Календар подій

175 років від дня народження Генріка Сенкевича (1846-1916), польського письменника, лауреата Нобелівської премії в галузі літератури (1905)

senkevichГенрік Сенкевич народився 5 травня 1846 р. в польському містечку Окжейска, що нині знаходиться на території Литви, у литовсько-польській родині. Він походив із збіднілої шляхетської родини.  Його батько, Йозеф Сенкевич, що брав участь у польському повстанні 1831 р., був власником декількох невеликих маєтків. Його мати, Степанія, походила зі знатної родини.

 Дитячі роки письменника пройшли в сільській місцевості, однак, коли він досяг шкільного віку, економічні потрясіння змусили його родину, у якій були ще старший брат і чотири сестри, продати маєток і переїхати у Варшаву, де Генрік зацікавився польською історією і літературою і почав писати прозу і вірші.

Особливо велике враження зробили на нього романи Вальтера Скотта й Олександра Дюма, під впливом яких юнак написав роман "Жертвопринесення" ("Ofiara"), рукопис якого не зберігся. Пробувши недовгий час домашнім вчителем у маєтку однієї знатної польської родини, Сенкевич поступив у 1866 р. у Варшавський університет. Спочатку він вивчав право і медицину, а потім, помінявши спеціальність, історію і літературу.

 У 1871 р., украй зубожівши, Сенкевич змушений був піти з університету, не здавши іспити і не одержавши диплома.Літературну діяльність він розпочав вже у студентські роки. У пресі дебютував студентом у тижневику «Пшеґльонд Тиґодньови». З 1873 року був постійним фейлетоніст «Газети польської». З 1874 завідував літературним відділом тижневика «Нива», пізніше з 1882 р. редактор консервативної газети «Слово». До 1875 р. журналістський талант Сенкевича стає загальновизнаним у колах польської інтелігенції.

 Перша повість молодого письменника «Даремно» (1872) відбивала настрої, поширені в колах молодої польської інтелігенції після повстання 1863 року. Ліберально-позитивістські тенденції ранньої творчості Сенкевича позначилися, зокрема, в оповіданнях «Гуморески з портфеля Воршілли» (1872 р.), в яких критика аристократії поєднується з ідеалізацією ділків. Проте вже в ранніх оповіданнях, що принесли молодому автору популярність («Старий слуга» 1875 р., «Ганя» 1876 р.), відчувається ностальгія за шляхетсько-лицарськими часами.

 У 1872  році виходить написаний у студентські роки роман Сенкевича «Дарма», що, незважаючи на недоліки, одержав позитивне відкликання Юзефа Ігнація Крашевського, відомого польського письменника того часу.

 У 1876-1879 роках Сенкевич мандрував містами Європи (Англія, Франція, Італія) та США. Ця мандрівка суттєво вплинула на письменника, сприявши формуванню світоглядної ідейно-ціннісної парадигми його творчості. Скептичне ставлення до цивілізації, заснованої на владі грошей, антипрогресистський песимізм Сенкевича поєднується із звеличенням польського патріотизму як вищої цінності.

 Так, у своїх «Листах з мандрів» (1876-1878 рр.) Сенкевич в цілому схвально ставиться до діловитості й духу підприємницької ініціативи американців, проте, водночас за зовнішньою стороною американського процвітання він зумів розгледіти соціальні протиріччя, злидні та страждання трудящих, засудити з позиції справжнього письменника-гуманіста знищення американськими колонізаторами автентичного індіанського населення. Ці Листи мали великий успіх. Американські враження знайшли відбиття в його оповіданнях «Орсо», «Сахем», «За хлібом».

 Повернувши в Європу в 1878 р., Сенкевич подорожує по Франції й Італії, виступає з лекціями, пише репортажі і навіяні враженнями про Америку новели, що друкувалися у варшавських періодичних виданнях і утвердили його репутацію, як майстра психологічного нарису.

 У 80-ті роки Сенкевич звертається до історичної тематики. Інтерес письменника до минулого батьківщини не був випадковим. Посилення русифікації в Королівстві Польському в ці роки, національне гноблення поляків спонукали Сенкевича звернутися до героїчних сторінок історії польського народу, надихнути співвітчизників на продовження боротьби за національне визволення.

У  1884 р. виходить роман Сенкевич «Вогнем і мечем», у якому показана  боротьба шляхетської Речі Посполитої проти України часів Богдана Хмельницькогов XVII ст. У романі «Потоп» (1886 р.) відтворюється картина визвольної війни поляків проти шведської інтервенції 1655—1656 рр.  Роман «Пан Володиєвський» (1888 р.) зображує славні подвиги польських лицарів у період османського нашестя (1672—1673 рр.). Разом ці романи склали трилогію, утвердивши авторитет письменника і як майстра історичного роману.

 Для відтворення атмосфери епохи Сенкевич усебічно вивчав джерела по історії XVII ст., консультувався з істориками, виїжджав на місця, де розверталися описувані їм події. У 1897 р. англійський критик Едмунд Госсе відзначив, що від цієї трилогії «у цілому залишається враження... книги скоріше сильної і масштабної, чим витонченої і проникливої. Трилогія пронизана щемливим почуттям меланхолії... У цій грандіозній чудовій речі є стриманість, є почуття, яке варто відрізняти від чутливості».

