Календар подій

День українського кіно

Кіно вимагає величезної працелюбності і

працелюбності не тільки на зйомці, а в

усьому розумному процесі створення картини.

Кіно — мистецтво «Одержимих».

Олександр Довженко

 

 15 вересня в Україні відзначається День українського кіно. 

 Це свято отримало статус офіційного державного професійного свята в 1996 році. 12 січня 1996 року в Києві, другий Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 52/96 «Про день українського кіно», який визначив відзначати цю дату щорічно у другу суботу вересня місяця. В Указі йдеться, що нове професійне свято в країні вводиться «на підтримку ініціативи працівників кінематографії України». 

 Український кінематограф має давню історію.

Так, перша в Українi кінозйомка відбулася у вересні 1896 року. Тоді в мiстi Харковi фотограф Альфред Федецький зняв кілька сюжетів хроніки. Відзнятий матеріал був пізніше представлений у Харківському оперному театрі.  У 1928 році на Україні з’явилася перша кіностудія — Київська кінофабрика, що згодом стала Київською кіностудією ім. А. Довженко. А в 1930 році з’явився перший в країні звуковий фільм.

 Що стосується художнього кіно, то перший український ігровий фільм «Запорізька січ» було знято 1911 року Данилом Сахненко у Катеринославі. Після цього кінематограф почав активно розвиватися, а в стрічках були задіяні найкращі тетральні актори того часу. У  той час вийшли фільми «Наталка Полтавка»  за участю Марії Заньковецької, «Москаль-чарівник», «Наймичка», «Богдан Хмельницький». Але зіркою тих часів безперечно була полтавчанка Віра Холодна, що знялась у багатьох фільмах Одеської кіностудії.

 Українські режисери-новатори: Олександр Довженко, Іван Кавалерідзе, Микола Шпиковський, Арнольд Кордюм, Петро Чардинін, Георгій Тасін, Марк Донськой, Леонід Луков, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, Леонід Биков, Кіра Муратова, Фєлікс Соболєв, Ахтем Сеїтаблаєв, Олесь Санiн здобули українському кіно світову славу.

 У найбільш авторитетному опитуванні з визначення найкращих фільмів усіх часів, яке проводить британський журнал Sight & Sound, у 2012 році - 8-е місце посів фільм «Людина з кіноапаратом» (реж. Дзиґа Вертов, 1929, Київська кінофабрика ВУФКУ), 171-е — «Земля» (реж. Олександр Довженко, 1930, Київська кінофабрика «Українфільм»). Такі опитування Sight & Sound проводить кожні десять років, починаючи з 1952 року, в 2012 році в ньому взяло участь 846 кінокритиків.

 Сучасне українське кіно активно розвивається, з’являються нові актори, режисери, оператори та інші фахівці.

 Сьогодні в Україні діє чотири державні кіностудії - Національна кіностудія художніх фільмів ім. Довженка, Національна кінематика України, Українська кіностудія анімаційних фільмів, Українська студія хроніко-документальних фільмів, а також Національний центр О. Довженка і понад 20 приватних студій.

 Попри всi труднощi якісне українське кіно - живе! І яскраве підтвердження цьому український МКФ «Молодість», який  можна поставити в один ряд зі знаменитими світовими кінофестивалями - Канським, Венеціанським, Берлінським.

 Традиційно, український кінофорум відбувається в столиці в кiнцi  жовтня.
 Сьогодні це один з найголовніших фестивалів незалежної України, який в 1993 році був названий міжнародним згідно стандартів Міжнародної федерації асоціацій кінопродюсерів (FIAPF), а з часом увійшов до ТОП-12 найкращих світових фестивалів (за рейтингами FIAPF). А почалося все в далекому 1970 року, тоді «Молодість» була дводенним фестивалем-оглядом студентських фільмів Київського державного інституту театрального мистецтва, на якому вперше були презентовані всього 33 кінороботи.

 Приємно вiдзначити, що до престижного списку кiнофестивалiв, що прoводяться в Українi увiйшов i кiнофестиваль документального кiно «86», який проводиться в мiстi Славутичi з 2014 року. Сайт кінофестивалю документального кіно "86" - http://www.86.org.ua

 Думається, що українське кiно маючи славне минуле,  ще подарує нам кiно свiтового рiвня.

 

Лiна Костенко

Незнятий кадр незіграної ролі

                                                                                                Іванові Миколайчуку

 

Його в обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони,— чекало все!
Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур’ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки — як бліци репортера,
проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера,—
він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран — твоя домівка,
два виміри, і третій — в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв’ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп’ї траву.

Go to top