Календар подій

До 125 – річчя від дня народження Г. Г. Верьовки, українського композитора, хорового диригента і педагога.

veriovka

Верьовка Григорій Гурійович народився 25 грудня 1895 року в бідній селянській родині в містечку Березному на Чернігівщині.

 У 1916 році закінчив Чернігівську духовну семінарію. У 1918–1921 роках вчився  в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. В цей час починає писати власні музичні твори.У 1933 році закінчив інститут екстерном.

З 1919 року працював як організатор і керівник самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.

У період з 1923 по 1927 рік працював у музично-драматичному інституті, з 1931 року — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). З 1947 року — професор консерваторії. Серед випускників Григорія Верьовки — відомі диригенти Михайло Кречко та Лев Венедиктов.

З 1941 року викладав у Башкирському відділенні Московської консерваторії в Уфі, керував ансамблем пісні і танцю, вів наукову роботу в галузі фольклору. У 1943 р. за дорученням уряду УРСР організував Український державний народний хор, художнім керівником і хоровим диригентом якого був до кінця життя. У 1944 році колектив у складі хору, танцювального колективу й оркестру народних інструментів дав свій перший концерт. Колектив першим в Україні виніс на професійну сцену народну манеру виконання гуртового співу.  1964 року хору надано ім'я Григорія Верьовки.

Помічницею і духовною сестрою для Верьовки стала його дружина Елеонора Скрипчинська. Разом вони створили колектив, який невдовзі засяяв яскравою зіркою на небосхилі. Їх обожнював Павло Тичина:

Що в народнім хорі

Золота опора ?

Гурович Григорій

І Елеонора.

 

Олесь Гончар писав: «Таке славне подружжя! Все життя віддали українській культурі».

Головною візитівкою колективу стало виконання пісень мовою оригіналу тих народів, де гастролював ансамбль, що не могло не підкорити серце слухачів.

У 1946 році Григорію Верьовці присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а наступного — звання професора Київської консерваторії.

З 1941 по 1945 рік — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР.

З 1943 по 1952 рік — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).

Григорій Верьовка як композитор працював переважно в царині хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними. Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала» і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня «І шумить, і гуде», патріотичні пісні, зокрема «Клятва», пісні, що оспівують працю «Дівчата з Донбасу», «Пісня про Волго-Дон», «Шахтарочка».

Серед творів великої форми кантата «Ми ковалі своєї долі» на слова Павла Тичини.

hor

Григорій Верьовка серед хористок

Верьовка створив також обробки революційних пісень: «Вперед, народе, йди», «Карманьйола» та інші, а також обробки українських народних пісень: «І шумить, і гуде», «Ой чого ти, земле, молодіти стала».

Помер видатний композитор 21 жовтня 1964 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. Надгробок виконав скульптор Еліус Фрідман (скульптор-монументаліст, заслужений діяч мистецтв УРСР).

За успіхи у творчій та концертній діяльності митця було відзначено рядом державних премій, присвоєно звання народного артиста.  1968 р. Г. Г. Верьовка удостоєний Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

В 1971 р. хоровому колективу було присвоєно почесне звання академічний, а в 1997 р. – надано статус національного.

1

Go to top