Календар подій

160 років від дня народження Любові Олександрівни Яновської (1861–1933), української письменниці, громадсько-політичної діячки

yanovckaЛюбов Олександрівна Яновська (псевдоніми Ф. Екуржа, Омелько Реп'ях, уроджена Щербачова Любов) — українська письменниця, громадська і політична діячка, членкиня Української Центральної Ради. Її брат – Василь Білозерський – був редактором журналу «Основа», старша сестра – відома українська письменниця, дружина Пантелеймона Куліша – Ганна Барвінок, а сестра Надія – дружина етнографа Номиса – мати української письменниці Наталки Полтавки і бабуся літераторки Надії Кибальчич.

Народилася 30 липня 1861 року в с. Миколаївці Борзнянського повіту, в маєтку своєї бабусі Боголюбцевої, рідної сестри Ганни Барвінок. Мати її — Марія Боголюбцева, українка, вихованка П. Куліша. Батько Олександр Щербачов, росіянин, з військових, син поміщика. Дитинство Любов Олександрівни пройшло у Варшаві, де служив батько, в Полтаві та Петербурзі.

Закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат (1881 р.) і працювала вчителькою в Лубенському повіті на Полтавщині, була засновницею недільних шкіл. Перше друковане оповідання «Злодійка Оксана» вийшло в журналі «Зоря» 1897 р. 1896-1897 рр. були надзвичайно плідними у творчості письменниці: вона написала оповідання «Смерть Макарихи», «Як баба Лепестина карасіру добувала», жарт «На сіножаті», драму «Повернувся із Сибіру» і розпочала роботу над повістю «Городянка», яку закінчила у 1900 р.  Справжній успіх Яновській принесло оповідання «Смерть Макарихи», яке було опубліковане 1900 р. 

М. Коцюбинський звернув на неї увагу і запропонував взяти участь в альманасі «З початку життя» за 1905 р. Любов Олександрівна погодилася і надіслала оповідання «Два дні з життя». З 1905 жила в Києві. Тут у видавництві «Вік» побачила світ її перша збірка оповідань. До того ж вона писала п'єси. Серед них «Огнений змій», «Четверта аксіома», «Жертва», «В передрозсвітному тумані» «Лісова квітка», «Людське щастя», «На сіножаті», «Дзвін, що до церкви скликає, та сам у ній ніколи не буває» (1918 р.) та ін.

 На початку ХХ століття Любов Яновська брала активну участь у громадському житті України, відстоювала національні права на рідну мову, літературу, культуру, домагалася відкриття пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві (1903 р.), брала участь у Першому російському жіночому з'їзді у Петербурзі (1908 р.), була серед організаторів відзначення 50-річчя смерті та 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка (1911 р., 1914 р.). Під час проживання в Києві очолювала київську «Просвіту», влаштовувала літературно-мистецькі вечори, пропагуючи серед зрусифікованих киян рідну мову, твори українських письменників.

Писати починала російською мовою, потім перейшла на українську. Яновська авторка близько 100 оповідань, повістей, романів, значна частина яких не була друкована за її життя, а деякі й не були закінчені.

З 1916р.  Яновська припинила літературну діяльність, але її твори, писані під значним впливом І. Нечуя-Левицького, П. Мирного й почасти М. Коцюбинського, були досить популярні й протягом наступних років початку XX ст. До кола її знайомих і друзів входили Павло Житецький, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Олена Пчілка, Володимир та Сергій Шемети,Сергій Єфремов, Василь Доманицький, Іван Липа, Федір Матушевський, Володимир Дурдуківський, Борис Грінченко.

Померла Любов Яновська 1933 р. Похована у Києві на Байковому кладовищі.

0001

Go to top