Календар подій

120 років від дня народження Оксани Петрусенко

«Оксана Петрусенко – явище унікальне на українській оперній та концертній сцені 30-х років ХХ століття. Її мистецтво таке ж неповторне і епохальне як і мистецтво Федора Шаляпіна, Соломії Крушельницької, Антоніни Нежданової, Івана Козловського…

Співачка володіла могутнім за силою, необмежиним за діапазоном голосом вийняткової краси й чарівності – напрочуд рухливим драматичним сопрано, легким, дзвінким, сріблястим, як струмування місячного сяйва, — у верхньому регістрі, потужнім і яскравим — у середньому, м”яким, оксамитовим, як звук віолончелі, — в нижньому, — що давало змогу вводити до репертуару партії лірико-колоратурного сопрано і навіть мецо-сопранові. Та найбільша вартість цього рідкісного в природі голосу в його задушевності й теплоті: кожен звук пережитий серцем і емоційно забарвлений. Тому-то спів Оксани Петрусенко не просто вражав і дивував, він глибоко западав у душі слухачів, сіяв радість і щем. (М.Кагарлицький, Заслужений діяч мистецтв України) 

До цих неабияких вартостей слід іще додати сценічний артистизм, уроджену музикальність, виразну дикцію, високу культуру виконання творів будь-яких стилів і жанрів.  

А ще успіхові співачки сприяли зовнішні дані: висока, срунка, вродливе обличчя з великими сіро-блакитними очими, а усмішка Оксани Петрусенко – чарівна, осяйна. Тільки було вийде на кін, усміхнеться або журно схилить голову – і публіка вже в її могутній владі. Оксана Петрусенко володіла надзвичайним даром чарувати, хвилювати своїм мистецтвом.

Народилася  Ксенія Андріївна Бородавкіна 24 січня (5 лютого за новим стилем) 1900 року в м.Севастополі, в родині Андрія Єлевферійовича і Марії Іванівни Бородавкіних. Батько Оксани, Андрія Єлевферійович, уродженець села Балаклії Балаклійської волості Зміївського повіту Харківської губернії, мати, Марія Іванівна  Кулешова, – селянка села Приятного Філософівської волості Орловської губернії.

Дитячі та юнацькі роки майбутня співачка  провела в Севастополі. Початкову освіту здобула в чотирикласній  народній школі (1908-1912), де познайомилась  учителем-україністом. Він прилучив Оксану до української літератури, познайомив з творчістю Т.Г.Шевченка. У віці 9-12 років майбутня співачка бере активну участь у шкільному і церковному хорах. Доречи кажучи, вона співала в хорі Собору Покрови Пресвятої Богородиці міста Севастополя,  де отримувала за спів свої перші гроші і цим допомагала матері. Справа в тому, що Андрій Єлевферійович помер у 1901році і сім’я Бородавкіних  залишилась без  годувальника. Жилося дуже скрутно. Чотирнадцятирічною Оксана вже працювала на взуттєвій фабриці. 

Журливі пісні матері, обох  бабусь  запали в душу співачки з раннього дитинства, вони  і пробудили в Оксані  любов до пісні.  Пройнята палким бажанням присвятити життя сцені, вона у 1918 році вступила до пересувної української трупи Степана Глазуненка, з якою потрапила до Херсону.  В Херсоні, в Херсонському державному українському музично-драматичному театрі під орудою Івана Сагатовського, Ксенія Бородавкіна народилася як співачка, бо тут вона вперше вийшла на професійну сцену  і стала Оксаною Петрусенко.

Знаковою стала для співачки зустріч з Панасом Саксаганським, який у 1920р. гастролював у Херсоні. В парі з ним вона натхненно грала Наталку в „Наталці Полтавці” М.Лисенка, Одарку в „Запорожці за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського, Катерину в однойменній опері М.Аркаса, Кулину в „Чорноморцях” М.Лисенка, головну роль в „Циганці Азі” М.Старицького, Уляну в „Сватанні на Гончарівці” Г.Квітки-Основ”яненка… Саме П.Саксаганський наполіг, щоб О.Петрусенко в 1923 році вступила до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Вона навчалася у класі педагога Катерини Милютінової-Лихачової, беручи паралельно уроки з вокалу у видатного педагога Олени Муравйової.Та через матеріальну скуту навчання прийшлось припинити.

