Календар подій

130 років від дня народження Леся Курбаса (1887-1937), українського режисера- реформатора, актора, організатора театру, перекладача, мислителя

«...В вікно б'є вітер непривітний,
дощем, як снігом в час зими.
І дивляться Василь Блакитний,
І Хвильовий на мене з тьми...
Душа Миколи Куліша
крилами б'є в вікно блакитне
крізь ніч, похмуру й непривітну,
в мою поему посіпша.
Він геній був...
Пішов у небуття, як дим...
І Курбас Лесь пішов за ним.
Серця спинились їхні чулі
од голоду, а чи від кулі...»

Володимир Сосюра

 Вiн був одним iз найвидатніших постатей українського культурного життя 20-х – початку 30-х років XX столiття, один з провідних діячів відродження української національної культури.

 Ім'я Леся Курбаса — назавжди серед плеяди славетних імен світового театрального мистецтва ХХ cт.— К. Станіславського, В. Мейєрхольда, К. Марджанішвілі, С. Міхоелса, Є. Вахтангова, А. Арто.

 Мистецтвознавці називають його режисером-авангардистом, що випередив свій час на 100-200 років, чию творчість і спадщину вивчають та викладають практично у всіх інститутах культури і театральних ВУЗах Європи та світу.

 Його новації та експерименти поставили українське театральне мистецтво на якісно новий щабель.

 Своєю творчістю Л. Курбас прославив український театр «Березіль»(1922-1934), що став одним з лідерів світового театрального мистецтва, але став небезпечний радянськiй владi  своїм «українським націоналізмом».  Сам Курбас  не без гіркоти відзначав, що українцям, на жаль, потрібні порівняння з явищами чужих культур для того, щоб визнати своє власне духовне багатство.

 Лесь Курбас (Александр-Зенон Степанович Курбас) народився 25 лютого 1887 р. в місті Самбір ( тепер  Львівська обл.) у сім’ї акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів.  Дитинство Леся проходить у селі Старий Скалат на Тернопільщинi, у діда Пилипа Івановича Курбаса, настоятеля місцевої церкви. У діда була прекрасна бібліотека. Лесь багато читав, крім того, захопився музикою, грав на фортепіано. За настановами дядька Лесь успішно вступає у Тернопільську українську гімназію і відразу записується до аматорського гуртка. Вступивши, почав писати художні твори. 1906 р. в журналі «Літературно-науковий вісник» було надруковано один із них під назвою «У гарячці». Наступний етап у житті – філософський факультет Віденського університету,  де Курбас вивчає германістику й славістику. Записується на філософські й теологічні студії. У Відні закінчує драматичну школу вільного слухача при Віденській консерваторії. Під час навчання у Віднi вiн не так відвідує лекції, як вистоює довжелезні черги до театральних кас. Там він вчиться, насичується бунтарськими настроями, аби й собі «вибухнути» вже вдома.

 1908 р.  у зв’язку зі смертю батька, Курбас повертається у Львів на 3 курс університету, де вивчає українську й німецьку філологію. В цей перiод  Курбас створює власний театр при Українській студентській спілці Львівського університету, готує постановки, перекладає твори з німецької та польської мов на українську.

 Лесь Курбас знав англійську, норвезьку, німецьку, давньоєврейську, польську, російську мови, вивчав старослов’янську, санскрит. Читав французькою та італійською. Переклав «Молодість» Гальбе, «Йолю» Журавського, «Горе брехунові» Грільпарцера, книгу В. Обюртена «Мистецтво вмирає».

 З 1912  по 1913 роки — працює в гуцульському театрі Гната Хоткевича. У тому ж році починає працювати в театрі «Руська бесіда». Грає у фарсах, оперетах і в операх.

