Календар подій

120 років від дня народження Євгена Филимоновича Маланюка (1897-1968), українського поета, письменника, перекладача, публіциста, культуролога-енциклопедиста

Поет — мотор! Поет - турбіна! 
  Поет — механік людських мас,  
  Повстань майбутнього сурмач, 
  Що конструює День над Ніччю.

Євген Маланюк

 Вiн сам себе назвав імператором залізних строф! Євген Маланюк — одна з найяскравіших постатей української літератури ХХ столiття, її безумовний класик. У статті «Хто є найбільший поет в Україні?» Іван Багряний іронічно писав: «Якщо по зросту — то Маланюк». Але у одночасно ставив його на друге місце після Тараса Шевченка.

 За все життя Євген Маланюк не почув доброго слова на свою адресу з Батьківщини. Його творчість замовчували, фальсифікували. Незаслужено називали його буржуазним націоналістом, фашистом. Це був час, коли тисячі українських митців мордували у сталінських концтаборах, а їхню творчість на десятиліття викреслювали з культурного життя України.

 Українська земля, як це бувало не раз в нашій історії, зродила собі сина – на свiй захист і славу. Щедро обдарувала його талантами, та не дала талану-долі. Але він сам збудував свою долю – всупереч всім перешкодам. Саме так і стають великими. Саме таким був Євген Маланюк.

 Євген Филимонович Маланюк  народився 1 лютого 1897 р. в с. Ново-Архангельську на Херсонщинi. в родині українських інтелігентів,  які любили рідне слово й шанували національні святині. Батько походив зі старого козацького роду, любив мистецтво і науку. Євген Маланюк зворушливо любив батьків і відчував проекцію їхніх доль на свою: «Матері я завдячую дві речі: серце і мистецтво. Батькові — життєву свою невдачу».

 Середню освiту  Євген здобув у  Єлисаветградi - в земському реальному училищі, як стипендіат Єлисаветградського земства. Одночасно з Є. Маланюком навчався i Юрiй Яновський. Навчання пробудило в ньому творчі здібності, любов до літератури, живопису, театру. У тринадцятирічному віці вiн  починає віршувати. Потiм — навчання в Петербурзькому полiтехнiчному iнститутi. Звідтіля його, з початком Першої світової війни, мобілізували до царської армії. Закінчивши Київську вiйськову школу  вiн отримує офiцерське звання i стає начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрiлецького полку на Пiвденно-Захiдному фронтi.

 Коли в 1917 р. почалася боротьба за українську державність, Маланюк стає старшиною у війську Української Народної Республіки  та безпосереднiм учасником трагiчних спроб формування нацiональної державностi.

 Від’їжджаючи 1920 року з України в еміграцію, Євген Маланюк не знав, що це назавжди. У польскому таборі для інтернованих вояків УНР збагнув, що вчора обув воїном, а сьогодні він – людина без Батьківщини, без жодної надії на майбутнє. У вірші «Ісход»(1920) відгукнулася незагоєна рана втрати України і поетове входження в чужий новий світ. Твір увійшов до збірки «Гербарій» (1926) – своєрідної ліричної поеми розпуки й зневіри.

 Із Польщі Маланюк переїжджає у Чехословаччину, де в 1923 р. Подєбрадську закінчує гідротехнічний відділ Української Господарської Академії, отримує диплом інженера. Чехословаччина стала тоді справжнім освітнім, науковим та культурним центром української еміграції. Для тисяч біженців з України та колишніх вояків українських армій відкривалися національні школи, інститути, академії. Видавалися численні українські журнали, започатковувалися видавництва.

 Крім того, тут зібралася міцна літературна група поетів і прозаїків: Леонід Мосендз, Олена Теліга, Олег Ольжич та інші. Влаштовувалися літературні й дискусійні вечори, доповіді, користувалися великою бібліотекою. В історію літератури їх творчість увійшла пуд назвою «Празька школа».

 Тут разом з Ю. Дараганом поет заснував журнал «Веселка», де з'явилися його перші твори (1922–1923). З 1924 року починається багатолітня співпраця Маланюка із Дмитром Донцовим у «Літературно-науковому Віснику».

 У Подєбрадах (1924) поет дебютує збіркою віршів «Стилет і стилос», через рік виходить його друга збірка — «Гербарій». Осмислення трагічної долі Вітчизни та пошуки виходу із цього становища — наскрізні мотиви поезій цього періоду.

 1929 р. Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угрупування «Танк».

 У наступних збірках («Земля й залізо», 1930; «Земна Ма­донна», 1924; «Перстень Полікрата», 1939) Є. Маланюк усе більше заглиблюється в історію України, шукаючи в ній державотворчі ідеали, але разом із тим шукаючи відповіді на питання сього­дення. Міцності, силі, мужності поет протиставляє «рабську кров», «розслабленість ледачу». Він шмагає українців і Укра­їну задля однієї мети — хоч так розбудити віками витравлювану національну свідомість народу.

