Хорхе-Маріо-Педро Варґас-Льйоса — перуанський прозаїк, драматург, есеїст, філософ, публіцист, політичний і громадський діяч.

 Народився Варгас Льйоса у перуанському місті Арекіпа у сім'ї дипломата.

 Невдовзі після народження хлопчика батьки розлучилися, і мати з сином переїхала у Болівію, де вони прожили наступних 9 років. Після чого повернулися на батьківщину, спочатку у провінційне містечко П'юру, через рік до Ліми. Закінчив закінчив католицьку школу а у 1950 році військове училище «Леонсіо Прадо». Вчився на філологічному факультеті університету Сан-Маркос.

 У 1958 — отримав стипендію Мадридського університету і виїхав до Європи та США. Тривалий час жив у Британії. З 1990-х рр. — переважно в Іспанії.

 Вже перший його роман «Місто і пси» (1963) зробив письменника відомим, став культовою книгою для молоді.

 Слава прийшла до Маріо Варгаса Льйоси у 1960-х, коли він написав «Місто і пси», «Зелений дім», «Розмову в Соборі». Перший роман Варгаса Льйоси «Місто і пси» («La cіudad y los perros», 1963) спричинив у Лімі скандал і був підданий осуду з боку офіційної влади, після чого книгу було заборонено і спалено. Роман показав які безчинства існують у перуанській армії. «Місто і пси» став культовою книгою для молодіжної читацької аудиторії СРСР (утім, російський переклад мав деякі купюри в епізодах з відверто сексуальними конотаціями). У СРСР і США роман було екранізовано. Зокрема, великої популярності набув кінофільм «Місто і пси» режисера Франсіско Ломбарді.

 Радянська кінострічка «Ягуар» була відзнята чилійським режисером Себастьяном Аларконом у 1986 році.

 Далі продовжує активно творити в найрізноманітніших жанрах: комедії, детективу, історичного роману, політичного трилера.

 У 1971 році письменник захистив фундаментальну дисертацію по творчості Габріеля Гарсії Маркеса, якому згодом неодноразово жорстко опонував з політичних і літературних питань.

 1990 — Варгас Льйоса балотувався на посаду президента Перу від партії «Демократичний фронт», але програв у другому турі Альберто Фухіморі, який згодом став диктатором і режим якого Варгас Льйоса жорстко і переважно справедливо критикував.

 1993 — отримав громадянство Іспанії, не відмовляючись від перуанського — хоча був на межі втрати останнього через негативне ставлення до нього тогочасної влади Перу.

 Маріо Варгаса Льйоси член Іспанської королівської академії.

 У 2010 році Маріо Варгас Льоса був удостоєний Нобелівської премії «за детальний опис структури влади і за гостре зображення людського опору, бунту й поразки». До цього письменника неодноразово називали найбільш вірогідним претендентом на цю нагороду, але отримати премію йому вдалося тільки через кілька років. При цьому в Нобелівському комітеті намагалися всіляко підкреслити, що премія вручається письменникові не тільки за його безперечний літературний талант - явно відчувалося політичне підгрунтя, резонанс, викликаний внеском Льоси у відстоювання демократичних цінностей.

 У листопаді 2014 року, за сприяння посольства Іспанії, Маріо Варгас Льйоса відвідав Україну, побувавши у Києві й Дніпропетровську. 11 листопада він поспілкувався зі студентами Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка.

 Маріо Варгас Льйоса сказав:

 «Я дуже хотів відвідати Україну, адже мене також надзвичайно схвилював і надихнув цей рух громадянського суспільства, яке хоче покінчити з авторитарною традицією, рух суспільства, якому набрид постійний російський інтервенціонізм, якому набридла корупція».

 «Вірю, що тут, в Україні, відбувся героїчний подвиг в ім‘я свободи, який глибоко вразив всіх чоловіків і жінок світу, всіх хто цінує демократію, законність і свободу».

 Загалом Маріо Варгас Льйоса написав понад 30 романів, есе та театральних п‘єс. Твори Варгаса Льйоси відображають його бачення Перу і його життєвий досвід як перуанця. З часом він поступово розширив свій діапазон і взявся за висвітлення проблем, що постають в інших частинах світу. Впродовж кар'єри змінився також його стиль — від літературного модернізму до іноді грайливого постмодернізму.  

