Календар подій

95 років з дня народження Юрія Трифонова

'trifonov   Юрій Трифонов народився у родині відомого партійного і військового діяча часів СРСР Валентина Андрійовича Трифонова. З 1932 р. родина Трифонова проживала в знаменитому Будинку Уряду, який згодом письменник змалює у своїй відомій повісті «Будинок на набережній». З другої половини 30-х pp. родина Трифонова потрапила під шквал сталінських репресій. У 1937 р. був заарештований і розстріляний дядько Трифонова, герой громадянської війни (письменник, відомий під псевдонімом Є. Бражнєв), а наступного року — батько письменника. Була репресована також і мати Трифонова. Разом із бабусею Трифонова виселили з квартири. Трагедія родини драматично позначилася на духовному формуванні Трифонова. З початком війни Трифонова евакуювали у Ташкент, де він почав віршувати і писати невеличкі оповідання. Після повернення у Москву з 1943 р. працював на військовому авіаційному заводі слюсарем, диспетчером цеху, редактором «багатотиражки». З 1944 р. навчався на заочному відділенні Літературного інституту. Згодом перевівся на стаціонар, відвідував творчі семінари, якими керували Г. Паустовський і К. Федін. У 1949 р. Трифонов закінчив інститут і тоді ж відбувся його літературний дебют.

    Незважаючи на вдалий дебют, упродовж 50-х pp. Трифонов майже нічого не написав, за винятком циклу невеличких оповідань: «Бакко» («Бак-ко»), «Окуляри» («Очки»), «Самотність Клича Дурди» («Одиночество Клыча Дурды») тощо. Час хрущовської «відлиги» змусив письменника по-іншому поглянути на людину свого покоління. Оповідання, написані Трифоновим на межі 50—60-х pp. і які увійшли у збірки «Під сонцем» («Под солнцем», 1959), «Наприкінці сезону» («В конце сезона», 1961), — це звернення до «вічних» тем: кохання, життя, смерті — тем, позбавлених ідеологічних акцентів.

   До активної літературної творчості Трифонов повернувся у 60-х pp., коли один за одним вийшли друком роман «Втамування спраги» («Утоление жажды», 1963) та документальна повість «Відблиск вогнища» («Отблеск костра», 1965). Дія роману «Втамування спраги» відбувається наприкінці 50-х pp. на будівництві Каракумського каналу у Туркменистані. 

    Цілий ряд творів Трифонова межі 60—70-х pp. умовно можна об'єднати у своєрідний цикл, що його дослідники називають «московським». Перша повість цього циклу «Обмін»(«Обмен») з'явилася у 1969 р. У наступні роки цикл був продовжений повістями «Попередні підсумки»(«Предварительные итоги», 1970), «Тривале прощання» («Долгое прощание»,1971), «Друге життя» («Другая жизнь», 1975). В усіх цих творах, за словами О. Трифонової та Є. Шкловського, йдеться про кохання та сімейні стосунки, нібито й цілком буденні, але водночас надзвичайно характерні і прикметні. Читач впізнавав у них не лише власне життя з його загальнолюдськими радощами та трагедіями, а й гостро відчував свій час і своє місце у цьому часі. У центрі художніх пошуків Трифонова постійно перебуває проблема морального вибору, який людина змушена робити навіть у найпростіших життєвих ситуаціях.

   Повісті «московського» циклу, як і активна громадянська позиція Трифонова на підтримку звинувачених в «ідеологічних хибах» співробітників журналу «Новый мир» (І. Виноградова, О. Кондратовича, В. Лакшина) викликали незадоволення творчістю письменника з боку «офіційних» критиків. Водночас починаючи з 70-х pp. творчість Трифонова ставала все більш популярною на Заході, де його багато перекладали й охоче читали (у 1980 р. за пропозицією Г. Белля кандидатура Трифонова була навіть висунута на здобуття Нобелівської премії з літератури).

   Чесність і безкомпромісність моральної позиції, злободенність порушуваної проблематики, поглиблений психологізм характеризують і твори Трифонова останніх років, серед яких виділяються романи «Старий» («Старик», 1978) та «Час і місце» («Время и место», 1981). У романі «Старий» йдеться про трагічні події часів громадянської війни на Дону у 1918 р. Головний герой твору — Павло Євграфович Лєтунов намагається скласти своєрідний іспит перед власним хворим сумлінням. Він знову і знову повертається до питання, яке не давало йому спокою багато років: чи насправді був зрадником комкор Мігулін (реальний прототип Ф. Миронов). Свого часу Лєтунов на запитання слідчого дав відповідь, що не виключає можливості участі Мігуліна у контрреволюційному заколоті, і тепер Лєтунова мучить сумління, що тим самим він вплинув на трагічне вирішення долі Мігуліна.

0001
0002
1 (1)

Go to top