 Зiбравши  поруч себе своїх друзів-акторів, Курбас в жовтнi  1915 року  започатковує в Тернополі «Тернопільські театральні вечори». Актори беруться ставити  А.Чехова, М.Горького… Та таланту Курбасова тісно в провінції, тож він пристає на пропозицію Миколи Садовського грати в його театрі й переїжджає до Києва. Його блискуче виконання ролі Хлестакова в «Ревізорі» Гоголя подивувало багатьох. Усі, хто знав і бачив Курбаса-актора, відзначали його інтелігентність, інтелектуальність, надзвичайні темперамент і емоційність, що були результатом майстерності та великого таланту. Проте й у Садовського він почувається скуто, особливо під час гри в народних п’єсах. «Якби Садовський знав, що вийде з тих запросин, він би, як Тарас Бульба, скочив на коня, вихопив шаблю й розрубав би Курбаса до самого сідла. Бо Лесь Курбас переломив усю історію нашого театру» - писав Остап Вишня.

 Та не встиг іще сповна розкритися його акторський талант, як Лесь Курбас активно працює як режисер. Він організовує студії для молодих акторів і згодом завдяки його старанням постає Молодий театр. 24 вересня 1917 р.  — офіційне відкриття Молодого театру, кістяк якого складали учні драматичної школи М. Лисенка. Було показано «Чорну Пантеру і Білого Ведмедя» В. Винниченка, «Молодість» М. Гальбе, «Вечір етюдів» О. Олеся, «Царя Едіпа» Софокла в перекладі I.Франка, виставу на одну дію «Зіля Королевич» С. Васильченка, «Базар» В. Винниченка та iншi.

 Починаються неймовірні експерименти молодих, настроєних рішуче й безкомпромісно проти, за влучним висловом Курбаса, «присипаних затхлим, смердючим цукром сентиментальності» театрів. Філософія, яку він вкладає у театр, відрізняється від тогочасної – етнографічної. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. Він вводить український театр у західноєвропейську культуру. Вистави Курбаса набагато випереджали свій час i тому їх не завжди розуміли нi глядачi, нi критики.

 I саме тут він знайомиться зі своєю дружиною Валентиною Чистяковою, якій усього було 18 років. Разом вони прожили 15 щасливих років...

 1 травня 1919 року  вiдбулося об’єднання  Першого театру Української Радянської Республіки ім. Шевченка з «Молодим театром». Утворюється перший театр Української Радянської республіки імені Т.Шевченка, головним режисером якого стає Лесь Курбас.

 Влітку 1920 року Лесь Курбас сформував трупу  з кращих своїх акторів і всі почули про «Кийдрамте»- Київський академічний драматичний театр. Це мандрівний театр, що гастролював містечками і містами Київщини.   Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

 Переломним моментом у житті Леся Курбаса стає момент створення у 1922 роцi Мистецького об`єднання  «Березіль». У самому Києві започатковано тільки п’ять їхніх театральних майстерень. Він і його актори вражають глядачів та критиків філософським змістом, складністю, переконливістю своїх постановок. У цьому мистецькому об’єднанні гуртуються актори, режисери, драматурги, письменники, композитори, філософи. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харкiв) Курбас створює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

 В червні 1924 Всеукраїнське кіно-фото управління запросило Курбаса на один рік режисером до Першої державної Одеської кінофабрики. В історію українського кіно увійшли три його фільми, поставлені на  кінофабриці.

 1925 Лесь Курбас перший у радянському театрі отримав театральну медаль Парижа i того ж року був удостоєний звання народного артиста республіки. Це був єдиний з українських митців, який за свою творчу працю отримав звання народного артиста УРСР, не маючи перед мим звання заслуженого.

 Восени 1926 року Лесь Курбас з театром переїхав до тодішньої столиці – Харкова. Але ще в Києві Лесь розпочинає співпрацювати з відомим драматургом Миколою Кулішем. Актори театру грають його п’єси, і цей тандем сприяв модернізації українського театру. П'єси Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», не знайшла розуміння у радянських критиків. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності та  невідповідностi стандартам «пролетарського мистецтва». У пресі починаються справжні гоніння та цькування, а театр Курбаса називають «шкідницькою організацією». 5 жовтня 1933 року   Курбаса усувають від керівництва театром «Березіль». «Моя сторінка закінчена. Я йду зі сцени...», - такими були слова режисера, коли у нього відібрали його театр.

