Календар подій

80 років від дня народження Івана Васильовича Миколайчука (1941–1987), українського кіноактора, сценариста, режисера, Героя України (2016)

mikolaychuk

«Він був особливий, справжній, самий кращий.

Я не знаю більш національного народного генія…

До нього це був Довженко»

Сергій Параджанов

 

Іван Васильович Миколайчук — український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988 р. (посмертно).

 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи – творчий доробок Івана Миколайчука. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим  самородком,  а фільм «Тіні забутих предків» був визнаний однією з двадцяти найкращих картин світу.

 Іван  Миколайчук народився 15 червня 1941 р. в с. Чортория (нині Чер­нівецької області) у багатодітній селянській родині — одним із 13 дітей. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу

 З 12 років  Іван грав у сільському самодіяльному театрі.Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука). 1957-го року закінчив Чернівецьке музичне училище, а в 1961 р. — закінчив театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської.

 1963–1965 рр. — навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).

 Ще студентом, Іван Миколайчук  вперше дебютував в кіно в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики під назвою «Двоє». Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Стрічка «Тіні забутих предків» здобула 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшла до Книги рекордів Гіннеса. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука.У 70-ті роки цей фільм було оголошено «небезпечним». Хоча картина й отримувала призи на кінофестивалях за кордоном, але інформація про це приховувалася.

 Далі були ролі у фільмах «Гадюка», «Анничка», про які по­чала писати зарубіжна преса. У час політичної задухи  режисер Ю. Ілленко запропонував Миколайчукові створити фільм про його батьківщину. Так з'явилася стрічка «Білий птах з чорною відзнакою», в якій Іван Миколайчук мав зіграти роль Ореста Дзвонаря — силь­ну й волелюбну людину. Та за вказівкою ЦК КПУ  йому не дали цієї ролі. В результаті він зіграв другу роль. На VII Московському міжнародному фестивалі стрічка отримала золоту медаль, її закупили 57 країн. А в Україні  фільм згодом був знятий з прокату за «націо­налістичний душок».

 У фільмі «Комісари» він зіграв роль комісара Громова. Пізніше на кіностудії О. Довженка було створено фільм «Пропаща грамота» (1972 р.), в якому Іван Миколайчук зіграв  колоритний образ козака Василя, де виступив і режисером своєї ролі. Йому належить і музичне оформлення картини. У 1972 р. І.Миколайчук у співавторстві з Б. Івченком напи­сав сценарій за твором Г. Хоткевича «Кам'яна душа», проте втілити його заборонила цензура. І. Миколайчук створив образи Любомира («Захар Беркут»), Русина («Народження людини»), Олексія («Коли людина посміхнулася»), Гната («Тривожний місяць вересень»), Руснака («Спокута чужих гріхів»), князя Володимира («Легенда про княгиню Ольгу»), Мотузки («Бур'ян»).

 Сильним ударом для українського кіноматографа стало вилучення з кіно, а потім і арешт Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана Миколайчука. Поступово його починають відлучати від творчого процесу.

Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором.У 1979 році на Міжнародному фестивалі «Молодість» фільм отримав Головний приз і в 1980 р. картина завойовує приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

 Наступна його стрічка «Така пізня, така тепла осінь» вже не мала такого успіху, як «Вавілон ХХ». Одна з основних причин,  що під час зйомок Миколайчуку доводилось раз у раз перезніматися з ідеологічних міркувань.

 У 1983-му Миколайчуком був  написаний сценарій «Небилиці про Івана», а у 1984-му він готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени  1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг. Фільм зняв  1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

 Без геніально талановитого актора, сценариста, режисера Івана Миколайчука не обійшовся жоден знаковий український фільм 1960-1980 рр. Проте, як режисеру, йому дозволили зняти тільки дві картини. 

 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало. Він похоронений на Байковому кладовищі в Києві.

 Вірна дружина, солістка тріо «Золоті ключі»  Марічка Миколайчук свій сольний альбом «Прощаюсь, Ангеле, з тобою» присвятила Івану Миколайчуку.

 В особі Івана Васильовича Миколайчука українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли акторові вирок — «націоналіст». Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав вже посмертно.

Go to top