Леопольд ріттер фон Захер-Мазох — австрійський письменник, автор романів і новел на еротичні, а також фольклорні теми.

 Леопольд фон Захер-Мазох народився у Львові в родині поліцай-президента Королівства Галичини та Володимирії Леопольда Захера. Предками його батька були іспанці, що у 16 столітті поселилися в Празі, та богемські німці.

 Захер-Мазох був успішним учнем і студентом. В університетах Праги та Ґрацу, куди переїздить 1854 року, він вивчає юриспруденцію, математику та історію, і у віці 19 років стає доктором права. Ставши приват-доцентом в університеті Ґрацу, він 1858 року анонімно опубліковує роман «Одна галіцька історія. Рік 1846». З того часу Захер-Мазох щорічно створював по книзі, а то й більше, експериментуючи з найрізноманітнішими літературними жанрами. Він писав історичні дослідження (напр., «Повстання в Ґенті в часи правління Карла V»), п'єси, фейлетони, літературно-критичні твори. Був засновником і редактором декількох журналів, які, проте, виходили недовго.

 Певний час Захер-Мазох суміщав академічну кар'єру з письменництвом, бо літературна та видавнича діяльність не приносила йому достатнього прибутку. Але після успіху в читачів роману «Дон Жуан з Коломиї» (1872) (написаного французькою мовою й опублікованого в одному з паризьких журналів) вирішив повністю присвятити себе літературі.

 Творчість Захер-Мазоха належить до епохи, коли на тлі розквіту промисловості, пишноти життя нової буржуазії та занепаду села інтелігенція жила у світі, а чуттєвість і кохання стали центром і метою людського життя. Переживання особистого життя Захер-Мазоха, який отримував патологічну сексуальну насолоду від підкорення фізичному та емоційному насильству з боку жінок, знайшли своє відображення в його творах. Майже автобіографічний характер носять романи «Розлучена жінка» (1870) та «Венера в хутрі» (1870) (в основу «Розлученої жінки» лягло пережите й вистраждане під час роману з Анною фон Коттвіц, а на «Венеру в хутрах» письменника надихнула інтриґа з Фанні фон Пістор).

 Тема знущання деспотичної жінки над слабким чоловіком постійно виникає також в історичних творах Захер-Мазоха і з плином часу стає настільки виразною, що 1886 року віденський психолог Ріхард фон Крафт-Ебінґ називає сексуальну патологію, що характеризується отриманням задоволення від болю та підкорення, мазохізмом.

 Твори Захер-Мазоха перекладалися на багато європейських мов та видавалися масовими накладами. Особливо популярним він був у Франції. Його творчість високо оцінювали Еміль Золя, Ґюстав Флобер, Альфонс Доде, Александр Дюма-батько і Александр Дюма-син. 1886 року з рук президента Франції Захер-Мазох прийняв орден Почесного Легіону.

 Останні роки свого життя Захер-Мазох провів у німецькому селищі Ліндгайм у Гессені, де й помер 9 березня 1895 року. Незвичність його долі не закінчилась і на цьому — як стверджують, урну з його прахом знищила пожежа 1929 року.

Деякі твори Леопольда фон Захер-Мазоха

• 1858 — Одна галицька історія. Рік 1846
• 1867 — Останній король мадярів
• 1870—1877 — Спадок Каїна
• 1870 — Венера в хутрі
• 1870 — Розлучена жінка
• 1872 — Дон Жуан з Коломиї
• 1874 — Месалінки
• 1876 — Галицькі оповідання
• 1876 — Ідеали нашого часу
• 1878 — Єврейські історії
• 1882 — Гайдамак
• 1882 — Рай на Дністрі
• 1882 — Нові єврейські історії
• 1882 — Василь Гамен
• 1885 — Віденські придворні історії
• 1886 — Криваве весілля в Києві
• 1886 — Російські придворні історії
• 1886 — Польські єврейські оповідання
• 1886 — Ловчиня душ
• 1886 — Вічна молодість
• 1890 — Змія в раю
• 1893 — Чари сцени
• 1907 (публікація) — Жорстокі жінки