Календар подій

180 років від дня народження Марусі Вольвачівни [справж. – Марія Степанівна Вольвач (1841–1910)], української письменниці, поетеси, драматурга, громадсько-культурної діячки

volvachivna

«Україна – моє життя, бо я кохаю серцем і душою свою любу Україну,

і гірко мені дивитися на неї, що вона рік за роком утрачує усе своє рідне,

що так серцю мило»

М. Вольвачівна

 

 

 

Українська письменниця, поетеса, громадсько-культурна діячка Марія Степанівна Вольвач народилася 29  березня 1841 року в селі Черемушна, розташованому за 15 кілометрів від центру повіту – містечка Валки Харківської губернії в родині сільського писаря з заможного козацького роду.

Коли дівчинці виповнилося сім років, помер батько. Брати дуже швидко змарнували батьківську спадщину, а Марії, як наймолодшій, та ще й дівчині, нічого з того багатства не дісталося. У 14-річному віці, без будь-яких засобів до існування і без освіти вирушила до Харкова з метою навчитися якомусь ремеслу чи здобути освіту. У Харкові вона познайомилася з невідомим паном, який вивіз її в Петербург, як свою покоївку.

Після піврічного перебування в Петербурзі, де весь цей час Марія наймитувала, вона повернулася в рідну Черемушну, до матері. На жаль, з освітою їй не пощастило, адже за це треба було платити, а в її матері таких можливостей не було.

У 1856 році вона знову приїхала до Харкова, де навчилася на кравчиню і цим ремеслом заробляла собі на хліб. Ця професія і була матеріальною базою всього її життя. Наймитуючи, Марія Вольвач поступово, самотужки здобувала знання. Згодом почала подумки складати вірші і тримати їх у пам'яті, бо писати не вміла. Та все змінилось після її знайомства з українським істориком професором Дмитром Багалієм – вона навчилася в нього письма. Саме завдяки йому Марія Вольвач стала письменницею.

Не здобувши офіційної освіти, Маруся Вольвачівна навчається грамоти самотужки, багато читає художньої літератури. Очевидно, ще в 1870-х роках, під впливом народної пісні та знайомства з художньою літературою, вона приходить до літературної діяльності: пише вірші, оповідання, а пізніше навіть п’єси.

У 1892 році в харківському альманасі «Складка» було опубліковано дві її поезії «Думи» та «Колядка». Потім вийшло гумористичне оповідання «Кажи жінці правду, та не всю» і «Казка про таємні слова». У 1893 році виходить перша збірка творів Марусі Вольвачівни – «Казка про таємні слова». У 1896 році, у Харкові, – збірка поезій та оповідань «Пісні і розмови Валківської селянки Марусі Вольвачівни».

Високу оцінку творчості самобутньої авторки з народу дав Іван Франко, який на той час був редактором «Літературно-наукового вісника» і опублікував на шпальтах цього часопису її поезії та мемуари, які є не лише коштовним матеріалом до біографії письменниці, а і дуже важливим джерелом до історії української етнографії, тодішнього побуту, звичаїв, які так блискуче знала Маруся Вольвачівна й залишила нам у спадок. Творчі зв’язки Маруся Вольвачівна підтримувала й з іншими Харківськими культурними діячами – письменником Борисом Грінченком, українським філософом, професором Харківського університету Миколою Сумцовим, якому у 1902 р. надіслала свій зошит із записами українських народних пісень.

У творах Марії Вольвач багато мотивів, образів, а також стилістичних засобів фольклорного характеру («Доля», «Зрада дівчині» та інші). Найцікавішими у творчості Марусі Вольвачівни дослідники називають драми про нещасливе кохання «Охайнулась, та пізно», «На великім шляху», «Є каяття, та нема вороття».

У кінці 1890-х років часто бувала в навколишніх селах Харкова, де записувала народні пісні, читала селянам свої твори. У рідному селі Черемушні керувала таємним гуртком, куди входила інтелігенція сусідніх сіл (члени гуртка брали участь в селянському повстанні 1902 року).

У Харківському історичному архіві зберігаються рукописи поетеси: дві п'єси, збірка лірики, поема та інші твори. У 2007 р. було видано збірку творів Марусі Вольвачівни, яка вмістила поезії, поеми, оповідання, драми, мемуарну спадщину, фольклорні записи та фрагменти листування. Це сталося завдяки зусиллям Івана Лисенка – односельця, філолога, який захопившись творчістю талановитої землячки, досліджував та збирав у архівах і бібліотеках твори забутої письменниці, з яких упорядкував книжку.  Назвав її — «Кажи жінці правду, та не всю». Це перше повне видання художніх творів, мемуарів та листів Марусі Вольвачівни. Значна частина творів до цього взагалі не публікувалася.

У своїх спогадах Марія Вольвач колись писала, що помре не своєю смертю – так їй нагадали. Але інформації про те, як і коли померла письменниця, досі немає. За припущенням дослідника її творчості – Івана Лисенка – померла письменниця між 1905 і 1910 роками. Могили Марусі Вольвач так і не було знайдено.

0001

Go to top