  У 1891 р. він здійснює поїздку в Єгипет, у Центральну Африку. Дія його наступних книг «Без догмату» (1891 р.), «Родина Поланецьких» (1895 р.) відбувається в Польщі кінця століття, і написані вони в психологічному ключі ранніх новел. Роман «Без догмату» написано у формі щоденника молодого польського аристократа Леона Плошовського. Роман  високо цінували Лев Толстой, Микола Лесков, Антон Чехов, Максим Горький та інші російські письменники.У романі «Родина Поланецьких» з ідеалізацією шляхтича контрастує сатиричне зображення світського суспільства.

 Незабаром  Генріх Сенкевич задумує два широкомасштабних історичних романи:  «Камо грядеши»  (1896 р.) - про гоніння на християн у часи імператора Нерона,  і «Хрестоносці» (1900 р.) епопею з історії боротьби поляків з Тевтонським орденом на рубежі XIV - XV ст. (у США цей роман переведений за назвою «Тевтонські лицарі»).

 Працюючи над романом "Камо грядеши" Сенкевич, як завжди, скрупульозно збирає матеріал, відвідує ті райони Італії, що стали ареною знаменитих історичних подій. У результаті, як писав у 1924 р. критик Роман Дібоськи, роман відрізняється  «грандіозною історичною панорамою, багатством фарб і подробиць, творчою енергією, що дала життя численним римлянам і християнам». До 1916 року,смерті Сенкевича, «Камо грядеши», один з найпопулярніших романів свого часу, був розпроданий тільки в США в кількості 1,5 млн. екземплярів. Роман перекладений більш ніж сорока мовами.  По книзі було знято відразу два фільми (французький і італійський). Роман був захоплено зустрінутий польською і закордонною критикою, про нього говорив глава римської католицької церкви папа Лев XIII.

 У себе на батьківщині Сенкевич був настільки популярний, що в 1900 р. у зв'язку з 50-річчям письменника по підписці йому була зібрана достатня сума грошей для придбання невеликого маєтку Облегурек неподалік від Кельце. З нагоди ювілею письменника проводився ряд заходів, друкувалися численні хвалебні статті, причому не тільки в Польщі, але й у Росії. Незабаром  в 1905 році він завершив роман «На полі слави» продовження своєї першої історичної трилогії.

 У 1905 р. Генріх Сенкевич був визнаний гідним Нобелівської премії в галузі літератури «за видатні заслуги в області епосу». Член Шведської академії, назвав Сенкевича одним з «рідкісних геніїв, що втілюють у собі дух нації... Творчість Сенкевича неосяжно й у той же час ретельно продумана. Що ж стосується його епічного стилю, то він відрізняється художньою досконалістю». У відповідному слові Сенкевич відзначив, що «кожна нація представлена своїми поетами і письменниками... Отже, Нобелівська премія - висока честь не тільки для автора, але і для народу, сином якого він є. Не раз говорилося, що Польща мертва, змучена, поневолена, але сьогодні ми одержали доказ її життєздатності і тріумфу».

 Далі був написаний  роман «Вир» (1909—1910 рр.), що відображає революцію 1905-1907років. У 1910—1911 роках  написав пригодницьку повість для дітей «В пустелі і в пущі». Роман про участь поляків в наполеонівських війнах «Легіони» (1913—1914 рр.) залишився незавершеним. На початку Першої світової війни Сенкевич залишає Облегурек і переїжджає в нейтральну Швейцарію, де працює, незважаючи на сильний склероз, у польському Червоному Хресті.

 Він помер у Веве 15 листопада 1916 р., а через вісім років його тіло було перевезено в Польщу.

 При житті Сенкевич одержував високі оцінки критиків різних країн. У книзі «Нариси про сучасних романістів» (1910 р.) американський критик Вільям Лайонз Фелпс назвав його «одним з найбільших сучасних майстрів реалістичного роману...».

 Цікавились творчістю польського письменника і українські літературознавці, історики, критики. Свою оцінку творам автора давали В. Антонович, І. Франко. Якщо В. Антонович критикував Генріха Сенкевича за його роман  «Вогнем і мечем», то І. Франко писав: «Твори Генріка Сенкевича потрібно оцінювати  не з якихось більше або менше загальних припадкових літературних ремінісценцій, а з їх внутрішнього ідейного змісту і їх артистичної композиції та викінчення».

 Однак в Україні творчість Генріка Сенкевича незважаючи на те, що окремі його книги перекладалися і видавалися українською мовою,піддається гострій критиці. Навіть російські переклади роману «Вогнем і мечем», на відміну від дореволюційних часів, у колишньому Радянському Союзі не друкувалися аж до 1983 року – адже ця книга зачіпала національні почуття багатьох українських читачів.

Більшість романів Сенкевича екранізована.Найвідоміші екранізації: «Quo vadis» (1951 р., США), «Вогнем і мечем» (1999 р., Польща), «Quo vadis» (2001 р., Польща).

Senkevych (1)
Senkevych (2)
Senkevych (3)
Senkevych (5)

Go to top