Календар подій

125 років від дня народження Олеся Досвітнього (1891 – 1934), українського письменника

Про них співаю я сьогодні
і про усіх, кого нема,
кого ковтнула смерті тьма...
Їх кров наповнила б безодні!..
Досвітній, Епік... Любі, любі,
Хоч в пісні воскресив би вас
і той страшний, безумний час!..
Так тяжко плачу і дивлюсь
я на розстріляне безсмертя,
як на дитя убите мати...
Страшний пройшли ми, друзі, час.
Та, як живі, вони між нас.
І будуть жить на горе кату!..
Безсмертя ж бо не розстріляти!

Володимир Сосюра

 «…такої біографії, як Досвітній, не мав ніхто з письменників» -  писав Юрій Смолич у «Розповідях про неспокій немає кінця». Вiн був одним iз заспівувачів української пожовтневої літератури та журналістики, одним із основоположників української сучасної прози, зокрема її великої форми — роману. Доля  жорстоко обійшлася з цим талантом. Революція, яка його породила і якій він був беззавітно відданий, зрадила свого обранця. За наклепом Олеся Досвітнього розстріляно 9 червня 1934 року.

 Олесь Досвітній (літературний псевдонім Олександра Федоровича Скрипаля-Міщенка) народився 8 листопада 1891  року в багатодітній родині дрібного крамаря, в повітовому містечку Вовча (теперішній Вовчанськ) на Харківщині. Закінчивши 1906 року земську чотирирічну школу, майбутній письменник деякий час працював писарчуком у канцелярії міської управи. Вже тоді юний Сашко спробував силу свого пера як кореспондент місцевої газети. Вiн пише за ошуканих беззахисних робітників і селян, викриває несправедливість в місті й на селі.  Зухвалі газетні замітки молодого Скрипаля-Міщенка обурили місцеве начальство. Довелося залишити кабінет земської управи і йти працювати на цукроварню чорноробом. Тут він познайомився з революційною літературою, перебував під наглядом поліції, сидів у тюрмі.

 Склавши екстерном іспити на атестат зрілості, юнак вступає на фізико-математичний факультет Петербурзького університету (1912). За революційну пропаганду і поширення нелегально літератури на Балтійському і Путіловському заводах його незабаром виключають з університету як неблагонадійного. Повернувшись на Україну, Досвітній деякий час працює службовцем на цукровому заводі в Білій Церкві.

 Під час першої світової війни його мобілізовують до царської армії. Олесь Досвітній на фронті редагує солдатську газету, розповсюджує листівки. За таку діяльність воєнно-польовий суд виносить надзвичайно жорстокий вирок — шибениця. Проте при підтримці революційно настроєних солдатів він утікає з тюрми за кілька годин до виконання вироку. За порадою харківських друзів, з революційного підпілля, Олександр емігрує за кордон. Через Киргизію, Китай, Тихим океаном утікач дістається до міста Сан-Франціско (США).  Свої враження від пережитого тоді Досвітній згодом викладе в повістях «Гюлле», «Алай», в книзі новел «Тюнгуй», в романах «Американці», «Хто?». «Американці»  - перший його широкоформатний твір, названий соціальним романом, став одночасно й од­ним із перших зразків української «романної» прози.  

 У Сан-Франціско Досвітній  швидко стає відомим як кореспондент соціал-демократичної газети «Нова рада». Після жовтневих переломних подій Олесь Досвітній повертається на Україну.

 Невдовзі після визволення Харкова від німців і гетьманців Харківська парторганізація приймає письменника до лав Комуністичної партії (січень 1919 р.). Після вигнання Директорії з Києва (лютий, 1919 р.), як досвідчений журналіст, Олесь Досвітній призначається на відповідальну посаду в Тимчасовий комітет Комуністичної партії Східної Галичини й Буковини з місцем перебування в Києві. В цьому комітеті Олександр Федорович працює директором прес-бюро і відповідальним редактором газети «Галицький комуніст» (квітень-серпень 1919 р.).

 Охоплений ідеєю світової революції, він висуває гасло: «Хай живе Совітська влада в цілому світі», що перегукується з поетами і публіцистами того часу, в творчості яких «романтичні мрії про ідеально прекрасне майбутнє людства» поєдналися з вірою в те, що незабаром «увесь світ спалахне повстанням пролетаріату» .  У серпні 1919 року, коли Київ опинився під загрозою облоги військ Денікіна та Петлюри, Олесь Досвітній разом з дружиною Марією Курською на підпільній роботі в Галичині. При спробах зв’язатися з львівським революційним підпіллям провокатори викрили їх, і подружжя  потрапило до варшавської в’язниці. В цей час він пише оповідання «Розкаяння», новели «Міссіонери», «Чия віра краща?».

 Після семи місяців ув'язнення Досвітнього звільнено внаслідок обміну полоненими між польською та радянською сторонами. Пізніше ці події лягли в основу його роману «Нас було троє» (1928), одного iз найдовершеніших творів О. Досвітнього. Під пером письменника, по суті, народився один із пер­ших в українській літературі великих творів авантюрно-пригодниць- кого жанру на революційному матеріалі. Водночас вiн про­демонстрував тут і своє вміння відтворювати внутрішній світ героїв, їхні інтимні почуття. Про роман Юрiй  Смолич свого часу писав: «...Автор зображує людей, які непохитно борються за революцію. Зображує він і тих, хто втягнутий в події, що душать революційну боротьбу, і таємно співчуває великій визвольній місії трудящих, прагне допомогти їй, подати руку допомоги революціонерам на межі їх загибелі... Та ідея боротьби залишається живою, трепетною, вона запалює на новий наступ. Оптимізм загалом властивий творам О. Досвітнього — він породжується із непохитної віри письменника-більшовика в остаточну перемогу революції».

