Календар подій

85 років від дня народження Олександра Івановича Білаша (1931 – 2003), українського композитора, лауреата Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка (1975), Героя України (2001)

 Олександр Іванович Білаш — український композитор жанрів класичної та популярної музики, який зробив великий вклад у розвиток української музики.

 Народився у селищі Градизьку Полтавської області.

 Цікаво, що Олександр Білаш починав свою музичну кар’єру як справжній народний музикант: грав, за власними словами, “не по нотах, а по весіллях” – спочатку на саморобній гармошці “на два баси і вісім голосів”, згодом на акордеоні, а потім вже на баяні. Звісно, тоді ще про нотну грамоту мова не йшлася – Олександр грав – і як грав! – виключно “по слуху”, як десятки поколінь народних виконавців-самоуків.

 Ази професійної музичної освіти 16-річний О. Білаш отримав у Київській музичній школі для дорослих. Вчителями ж були земляки – брати Майбороди: Платон викладав теорію музики, а Георгій – гармонію. Після музичної школи майбутній композитор вступає до Житомирського музичного училища (1948–1952рр.), а згодом (1957р.) і до Київської консерваторії. Син колгоспного бухгалтера обрав для себе долю музиканта. А отже, мусив у неймовірно стислий строк максимально розширити свою музичну та загальну ерудицію. Почавши свої музичні досліди “усним та безписемним” “Вальсом-гавотом на 12 колін”, Олександр закінчує консерваторію симфонічною поемою “Павло Корчагін” (паралельно писалися інші твори для симфонічного оркестру – “Скерцо”, “Весняна сюїта”, балетна сюїта “Буратіно”).

 Музична творчість О. Білаша – це не тільки пісні та солоспіви, тобто твори “малих форм”. Ще одним жанром, до якого неодноразово звертався композитор, була опера. Великих опер у їх чистому вигляді у композитора лише дві: це “Гайдамаки” за поемою Т. Шевченка (1965, лібрето В. Шевчука) та “Прапороносці” за романом О. Гончара (1985, лібрето Б. Олійника). Інші – опера-балет “Буратіно” (1988) та оперета “Чиста криниця” (1976). За словами дослідників і сучасників, те “старе-нове”, що вніс О. Білаш в оперу, – це природній, невимушений, не вичавлений пресом радянських “постанов” мелодизм, що складав фундамент творчого стилю композитора. За словами Д. Гнатюка, найближчого друга та постійного виконавця творів композитора, “Білаш вніс такий мелодизм в оперу – саме те, за чим зголодніли і співаки, і слухачі” (висловлювання з приводу прем’єри “Прапороносців” у 1985 р.).

 У творчому доробку О. Білаша знаходимо також чудові зразки музики для дітей. Це присвячений онучці фортепіанний цикл з дев’яти п’єс “Тетянчин альбом” (2000), а також два пісенних цикли “Алфавітні усмішки” (1993) та “Пшениченька” (1997). До цієї ж сфери можна віднести цілий ряд програмних творів на сюжет улюбленої дитячої казки “Буратіно”: це балетна (1963) та симфонічна (1986) сюїти, а також мюзікл 1995 року.

 Мало хто з композиторів ХХ ст. не оминув принад “десятої музи”, і О.Білаш – не виключення. Ним створена музика до цілого ряду кінофільмів: “Катя-Катюша”, “Роман і Франческа”, “Сейм виходить з берегів”, “Сон”, “Бур’ян”, “Легендарний Севастополь”, “Дума про місто”, “Вир”, “Небезпечна гастроль”… Навряд чи хтось зараз може пригадати фільм “Роман і Франческа”. Разом з фільмом щезла і музика. Проте шедевр Білаша – пісня головного героя Романа (“Впали роси на покоси”) – живе і досі.

 Ще одна унікальна риса вокальних творів О. Білаша – їх універсальність, “всеужитковість”. Вони однаково доречні і в філармонійних концертах, і на широкій естраді, і – ніде правди діти – за сімейним столом. Серед виконавців пісень композитора – Д. Гнатюк, К. Огнєвий, М. Кондратюк, А. Мокренко, Ю. Гуляєв, В. Тіткін, О. Таранець, Р. Кириченко, Є. Мірошниченко, Н. Матвієнко, В. Зінкевич, В. Шпортько і, звичайно, люба дружина та мати двох білашевих доньок – Лариса Іванівна Остапенко.

 Олександр Білаш прожив цікаве і бурхливе творче життя. Митець отримав “всесоюзне” (цілий ряд почесний премій та відзнак) і, що найголовніше, всенародне визнання та справжню популярність. О. Білаш своїм життям ніби поєднав цілі покоління української творчої еліти – поетів, письменників, літераторів, композиторів, виконавців… Біографії декого з них, наприклад, Д. Павличка та Д. Гнатюка, назавжди історично пов’язані з іменем українського пісняра.

 Отже, все-таки саме пісня є наріжним каменем у творчості композитора. Пісні Білаша являють собою гармонійний синтез високопоетичного слова та прекрасної мелодії, в якій кожна інтонація тексту знаходить своє найвлучніше віддзеркалення. Натхненні пісні Олександра Білаша назавжди залишаться музичними представниками золотої доби української естради. Вони й досі викликають щемливі ностальгічні спогади у людей старшого покоління. Його пісні – наші культурні скарби. А скарби треба берегти.

 Похований Олександр Іванович Білаш на Байковому цвинтарі у Києві.

Відзнаки

  • Лауреат премії імені М. Островського(1967);
  • Лауреат Всесоюзної премії Ленінського комсомолу (1968),
  • Заслужений діяч мистецтв УРСР1969 року);
  • Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1975);
  • Народний артист УРСР (1977);
  • Народний артист СРСР (1990);
  • Герой України (2001).

1070

Go to top