії Верховної Ради СРСР від 29 серпня 1939 полковнику Федюнінському Івану Івановичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» № 155. Постановою Президії Великого Народного Хурал Монгольської Народної Республіки від 15 липня 1975 року І. І. Федюнінський був удостоєний звання Героя МНР».
З листопада 1940 року І. І. Федюнінський командує 82-ї мотострілецькою дивізією. З 29 лютого 1941 року і на початку війни полковник (з 12 серпня 1941 - генерал-майор) І. І. Федюнінський був командиром 15-го стрілецького корпусу, розквартированого в районі Бреста і Ковеля.
У вересні 1941 року, в один із найкритичніших періодів битви за Ленінград І. І. Федюнінський за пропозицією Г . К. Жукова призначений заступником командувача Ленінградського фронту. На початку 1942 року, Г. К. Жуков призначив Федюнінського командиром 54-ї армії, яка брала участь в «Любанський операції» під Волховом і зазнала важких втрат. З квітня 1942 року на Західному фронті командує 5 -ю армією і бере участь у військових операціях під Москвою.
У жовтні 1942 року призначений заступником командувача Волховського фронту. За успіхи в операції «Іскра» (12-30 січня 1943) по прориву шлiссельбургско-синявинського виступу нагороджений орденом Кутузова 1 ст. У ході операції отримав важке поранення. У травні 1943 року призначений заступником командувача Брянського фронту.
14 липня 1943 прийняв командування 11-ю армією і брав участь в Брянській (1 вересня - 3 жовтня 1943) і Гомельської-Речицький (10-30 листопада 1943) операціях.
У грудні 1943 року призначений командувачем 2-й ударної армії під Ленінградом, У період Великої Вітчизняної війни війська під командуванням Івана Івановича Федюнінського брали участь у боях на Західному, Ленінградському, Волховському, Брянському і 2-му Білоруському фронтах, в обороні Ленінграда і прориві блокади, в Тихвiнськiй обороннiй та наступальнiй операціях. Першiй Ржевсько- Сичевськiй наступальнiй операції, Курській битві, Брянськiй, Красносільсько -Ропшинськiй, Нарвськiй, Таллінській, Східно-Прусськiй і Берлінській операціях. За успішні бойові дії, керовані ним війська 25 разів відзначалися в наказах Верховного Головнокомандувача. 24 червня 1945 генерал-полковник І. І. Федюнінський брав участь в історичному Параді Перемоги у Москві на Червоній площі.
У 1946-1947 роках І. І. Федюнінський командував військами Архангельського ВО.
У 1948-1951 роках - 7-ю загальновійськовою армією (штаб армії розташовувався в місті Єревані). У 1951 - 1954 роках був заступником і першим заступником Головнокомандувача Групою радянських військ у Німеччині.
В 1954-1957 - командувач Закавказького ВО. В 1957-1965 - командувач Туркестанського ВО. 8 серпня 1955 року І. І. Федюнінському було присвоєно військове звання генерал армії.
З грудня 1965 року і до своєї кончини - військовий інспектор-радник Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Був депутатом Верховної Ради СРСР 5-го і 6-го скликань, депутатом Верховних Рад союзних Республік.
І. І. Федюнінський помер у Москві 17 жовтня 1977 року. Похований на Новодівичому кладовищі.
Вiдзначений багатьма нагородами СРСР та іноземних держав.