 У березні 1920 року письменник повернувся в Україну. Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзду «Більшовик», редагував газети «Хліб і залізо», «Большевик в пути», «Селянська правда» й «Зірка» (Катеринослав). У 1924 році Олесь Досвітній переїздить до Харкова вже на постійне проживання. Того ж року виходить нова збірка оповідань «Тюнгуй» (пізніша назва — «Чжунгожень»), яка здобула широку популярність, і за життя автора мала чотири перевидання та була перекладена російською мовою. Це повість у новелах  про китайських повстанців, їхню допомогу російській революції 1917 р. Вона щедро насичена пейзажами, картинами своєрідного побуту, звичаїв тюнгуїв, спостережених уважним мандрівником. За жанром це деколи нагадує подорожні нотатки. Так Олесь Досвітній увійшов до когорти зачинателів молодої української радянської літератури.

 На початку 1925 року українські радянські журналісти й письменники вперше «прорубали вікно в Європу»: Павло Тичина, Валер'ян Поліщук і Олесь Досвітній побували у творчому відрядженні в Німеччині й Франції. Наслідком цієї поїздки стали «Нотатки мандрівника» Досвітнього, які друкувалися в літературному додатку до газети «Вісті ВУЦВК» і в журналі «Червоний шлях», а 1929 року вийшли окремою книжкою. Гостре журналістське перо письменника, умiння схопити й пiдкреслити головне та цікаве, легка, дотепна мова –характернi риси подорожнiх нотаткiв автора, що є продовженням його  публiцистичного таланту. Цей твiр був новаторським для того часу i посів помітне місце не лише у творчості письменника, а й у тодішній українській літературі, ос­кільки збагатив наше молоде письменство новим жанром.  

 Він стає членом близьких йому письменницьких організацій: «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП, а з 1932 року — після відомої постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня «Про перебудову літературно-художніх організацій» — членом Спілки радянських письменників.

 В останні роки свого життя Олесь Досвітній працює головним редактором сценарного відділу ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління); головою Українського товариства драматургів і композиторів. Пише статті про розвиток вітчизняного кіномистецтва, завершує лібретто опери «Партизани».

 Його  повністю поглинає  літературна праця. Юрій Смолич напише згодом: «І письменником Олесь був таким же невгамовним, як і бійцем. Книга виходить за книгою: за якихось десять років літературної праці — п'ять романів, повісті й оповідання, публіцистика». В 1932 був написаний роман «Кварцит». Це один із творів, якими започатковувалася  сумнозвісна виробнича тематика. Письменник спробував поєднати дві сюжетні лінії: зображення письменницького середовища й паралельно — життя шахтарів Криворіжжя. У цілковитій згоді з офіційними вказівками письменники перероджуються, опинившись у робітничому середовищі. Роман з рідкісною навіть для тих часів послідовністю проймають антиінтелігентські настрої. Повiстi письменника, попри всю критику на їх адресу, загалом справедливо вважаються ( поряд з романом  «Нас було троє») найкращими творами з усього доробку Олеся Досвітнього.

 Важливою рисою творчої манери прозаїка були передовсім увага до сюжету, до реалістичної деталі, прописаність суспільного, побутового тла. Все це сприяло популярності О. Досвітнього. Більшість його творів зазнала впродовж 20-х pp. кілька перевидань. З огляду на це М. Хвильовий назвав О. Досвітнього «оригінальним і воістину масовим (в найкращому сенсі цього слова) художником». А попереду нові й нові творчі плани...

 Та не так сталося, як думалося. Ще в 1926 році на одному із засідань Політбюро ЦК КП(б)У Л.М. Каганович називає Досвітнього серед тих, хто затіяли «організовану демонстрацію проти лінії ЦК». Такі оцінки в ті часи змивалися лише кров'ю. Мабуть, не йняв віри, що з ним, чесним комуністом, може статися якась несправедливість. Але, на думку радянських ідеологічних працівників, письменників підхід до опису дійсності докорінно розходився з єдиним методом соціалістичного реалізму, що автоматично ставило Досвітнього в розряд ворогів народу.

 20 грудня 1933 р. Олеся Досвітнього  викликали в райком партії. Додому він не повернувся. Другого дня на його квартирі вчинили обшук. Звинувачували письменника у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу». 29 грудня 1933 року Досвітній «визнав» себе приналежним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 року звернувся до слідчого із заявою, де засуджував свої «злочини» і просив дати можливість «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянської влади». В обвинувальному висновку слідчий запропонував судовій «трійці» ув'язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УРСР наклав свою резолюцію, в якій запропонував розстріл.

 Дані про дату смерті письменника різні: квітень, 9 червня, 23 липня, 23 грудня 1934 і навіть 21 листопада 1942 року, довідка Комітету Державної Безпеки УРСР засвідчує таке: «23 лютого 1934 року на засіданні судової трійки при Колегії ДПУ УРСР Досвітній О.Ф. засуджений до розстрілу. З березня 1934 року Колегія ОДПУ в судовому засіданні своєю постановою залишила вирок без зміни».

 На клопотання дружини письменника і за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 травня 1955 року скасував постанову колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року і справу припинив через відсутність складу злочину. Лише після реабілітації 1955 р. Олесю Досвітньому було повер­нуто чесне ім’я, а читачеві — твори талановитого письменника.  Все краще з доробку письменника витримало випробування часом. Романи й повісті Олеся Досвітнього, овіяні грозами революції і громадянської війни, посілі належне місце в  українськiй пожовтневiй прозi.

 Його твори видавалися російською, англійською, німецькою та іншими мовами. 

1 (1)
1 (2)
0001
0002

Go to top