 Більшість книг Євгена Маланюка побачили світ за кордоном: у Чехословаччині, Польщі, Німеччині і США. Лише дві з них – «Земна Мадонна» (1934) і «Перстень Полікрата» (1939) – вийшли у Львові, та згодом були примусово вилучені з бібліотек і віддані забуттю.

 В Польщі поет  одружується  з Богумілою Савицькою. Збірка «Земна Мадонна» і син поета Богдан з'явилися у світ одночасно, у 1934 році. Дружина, син, родинне життя надзвичайно багато важили у житті поета-вигнанця. В своїх спогадах Богдан Маланюк писав: «Сім'я була ідеальна, а в мене було ідеальне дитинство».  Той єдиний прихисток Маланюка зруйнувала Друга Свiтова війна. У 1939 році вiн бере  участь в обороні столиці Польщі від німецьких військ.

 Із наближенням фронту до Варшави 1944 року, Маланюки вирішили залишити Польщу. Вони переїхали до невеличкого села Кунштату в Моравії. Вже там їх попереджають, що радянська військова комендатура має списки російських та українських емігрантів, які підлягають негайному арешту i в тих списках значиться  прізвище поета Євгена Маланюка. В 1945 роцi Маланюк  перебрався  до Німеччини, був учителем української таборової гімназії в Регенсбурзі.  Дружина так i залишилася в Чехословаччинi через хворобу сина.

 У 1945 р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, де увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух). 5 березня 1947 року студія драми  Йосипа Гірняка провела в  Регенсбурзі свято на честь 50-річчя Євгена Маланюка.

 А 1949 року вiн переїхав до США. Після багатьох поневірянь упродовж кількох десятиліть, місцем постійного проживання поет обрав Нью-Йорк, де заснував Український мистецький клуб «Слово». Євген Маланюк заявив про себе не тільки як талановитий поет, але як шанований публіцист та критик. Між двома війнами Євген Маланюк виріс на витонченого майстра в мистецтві поезії. У цей період було написано також багато цінних есе та статей на літературні, історичні та громадсько-політичні теми, в яких вiн висловлював дуже особисті, безкомпромісні погляди на явища та події, на долю національного мистецтва.

 Нелегко склалося  життя митця в Америці. Спочатку довелося працювати фізично. Пізніше пощастило влаштуватися за фахом – на інженерну посаду в Нью-Йорку; в креслярському бюро він працював до виходу на пенсію в 1962 році.

 Його перо, як зажди, не знало відпочинку. Бо ж тільки в США були видані поетичні збірки «Влада» (1951) – у ній зібрано те, що було написано раніше, але з різних причин не увійшло до попередніх збірок; «П’ята симфонія» (1954), «Поезії в одному томі» (1954; до цієї книги була включена збірка поезій «Проща»), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964).

 У 1962 та 1966 роках Євген Маланюк упорядковує два томи своїх літературознавчих, культурологічних та історіософських статей, розвідок, есе, нарисів, котрі побачили світ у видавництві «Гомін України» в Торонто. Для своєї прози автор вибирає промовисту і поетичну назву - «Книга спостережень». Прозу він почав писати рано – й продовжував писати все життя, паралельно з віршами. В цих творах виявилася повною мірою вражаюча ерудиція Євгена Маланюка (що з захопленням відзначали його сучасники) і блискучий, і водночас, філософсько-глибокий інтелект письменника, і витончений художній смак митця, і невловима аура виразника духу національної самоцінності й гідності. Знову ж, як і в поезії, основною його темою є Україна, її мистецтво, культура, історія. Десятки статей присвячені класичній літературі, митцям-емігрантам, письменникам України радянського часу.

 Маланюк був високоосвiчений, вiльно володiв кiлькома мовами, бездоганно знав свiтову iсторiю, європейську культуру й лiтературу, мiг «сипати» рiзнi цитати, але й цiлi вiршi не тiльки з творiв Шевченка, Франка, Лесi Українки, але й з архитворiв свiтової лiтератури.

 Тiльки восени 1962 року у Варшаві, пiсля багатьох рокiв розлуки, поет зустрівся з дружиною. Невдовзі по тому її допитувала держбезпека у Празі, а 1963 року вона померла. Письменник неймовірно тяжко переживав смерть дружини. Не давало спокою почуття вини, якої, власне, й не було. Корив себе, що так і не зустрівся із сином. Свідомість цього не давала спокою, виливаючись новими творами. А син Богдан приїхав до батька наприкінці літа 1964 року, додавши тим самим поетові життєвої сили й душевної рівноваги. Потiм були зустрічi з сином у Францiї та Iталiї.

 16 лютого 1968 року Євген Маланюк помер у своєму самотньому помешканні в Нью-Йорку. Похований на цвинтарі св. Андрія Первозванного (на так званому українському пантеоні, через велику кількість могил земляків) у Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.  На могилі поета пам’ятник, побудований за проектом його сина Богдана – інженера-архітектора.

