Календар подій

155 років від дня народження Володимира Миколайовича Леонтовича (1866- -1933), українського письменника, літературного критика

leontovuchВолодимир Миколайович Леонтович народився 5 серпня 1866 року на хуторі Оріхівщина, що біля Лубен, у старовинній козацькій шляхетській родині. Батько, Микола Павлович, належав до старого козацького роду. Мати, Ольга Іванівна, походила з аристократичного французького роду Альбрандів. Її дід, Луї Альбранд, емігрував до Росії під час Великої французької революції.

Закінчив гімназію, потім юридичний факультет Московського університету (1884–1888 рр.). У Москві він гостро усвідомив різницю між росіянами й українцями, серцем відчув свою українськість. У студентські роки, захопившись археологією, Володимир разом із старшим братом здійснив розкопки трьох курганів у Старобільському повіті на Харківщині. Колекцію знахідок доби бронзи, здобутих під час цих робіт, брати подарували Лубенському музею К. М. Скаржинської (зараз вона зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї). За дисертацію на тему «Історія землеволодіння в Україні від повстання Богдана Хмельницького до введення кріпацтва царицею Катериною ІІ», дістав науковий ступінь кандидата права.

Влітку 1891 р. разом із друзями В. Леонтович відвідав Тарасову могилу у Каневі. Тоді ж  виникла таємна політична організація супротиву українців тогочасній колоніальній політиці царату. Ідеологом і провідником цього об'єднання став Микола Міхновський (нащадок Павла Полуботка).

Згодом В. Леонтович став одним із 17-ти членів Старої Громади, які склали присягу «любити Україну до глибини власної кишені». Володимир Леонтович був постійним членом фонду В. Симиренка.

Володимир Леонтович добре господарював. Як поміщик, організував з братами акціонерне товариство, яке збудувало 1909 р. цукроварню в Оріхівщині. В. М. Леонтович займався сільським господарством, культурною діяльністю, був активним діячем земських установ на Полтавщині. Свої доходи він віддавав на видання першої щоденної української газети «Громадська думка»,журналів «Киевская старина» і «Літературно-науковий вісник», фінансував і редагував часопис «Нова громада». Володимир Миколайович виступав на підтримку української преси і школи. В Оріхівці він збудував двокласну українську школу, утримував учителя, бібліотеки. У 1911–1919 рр. очолював «Товариство підмоги українській літературі, науці й штуці».

Після революції 1917 року його обрали до Центральної Ради. А 17 березня 1917-го під час стотисячної демонстрації в Києві ніс національний синьо-жовтий прапор на чолі колони товариства «Просвіта». У 1918 р. В. Леонтович обіймав пост міністра земельних справ в останньому кабінеті Ф. Лизогуба.

У 1919 р. емігрував до Болгарії, Сербії, Німеччини, згодом у Чехії (Празі) очолював Товариство ім. Св. Володимира, співробітничав у часописі «Тризуб».

Помер 10 грудня 1933 р., поховали Володимира Леонтовича у Празі.

Автор прозових творів «Солдатський розрух»(1891 р.), «Пани і люди» (1893 р.), «Per pedes apostolorum» (1896 р.), «Старе й нове» (1900 р., 1913 р.), «Оповідання» (1918 р.), «Спомини утікача» (1922 р.), «Хроніка родини Гречок» (1922 р.), «Ворохобня й інші оповідання» (1930 р.) та інших. У 1903 р.  закінчив історичну фантазію «Абдул-Газіс». Протягом 20-х і на початку 30-х років у різних виданнях Львова, Праги, Берліна, Парижа з'явилася ціла низка оповідань письменника («Мимоволі», «Комісіонер Сара Соломонівна», «Зустріч з предком», «Лихо подоланим», «Повітовий сатир» та ін.), нариси-мемуари про культурне життя в Україні кінця XIX — початку XX ст. («Спогад про Чикаленка», «Спогади про мої зустрічі з українськими діячами старшого покоління», «Спогад про Василя Симиренка», «Спогад про Коцюбинського» тощо). Вийшла книга у перекладі чеською мовою «Революція йде» з передмовою Д. Дорошенка. Було написано «Спомини».

Залишені праці Леонтовича в рукописах, у тому числі й продовження «Споминів», доля яких невідома. За твердженням С. Сірополка, їх письменник «призначав для видання Українським Науковим Інститутом у Варшаві».

Онуки Володимира Леонтовича — Олена Леонтович, Юлія Освальд з Німеччини, Ольга Вебб і Пармен Леонтович з Великої Британії, Марія Менлі зі Сполучених Штатів Америки, власним коштом видали чотиритомник творів діда.

0001
0002

Go to top