З 1924 по 1927 рік талановита співачка гастролювала з музично-даматичними трупами Івана Сагатовського, Василя Красенка, Владислава Сілича по Україні, в містах і містечках Поволжя, Заволжя, Уралу, Дону. Виступала співачки у вже згаданих постановках, а також в опері  „Галька” С.Монюшка, опері „Сільва” І.Кальмана, де виконувала головні партії.  

У вересні 1927 року О.Петрусенко стає солісткою Казанського оперного театру.  Перед нею засяяв світ безсмертних мелодій Глінки, Чайковського, Бородіна, Даргомижського, Римського-Корсакова, Верді, Пучіні, Леонкавало, Гунно, Оффенбаха. Далі її доля привела на сцени оперних театрів міст Баку (1927-1929), Свердлова (1929-1931),  Куйбишева, нині Самари (1931-1934). За цей поміжок часу вона створила більше як двадцять вокально-сценічних образів, які навічно вписалися в історію театрів. Згадаймо лише найвищі її творіння – Оксану, Тетяну,  Лізу, в „Черевичках”, „Євгенії Онєгіні” та „Піковій дамі” П.Чайковського, Наташу в „Русалці”О.Даргомижського, Ярославну в „Князі Ігорі” О.Бородіна, Аїду, Тоску, Турандот в однойменних операх Дж.Верді, Дж.Пуччіні…

Такою ж чарівницею була Петрусенко і на концертній естраді. До своїх програм вона включала оперні партії, романси. Солоспіви на слова Т.Г.Шевченка, українські народні пісні – „Ой не світи місяченьку”, „Там, де Ятрань круто в”ється, „Ой Джигуне, Джигуне”, „Стоїть гора високая”, „Ой вербо, вербо”, „Кулик чайку любив”, ”Ой дівчино-небого”, „Спать мені не хочеться”…  

1934 рік є знаменним роком в житті Оксани Петрусенко: вона. після прслуховування, була зарахована солісткою до трупи Київського Державного академічного театру опери і балету, де з перших днів, з перших виступів посідає достойне місце серед найкращих майстрів сценічного вокального мистецтва – М.Литвиненко-Вольгемут, З.Гайдай, Паторжинського. Особливо яскраво розкрився талант співачки під час першої Декади українського мистецтва і літератури в Москві у 1936 році. Це був справжній тріумф українського мистецтва. У дні гастролей столичні газети писали: ”Артистка Петрусенко, яка стала улюбленицею московської аудиторії, має не тільки надзвичайної краси голос, але й справжній сценічний талант, вогненний темперамент, багатющу експресію, жест і рухи, вміння переборювати вокальні труднощі… все це створює справді гармонійний образ”. Шість років праці на сцені столичної опери стали епохою Оксани Петрусенко. Виконані нею партії Одарки з опери С.Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм” та Наталки Полтавки в одноіменній опері М.Лисенка стали для співачки вершинами творчості, а створені нею образи –перлинами української оперної класики. До Оксани Петрусенко прийшли слава й визнання, вона стала в прямому розумінні всенародною улюбленицею, символом національної пісні. За дзвінкий і чистий голос, за чарівний спів і щедру душу народ прозвав іі „українським соловейком”.

23 березня 1936 року за видатні заслуги у розвитку українського мистецтва і української народної пісні Петрусенко Оксані Андріївні було присвоєно звання Заслуженої артистки УРСР і нагороджено орденом „Знак пошани”.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 листопада 1939 року за великі заслуги у розвитку театрального і музичного мистецтва Оксані Петрусенко було присвоєно почесне звання Народної артистки УРСР.

У розквіті сил і таланту обірвалося життя прославленої співачки. Померла Оксана Петрусенко 15 липня 1940 року. Похована співачка на Байковому кладовищі в Києві. Але її пісні продовжують звучати, пам”ять по неї живе у серцях поколіь, адже вона „…не прсто виходила на сцену співати, вона йшла сказати людям щось найпотаємніше, найдорожче – йшла віддати їм своє серце, свої палкі почуття”. 

 

Go to top