Календар подій

День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу (1944)

genocud krumckotatarckogo narodyДепортація кримських татар — примусове виселення кримськотатарського населення Криму, проведене НКВС 18 травня 1944 року. Офіційно причиною депортації вказувалася співпраця деяких кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Попри те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної Армії і навіть брали участь у партизанському русі, підставою для депортації стало звинувачення в співпраці з Третім Рейхом.

 Вже у 1967-му році, при тій же самій, радянській владі, Указом Президії Верховної Ради СРСР № 493, ці дії були визнані необгрунтованими. У 1989 році депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію з Криму у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

 Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було задіяно війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Переселенню піддалися і старі, і жінки, і діти, цілі родини. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.

 У телеграмі НКВС на ім'я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944 р. Більшу частину було виселено до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (8 597 осіб), на Урал і в Костромську область.

 Усього за 1945–1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татар - ветеранів війни. У 1952 році (після голоду 1945 року) тільки в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС 6057 учасників війни, багато з яких мали високі урядові нагороди. Відомі винятки, коли окремих офіцерів з числа кримських татар не було вислано до місця депортації як спецпереселенців (наприклад, Амет-Хан Султан – радянський льотчик-ас, учасник Другої світової війни. Двічі Герой Радянського Союзу, заслужений льотчик-випробувач СРСР. Національний герой кримськотатарського народу), проте їм було заборонено жити в Криму.

 Разом із кримськими татарами депортовано й інших місцевих жителів неслов’янського походження та болгар. Всього виселено 38455 осіб (з них: греків – 16006 осіб, вірмен – 9821 осіб, болгар – 12628 осіб).

 Керівництво СРСР залучило для проведення депортації 32 тис. вояків, з них: 23 тис. солдатів і офіцерів НКВС, а 9 тис. вояків із 51-ї та 2-ї гвардійської армії Червоної армії, які вели бої за Севастополь. Багатьох офіцерів за операцію проти мирного населення було нагороджено бойовими орденами і медалями.

 Статус всіх депортованих – «спецпереселенців», які мали жити у нових поселеннях встановлювався довічно. Оцінки кількості загиблих в цей період дуже різняться: від 15-25%, за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46%, за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих в 1960-і роки.

 Після депортації кримських татар в Криму двома указами від 1945 і 1948 років було перейменовано всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків та Судака) поселення, назви яких мали кримськотатарське походження (понад 80% від загальної чисельності поселень Криму).

 На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину в кінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж — до 1989 р. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці «перебудови» 1989 року.

 Вшанування:

В Україні з 2014 року цього дня офіційно відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу (відповідно до Указу Президента України № 472/2014 від 16.05.2014 р.), а з 2016 року — День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу (відповідно до Постанови Верховної Ради України № 792-VIII від 12.11.2015 р.).

 

 

Go to top