Календар подій

175 років від дня народження Івана Карпенко - Карого

Карпенко КарийІван Карпенко-Карий (справжнє прізвище Тобілевич) — український письменник, драматург, актор, один з корифеїв українського побутового театру.  Псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п’єси Т.Шевченка «Назар Стодоля».

Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міського поліцейського управління.

В 1864 році, переїхав до Єлисаветграда, де став брати участь у роботі аматорського театру Арсенія Тарковського і писав рецензії, відгуки та статті в пресі. В єлисаветградському гуртку Тобілевич був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера.

Демократичні переконання Тобілевича привели його до участі в організації таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мілля.

У 1870 році одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського. Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому семеро дітей.

У 1881 році втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

У 1883 році одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.

У травні 1884р., за участь у діяльності гуртка та за допомогу політичним “злочинцям”, його було вислано в Новочеркаськ.

До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання «Новобранець» (написане 1881 р., опубліковане1889 р. під псевдонімом Гнат Карий).

У 1886р. в Херсоні було видано перший “Збірник драматичних творів” І. Карпенка-Карого, до якого увійшли драми “Бондарівна” і “Хто винен?” та комедія “Розумний і дурень”, а в 1887р. опубліковано “Наймичку”.

Навесні 1887р. І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися на Україну, але ще до кінця 1888р. він перебував на хуторі “Надія” (тепер заповідник у Кіровоградській області) під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург.

 У 1890 році вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

У 1897р. він складає “Записку до з'їзду сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.

У 1899 році написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

У 1900–1904 роках створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907р. у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі “Надія”.

На честь Івана Тобілевича названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

1 (1)
1 (2)
1 (3)

Go to top