 Він їде у Москву, де грає у Московському державному єврейському театрі Самуїла Міхоелса на Малій Бронні. Вiн працює над виставою «Король Лір». Але це його не рятує від хвилі арештів, яка поглинула українських митців. Леся Курбаса заарештували 26 грудня 1933 року. В спеціальній постанові НКВС назвав його театр «шкідницькою організацією», а самого Леся Курбаса «націоналістом, який скотився до фашизму».

 1934 року його засуджено до 5 років ув’язнення і вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу гору(Архангельська обл.), а потім на Соловки. Та у Курбаса був такий стальний стрижень, який годі було зламати навіть у табірних умовах. 1934 року він пише: «До біса гарно тут. Пробую щось організувати. Важко. Але, здається, початок зроблено». І ставить у 1936 році у таборі Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежій горі «Інтервенцію» Л. Славіна. Далi були постановки «Смерть Тарєлкіна» Сухово-Кобиліна, оперету-фарс «Адвокат Патлен». Пізніше разом із драматургом М. Ірчаном, чеським композитором Урбаником ставить сатиричну оперету-вар’єте «Сон на Вянь-Губі», де Курбас грає міма-музиканта, якого постійно дратують, якому заважають грати, відбирають інструмент, заломлюють руки, але він вперто й настирливо продовжує. Звісно, виставу заборонили до показу. Пізніше за доносом О. Алексєєва його переводять у табір суворішого режиму на Вянь-Губі, потім — на Соловки.

 3 листопада 1937 року  Леся Курбаса було розстріляно в урочищі Сандоморх, на 16-му кілометрі траси Медвежегорськ-Повенець, Карелія. Наступнi днi там же, на честь 20-рччя  жовтневої революції,  розстрілюють 1111 соловецьких в’язнів. Серед страчених між 27 жовтня і 4 листопада 1937 р. там же - Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, Микола Куліш, Павло Филипович, Марко Вороний, Валер’ян Поліщук, Мирослав Ірчан, Михайло Яловий, Олекса Слісаренко, Антон Крушельницький, Матвій Яворський, Володимир Чехівський...   За кiлька днiв репресивна машина знищила понад 100 представників духовно-культурної еліти України. Українське відродження 1920-х стало «розстріляним відродженням».

 1957 року Леся Курбаса посмертно реабілітовано. 21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою   повернув видатному митцю звання народного артиста УСРР. На честь Леся Курбаса названо Львівський академічний театр, у різних містах – встановлені пам’ятники та меморіальні дошки…

 Кінознавець Лариса Брюховецька писала про Л.Курбаса: «В історії світового мистецтва важко знайти постать, яка б за аналогічних умов настільки повно виконала свою життєву місію й залишила такий глибокий слід у мистецтві своєї країни».

 «Курбас — людина обдарована як режисер і педагог, — виключно. Я вважаю, — можна зі мною не погодитись, — що це один з кращих, а може і найкращий режисер-педагог  в нашому Радянському Союзі, беручи його зі всіма його помилками» ? писав актор,  режисер,  педагог Іван Мар’яненко.

 «… Титан, творець,  пророк-інтуїт,  революціонер-велетень. Не важливо, що він такий скромний, непомітний…»Михайль Семенко, поет доби  Розстріляного відродження.

 «Людина, яка була театром»-   так висловився про Л.Курбаса відомий мистецтвознавець Олександр Дейч.

 «Якщо є Лесь Курбас – є український театр. Є Україна» -   написала вiдомий мистецтвознавець та дослідник творчої спадщини режисера Неллi Корнієнко.

«Українцi розвиваються сьогодні в нацiю в модерному

розумiннi слова, i ту саму тенденцію переслідує

український театр. Роздерти рамку провiнцiоналiзму,

нав’язати до головних течiй свiту – це наше завдання»

Лесь Курбас.

 

Kurbas (1)
Kurbas (2)
Kurbas (3)
Kurbas (4)
Kurbas (5)

ЗАПРОШУЄМО

до Загальномiського бiблiотечно-iнформацйного центру

з 25 по 28.02.2017 з 10.00

переглянути тематичну поличку

«Іде Лесь Курбас, а за ним нова доба»

(130 років від дня народження Леся Курбаса  (1887–1937), українського режисера, актора)

Go to top