Календар подій

Всесвітній день поезії

 «Поет – це вище. Це на межі суперництва з Богом»

Олександр Ірванець- прозаїк, поет, драматург та перекладач

 У 1999 році на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати щорічно 21 березня - Всесвітній день поезії (World Poetry Day). Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

 «Поезія, - говориться в рішенні ЮНЕСКО, - може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова».

 Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послугувати створенню у засобах масової інформації позитивного іміджу поезії, як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.

 Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро МАЦУУРА, звертаючись у березні 2003 року до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії, зазначив: "Поезія - це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія - головний засіб самостверждення і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку.... Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості.”

 Нині достеменно невідомо, хто вперше почав складати вірші.

 На думку фахівців, поезія як форма мистецтва передувала писемності. Найбільш раннім поетичним текстом, що зберігся до сьогодні, є «Епос про Гільгамеша», або поема «Про того, хто все бачив» (sa nagba imuru). Поема створена у XXII столітті до н. е. в Стародавньому Шумері.

 Найдавніші поетичні тексти часто походили або з народно-пісенної традиції, такими були, наприклад, китайські пісні Ші цзін, упорядковані в XI—VI ст. до н. е., або з усної епічної традиції, до якої належать давньоіндійські Веди (II—I тис. до н. е.), авестійські Гати та Гомерівський епос (Іліада, Одісcея). Ранні епоси складалися в поетичній формі з метою їхнього кращого запам'ятовування та усної передачі.

 Поетичні тексти належать до найдавніших епіграфічних пам'яток, що дійшли до нас у формі фрагментів, викарбуваних на камені. Шумерські пам'ятки, написані клинописом, збереглися на глиняних табличках, пізніші версії були написані на папірусі. Серед ранніх поетичних текстів слід ще згадати давньоєгипетські гімни та любовну лірику, а також корпус текстів Біблії.

 Пройдуть роки, і світ відкриє для себе імена незрівнянного Вільяма Шекспіра, талановитого Вольтера, славетного Тараса Шевченка, генія пера Олександра Пушкіна, які писатимуть на вічні теми: кохання та зради, щастя і горя, дружби та ненависті, миру та війни, свободи та неволі.

 Серед кращих винаходів людства поезія займає саме почесне місце. Скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії! Дотепер немає відповіді на запитання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія – це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш – тим краще.

 Сьогодні не можливо уявити наше життя без поезії… Це буде нудне життя без вибуху емоцій, виражених простими літерами на папері, без тієї невеликої містики, коли одні і ті ж слова, але написані у певному порядку, можуть зворушити до сліз або залишити абсолютно байдужим. Сила слова володіє особливою енергією, що зваблює за собою і підкоряє собі нашу уяву.

 Поезія надихає, звеличує, штовхає на подвиги… Вірші найвідоміших поетів світу окриляють закоханих романтиків, запалюють відчайдушних любителів пригод, спонукають до боротьби за свої права. Поезія збагачує наш внутрішній світ. І буде правильним згадувати про неї не тільки 21 березня, оскільки вірші спонукають мрії втілювати в реальність, фарбуючи життя в насичені кольори.  

Нехай Ваше завтра буде віршоване!

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,

А з правди, чесноти і довір'я.

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Ліна Костенко  

 

Den Poeziyi (1)
Den Poeziyi (2)
Den Poeziyi (3)

Go to top