 Довелося синові митця пізнати батька не вигнанцем, а найвидатнішим українським поетом ХХ століття. Їм випала щаслива нагода зустрітися ще раз. Тепер уже – на землі предків, у поетовому Новоархангельську, де на центральній площі містечка на честь святкування 100-річчя від дня народження батька синові було доручено відкрити погруддя Євгена Маланюка. Ім'ям Євгена Маланюка названі вулиці у Києві, Львові, Кропивницькому, Дніпрі та інших містах України. Щорічно обласною літературною премія ім. Євгена Маланюка нагороджують літераторів Кіровоград щини.

 Уже після смерті письменника у мюнхенському видавництві «Сучасність» з'явилася впорядкована ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (1972), що стала його лебединою піснею.

 Євген Маланюк - поет глибокої думки, вольової напруги. Він вважав за гріх оспівування квіточок, сонечка, бо муза поета повинна бути наснажена боротьбою, волею до перемоги. Тільки така поезія може формувати активну, дієву людину. Найголовнішою ідеєю, що проймала і поезію, і есеїстику Є. Маланюка, була iдея української державностi, яка становила енергетичне джерело творчостi митця, була його вiрою i головною настановою.

 Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє собою українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами тогочасного занепаду культури, як відродити українську державність. У розв’язанні цих проблем важливу роль Є. Маланюк відводив ролі поета, бо вважав, що поет — це своєрідна ланка між Богом і землею, людьми:«Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети». Слово стає єдиною зброєю. Поет поставив слово на сторожі української культури й державності, формуваннi нового типу українця.

 Ключ до розуміння ідейно-естетичних шукань і картини художнього світу Маланюка криється в його оригінальній концепції культури. Поет мав свой погляди стосовно формування української нації. В есе «Нариси з історії нашої культури» (1954) вiн висвітлив своє розуміння культури українського народу, наповнивши його глобальними вимірами. Тому найбільшим нещастям для України поет вважав появу типу людини-малороса, яка народилася в умовах неволі й має комплекс меншовартості.

 Разом з тим Євген Маланюк - тонкий лірик, який майстерно відтворює розмаїття людських почуттів. В його творчiй спадщинi ми  знаходимо  і взірці вишуканої любовної лірики, де поет стає лагідно-грайливим. безжурним юнаком, і пейзажну лірику сповнену філософських роздумів про оточуючий світ у своїй первозданності красi.

 Своєю творчістю Маланюк розширив тематичні, образні й жанрові обрії української поезії ХХ ст. Поет сформував власний поетичний стиль, який живився джерелами:  високомистецькими здобутками класиків, українською бароковою культурою  та модерними мистецькими течіями. Він захищав національно самобутню літературу, яка  зорієнтована на світову культуру, але не втрачає свого рідного коріння.

 Поет, прозаїк, публіцист Леонiд Полтава у своїх спогадах писав: «Маланюк потряс мене. М. Рильський якось відразу відійшов на другий план. Маланюк зайняв мій обрій... Велетень не лиш духом, а й тілом... Ерудит, енциклопедист...».  

 Лiтературознавець Микола Ільницький писав: «Є. Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції перетворився на класика української літератури ХХ ст., його поезія – не лише крик зболеного серця, а ще і гарт,очисний вогонь, через який проходить наш народ на нелегкому шляху до своєї державності й духовності».

 Вагоме місце Маланюка-поета визначив академік, лiтературознавець Іван Дзюба: «Маланюкова поезія залишиться... доказом суворої сили українського слова, його здатності бути не лише мелодійним, ніжним, барвистим, гнучким, вигадливим, — а й безжально-точним, пружним, лапідарним, його здатності бути згустком волі й думки, що концентруються в пекуче почуття».

 

НЕВИЧЕРПАЛЬНIСТЬ

  Тяжким хрестом лежать шляхи,
  Яснi в ночах, вони слiпi вдень:
  Рамено - з заходу на схiд,
  Рамено - з пiвночi на пiвдень.

  I так розп'ята - вiки,-
  Вогонь буття не загасила.
  Невичерпаний дух який!
  Яка непереможна сила!

  Гноблять, калiчать, труять рiд,
  Ворожать, напускають чари,-
  Здається, знищено вже й слiд,
  Лиш потурнаки й яничари.

  I ось - Стефаник i Кулiш,
  Ось - Коцюбинський, Леся - квiти
  Степiв страждальної землi,
  Народу самостiйнi дiти!

  А то пiдземно загуде
  Вулканом нацiй цiла раса,
  I даром божеським гряде
  Нам Прометеїв дух Тараса.

Євген Маланюк

 

Malanuk (1)
Malanuk (2)
Malanuk (3)
Malanuk (4)

ЗАПРОШУЄМО до

Загальномiського бiблiотечно- iнформацiйного центру (Московський кв-л,12)

 ознайомитись з 01.02.по 28.02.2017 з 10.00 з поличкою ювілярів

«Муза болю, сумніву і гніву…»

(120 років від дня народження Є.Ф. Маланюка (1897–1968)

Наші контакти

 

Go to top