Правила життя Хорхе-Маріо-Педро Варґас-Льйоса:

• Я пишу, тому що нещасливий. Писати – значить боротися за щастя.
• В гибині душі письменник ніколи не знає, переміг він чи здобув поразку.
• Є письменники які рано замовкають. Напевно, в якомусь сенсі вони приходять до згоди зі світом. Це не мій випадок.
• В п’ять років я навчився читати. Нічого більш важливішого в моєму житті так і не відбулося.
• Читав я в основному про пригоди. Це було ще в ті часи, коли діти не читали комікси, а тексти. Якщо мені не подобалося, чим закінчується розповідь, я складав іншу кінцівку сам. З цієї гри все і почалося.
• Я думаю, що молоді не потрібні поради. Але я б дав одну рекомендацію — читати хорошу літературу. Це дуже сильно збагатить їхнє життя, допоможе обрати своє покликання, дасть їм глибший погляд на світ.
• Я можу помилятись, але мені здається, що спочатку всі письменники є поетами. Думаю, що саме так починається шлях. Я теж писав поезію, лише в ній можна побачити красу і довершеність, але в поезії немає середнього. Роман може бути поганим, дещо поганим, хорошим, але поезія або дуже хороша, або дуже погана.
• Хороші книжки роблять нас критичними, виробляють критичний погляд на життя, ми знаємо, як можна змінити життя, аби воно було легшим.
• Ми маємо фантазії, завдяки яким ми хочемо більше, ніж маємо. Література існує, бо вона наповнює пустоту, яка є у всіх людей. Завдяки літературі ми можемо жити іншим життям, пересуватись у часі, мати якесь незвичне життя, переживати якісь пригоди, переживати любов, закоханість, незвичайні почуття.
• Найкращий спосіб Європі вижити — жити у спільноті. І ця ідея, яка стала основою у побудові Європи, принесла багато позитивного. Я живу в Іспанії більшу частину свого життя. Я дуже радий, що Іспанія в Європі. У нас є проблеми, але це суспільство, яке перейшло від диктатури до демократії без крові, завдяки домовленостям, консенсусу.
• Свобода неподільна. Неможливо відокремлювати політичну свободу від економічної, соціальної, культурної.
• В політиці я навчився одного: влада губить розум, руйнує принципи і перетворює людей в маленьких потвор.
• Можливо, я всю дорогу був неправий.  

Художні твори

• Виклик, оповідання (1957)
• Начальники (1959)
• Місто і пси (1963)
• Зелений дім (1965)
• Щенята (1967)
• РозмовавСоборі (1969)
• Панталеонівідвідувачки (1973, екранізований 1999 (фільмтранслювавсяпідназвою«Сексназ капітана Пантохи»)
• Тітка Хулія і писака (1977)
• Війнакінцясвіту (1981)
• ІсторіяМайти(1984)
• Хто вбив Паломіно Молеро?(1986)
• Розповідач (1987)
• Похвальне слово мачусі (1988)
• Літума в Андах (1993).
• Зошити дона Рігоберто'' (1997)
• Свято Козла ісп. (2000) — роман про диктатуру генерала Рафаеля Л. Трухільйо у Домініканській Республіці
• Рай на іншому розі вулиці (2003) — роман про Поля Гогена і Флору Трістан.
• Витівки кепського дівчиська (Пригоди поганого дівчиська, Бешкетування неґречної дівчинки) (2006)

Видання творів українською мовою

• Зелений дім: Роман / Перекл. з ісп. та післям. Ю. Покальчука. – Київ: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1988 (Серія «Зарубіжна проза ХХ століття»)
• Скромний герой: Роман / Перекл. з іспан. Сергія Борщевського. – Харків: Фоліо, 2014. – 479 с.
• Сон кельта: Роман / Пер. з ісп. В. Шовкуна. – Х.: Фоліо, 2012.
• Публікації у журналах та збірках: оповідання «Гість» (Всесвіт, 1976, № 2); повість «Щенята» у зб. «Сучасна латиноамериканська повість» (1978); * «Хто вбив Паломіно Молеро?» (Всесвіт, 1988, № 8).
• Роман «Витівки кепського дівчиська» – Харків: Фоліо, 2010 перекладено не з оригіналу.
• Хто вбив Паломіно Молеро? — К. : Видавництво Анетти Антоненко, 2016. — 144 с. Переклад Сергія Борщевського, Лева Олевського.